Голова професора Доуеля - Беляев Александр Романович (читать книги онлайн бесплатно без сокращение бесплатно txt) 📗
— Ні, ще не принесли, — мимоволі посміхаючись, відповіла Лоран. — Але скоро принесуть, тепер уже вам недовго чекати.
— Ох. швидше б!
— А мені теж пришиють інше тіло? — запитав Тома.
— Так, безумовно, — заспокоїла його Лоран. — І ви будете таким самим здоровим і дужим, як і були. Ви заробите грошей, поїдете до себе на село й одружитеся з вашою Марі.
Лоран уже знала всі потаємні мрії голови. Тома цмокнув губами.
— Коли б швидше.
Лоран квапливо пройшла до кімнати Доуеля. Як тільки повітряний кран було відкручено, голова запитала Лоран:
— Що все це означає?
Лоран розповіла голові про розмову з Керном і про своє ув’язнення.
— Обурливо! — сказала голова. — Коли б тільки я міг допомогти вам… І я, певне, зможу, якщо тільки ви допоможете мені…
В очах голови були гнів і рішучість.
— Усе дуже просто. Закрутіть кран від живильних трубок, і я помру. Повірте, що я навіть пожалкував, коли Керн знову відкрутив кран і оживив мене. Я помру, і Керн відпустить вас додому.
— Я ніколи не повернуся додому такою ціною! — вигукнула Лоран.
— Я хотів би мати все красномовство Цицерона, щоб переконати вас зробити це.
Лоран заперечно похитала головою.
— Навіть Цицерон не переконав би мене. Я ніколи не наважуся вкоротити життя людині…
— А хіба я людина? — сумно посміхнувшись, запитала голова.
— Пам’ятайте, ви самі повторили слова Декарта: «Я мислю. Отже, я існую», відповіла Лоран.
— Припустімо, що це так, але тоді ось що. Я перестану інструктувати Керна. І вже ніякими тортурами він не примусить мене допомагати йому. Отоді він сам прикінчить мене.
— Ні, ні, благаю вас, — Лоран підійшла до голови. — Послухайте мене. Я думала раніше про помсту. Тепер думаю про інше. Коли Кернові пощастить дати тіло голові Бріке й операція пройде вдало, то є надія і вас повернути до життя… Не Керн, так хтось інший.
— На жаль, надія ця дуже непевна, — відповів Доуель. — Навряд чи експеримент вийде навіть у Керна. Він лиха і злочинна людина, честолюбна, мов тисяча Теростратів. Але він талановитий хірург І, мабуть, найздібніший з усіх асистентів, які були в мене. Коли не здійснить цього він, який до сьогодні користувався моїми порадами, то вже не зробить ніхто. Однак я маю сумнів, що й він здійснить цю унікальну операцію.
— Але собаки…
— Собаки — інша річ. Обидва собаки, живі й неушкоджені, лежали на одному столі перед тим, як було здійснено операцію пересадки голів. Усе це сталося дуже швидко. Та й то Кернові, певно, пощастило повернути до життя лише одного собаку, інакше б він привів обох до мене похвалитися. А тіло трупа можуть привезти тільки через кілька годин, коли, можливо, вже почнуться процеси гниття. Складність самої операції ви можете усвідомлювати самі як медик. Це не те, що пришити напіввідрізаний палець. Треба з’єднати, акуратно зшити всі артерії, вени, і, найголовніше, нерви та спинний мозок, інакше вийде каліка; потім поновити кровообіг… Ні, це надзвичайно складне завдання, непосильне для сучасних хірургів.
— Невже ж ви самі не зробили б такої операції?
— Я обміркував усе, вже робив досліди з собаками і гадаю, що мені це вдалося б…
Двері несподівано відчинилися. На порозі стояв Керн.
— Нарада змовників? Не буду вам заважати, — і він грюкнув дверима.
МЕРТВА ДІАНА
Голові Бріке здавалося, що підібрати і пришити до голови людини нове тіло так само просто, як приміряти і пошити нову сукню. Окружність шиї виміряно, залишається тільки підібрати такий самий розмір шиї у трупа.
Однак вона швидко впевнилася, що справа не така проста.
Уранці у білих халатах до неї прийшли професор Керн, Лоран і Джон. Керн розпорядився, щоб голову Бріке обережно зняли зі скляної підставки і поклали обличчям догори так, аби можна було бачити весь зріз шиї. Живлення голови кров’ю, насиченою киснем, не припинялося. Керн заглибився у вивчення і промірювання.
— При всій одноманітності людської анатомії, — говорив Керн, — тіло кожної людини має індивідуальні особливості. Іноді важко буває визначити, як розташована, скажімо, сонна артерія. Неоднаковою буває і товщина артерій, ширина дихального горла навіть у людей із однаковою окружністю шиї. Чимало доведеться поморочитись і з нервами.
— Але як же ви робитимете операцію? — запитала Лоран. — Приставивши зріз шиї до зрізу тулуба, ви тим самим одразу закриєте всю поверхню зрізу.
— У тому-то й річ. Ми з Доуелем опрацювали це питання. Доведеться робити цілу низку поздовжніх розрізів — іти від центру до периферії. Це дуже складна робота. Доведеться робити свіжі розрізи на шиї голови і трупа, щоб дістатися до ще не відмерлих, життєздатних клітин. Але головні труднощі все ж не в цьому. Головне — як знищити в тілі трупа продукти початкового загнивання або місця Інфекційного зараження, як очистити кровоносні судини від згорнутої крові, наповнити їх свіжою кров’ю і примусити запрацювати «мотор» організму — серце… А спинний мозок? Найменший дотик до нього спричинює дуже сильну реакцію, часто з надзвичайно тяжкими наслідками.
— І як же ви збираєтесь подолати всі ці труднощі?
— О. поки що це моя таємниця. Коли експеримент пощастить здійснити, я опублікую всю історію воскресіння з мертвих. Ну, на сьогодні досить. Поставте голову на місце. Пустіть повітряний струмінь. Як ви почуваєтеся, мадемуазель? — запитав Керн, звертаючись до голови Бріке.
— Дякую, добре. Але, послухайте, пане професоре, я дуже стурбована… Ви тут говорили про різні незрозумілі речі, але я зрозуміла одне — що ви збираєтесь краяти мою шию вздовж І впоперек. Але ж то буде страшна гидота. Куди я покажуся з такою шиєю, яка буде схожа на котлету?
— Я постараюся, щоб рубці були не такими помітними. Але, звісно, цілковито приховати сліди операції не вдасться. Не робіть страшних очей, мадемуазель, ви можете носити на шиї оксамитку чи навіть кольє. Так тому й бути, я подарую його вам у день вашого «народження». Ага, ще ось що. Зараз ваша голова трохи всохла. Коли ж ви почнете жити нормальним життям, голова повинна поповнішати. Щоб знати вашу нормальну окружність шиї, доведеться вас «розгодувати» зараз же, інакше можуть бути неприємності.
— Але ж я не можу їсти, — жалібно відповіла голова.
— Ми вас розгодуємо через трубку. Я приготував особливий розчин, — звернувся він до Лоран. — Крім того, доведеться посилити і подачу крові.
— Ви додаєте до поживної рідини жирові речовини?
Керн непевно махнув рукою.
— Коли голова не розжиріє, то «набрякне», а це нам і потрібне. Отже, — закінчив він, — лишається найголовніше: моліть Бога, мадемуазель Бріке, щоб швидше загинула яка-не-будь красуня, котра позичить вам після смерті своє гарне тіло.
— Не кажіть такого жахіття! Людина має вмерти, щоб я одержала тіло… І, лікарю, я боюсь. Адже це тіло мертвої. А раптом вона прийде і почне вимагати повернути їй тіло?
— Хто вона?
— Мертва.
— Але ж у неї не буде ніг, щоб прийти, — сміючись відповів Керн. — А коли й прийде, то ви скажете їй, що це ви дали її тілу голову, а не вона вам тіло, і вона, звичайно, буде вдячною за цей подарунок. Іду чергувати в морг. Побажайте мені успіху!
Успіх досліду багато в чому залежав від того, щоб знайти по можливості свіжий труп, і тому Керн покинув усі справи і майже переселився до моргу, очікуючи на щасливий випадок.
Із сигарою в роті він ходив довгим приміщенням так спокійно, ніби гуляв бульварами. Матове світло падало зі стелі на довгі ряди мармурових столів. На кожному столі лежав труп, уже обмитий струменем води і роздягнутий.
Заклавши руки в кишені пальта і попихкуючи сигарою, Керн обходив довгі ряди столів, зазирав у обличчя і час від часу підіймав шкіряні покривала, щоб оглянути тіло.
Разом із ним ходили і родичі або друзі загиблих людей. Керн ставився до них недоброзичливо, побоюючись, аби вони не вирвали у нього з рук потрібний труп. Дістати труп Кернові було не так-то просто. Протягом трьох днів на кожен труп могли заявити свої права родичі, а через три дні напіврозкладений труп Керна абсолютно не цікавив… Йому був потрібен зовсім свіжий, по можливості навіть не охололий труп.
