Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн без сокращений .TXT) 📗
Цієї ночі Уілтертон отримає свободу.
— Всі на місці? — Річард оглядівся, дивлячись на оточуючі його чорні тіні. — Добре. Тепер згадайте, про що ми говорили. Ви повинні вести себе тихо і притримувати ворота, поки вони будуть різати мотузку в петлях. — Ватажок показав на Оуена і Енсоном. — Будьте обережні, не дайте воротам впасти, коли вони переріжуть мотузки.
У слабкому світлі зірок Річард бачив, як люди кивають, вислухавши його інструкції. Він уважно оглянув небо, але воно було чисте. Він не помітив жодної чорної птиці Пройшло вже багато часу з тих пір, як Річард бачив їх востаннє.
Мабуть, виверт, коли втікачі пробралися через ліс, перед тим як вибратися на основний шлях, і увесь час намагалися не залишатися під відкритим небом, спрацював. Можливо, їм вдалося вислизнути з-під спостереження Ніколаса. Якщо вони дійсно позбавилися від нього, чародій тепер не знає, де їх шукати, щоб відновити стеження.
Річард коротко потиснув руку Келен і пішов до пролому в стіні міського муру. Кара кралась з іншого боку. Том прикривав тил, тримаючись поруч з Дженнсен, бажаючи переконатися, що ніяких неприємних сюрпризів, на зразок раптового нападу зі спини, не буде.
Бетті вони не тільки прив'язали, але й посадили в обгороджений загін. Потрібна була впевненість, що вона не піде за ними і не з'явиться, як вона любила це робити, в самий невідповідний момент. Зазвичай коза не бажала залишатися одна, але, прив'язавши її до стовпа, Дженсен могла не тривожитися. Зате Бетті буде щаслива, коли вони повернуться.
Коли всі перетнули поле і досягли воріт, Річард жестом наказав решті зачаїтися і залишатися на місці. Разом з Томом він підійшов до воріт, ховаючись в тіні стіни. Всередині знаходився самотній солдат, який повільно прогулювався, стоячи в нічному караулі. Він був не надто обережним і не вважав за потрібне брати на чергування факел.
Коли солдат розвернувся спиною до них них, Том підбіг до нього ззаду і швидко заспокоїв його. Поки д'харіанець тягнув мертву людину, щоб заховати її в темряві за міською стіною, Річард пройшов через ворота, тримаючись в тіні і далеко від світла смолоскипів, запалених поруч зі спальними будинками. Двері в спальний будинок все ще була відкриті, але зсередини не долинало ні світла, ні звуку. В такий час люди всередині зазвичай вже сплять.
Він пройшов повз першу довгу будівлю до другої, і там знайшов ще одного стражника. Швидко і тихо Річард схопив чоловіка і перерізав йому горло. Коли тіло обм'якло, він поклав його в темряві біля початку другого спільного будинку, за рогом, поза досяжністю світла факела.
На віддалі чоловіки вже стояли біля воріт, підтримуючи їх, поки Енсон і Оуен швидко перерізали мотузяні петлі.
Незабаром обидві половини воріт звільнилися. Річард розчув тихе охання, коли важкі ворота впали на руки людям.
Дженнсен подала Річарду лук, тятива вже була натягнута. Вона простягла братові одну з особливих стріл, тримаючи інші напоготові. Келен підійшла до факела, закріпленого на жердині біля першого будинку, і запалила кілька маленьких факелів. Вона роздала їх людям, а один залишила собі.
Річард вклав стрілу і подивився на обличчя своїх супутників, що нерівно овітлювалися світлом смолоскипів. Відповідаючи на невисловлене питання, вони всі кивком підтвердили готовність. Річард подивився на тих, хто тримали ворота, і побачив, що вони теж кивнули. Тримаючи лук в одній руці, іншою рукою з затиснутою в ній стрілою він подав людям сигнал до наступу.
Те, що починалося як повільне обережне просування по лісах, перетворилося в божевільну гонку.
Річард запалив кінець стріли, яка вже лежала на тятиві. Як тільки масло спалахнуло, він вбіг у відкриті двері спального будинку, зануреного у темряву, і випустив стрілу у дальній кут.
Палаюча стріла пролетіла всю довжину будівлі, висвітлюючи ряди сплячих на соломі людей. Стріла впала в самому кінці, і солома миттєво спалахнула. Кілька потривожених світлом людей підняли голови. Дженнсен подала Річарду ще одну стрілу. Він негайно натягнув тятиву і послав цю стрілу в центр будівлі.
Потім Річард вискочив з будинку, а двоє чоловіків закинули всередину факели, що стікали палаючими краплинами смоли. Вогонь факелів викликав велике полум'я в найближчій до дверей частині будівлі, яка вся осяялася сліпучим світлом. Розгублені крики донеслися зсередини, проникаючи через тонкі стіни. Сплячі солдати прокинулися і схопилися. Річард відмітив, що підійшли люди з важкою стулкою воріт, і побіг до другого спальному будинку. Дженнсен, не відстаючи від брата, подала йому палаючу стрілу. Полум'я, що охопило просочену маслом тканину, шипіло, поки вони бігли. Один з людей Річарда доклав факел до кута будівлі, там, де повинен був патрулювати убитий лордом Ралом стражник. Річард заскочив усередину і тут же побачив амбала, що насувався на нього з темряви. Він сперся спиною об одвірок і вдарив людини прямо в груди, штовхнувши його назад.
Річард натягнув тятиву і послав палаючу стрілу всередину. Пролітаючи, вона освітила приміщення, так що він побачив, що деякі солдати вже прокинулися і встали. Повернувшись до Дженнсен за другою підпаленою стрілою, Річард помітив дим, що піднімається від першого будинку, який миттєво спалахнув від покритої соломою підлоги до даху. Випустивши другу стрілу, він вискочив, і чоловіки знову кинули всередину факели.
Один факел вилетів назад, відскочивши від грудей солдата, який встав подивитися, що відбувається. Смола від факела підпалила його лискучу жиром бороду. Чоловік закричав. Річард штовхнув його назад всередину. Приблизно дюжина чоловік бігла до дверей, не стільки для того, щоб врятуватися з палаючого будинку, скільки для того, щоб відбити атаку. Річард бачив блиск клинків, що виймалися з піхов.
Він відскочив від дверей, коли приспіли його соратники, які притягнули ворота. Вони розвернули стулку, завівши її під схил даху, і притиснули нижню частину в землі. Але натиск біжачих зсередини людей виявився сильний, так що ворота були відкинуті. Люди, що тримали ворота, впали, стулка повалилася на них, боляче придавивши.
З дверей вирвалися солдати. Але люди Річарда були напоготові і накинулися на них, встромляючи дерев'яну зброю в незахищений низ живота, хапаючи і звалюючи їх на землю, але все нові солдати з'являлися з дверей. Інші члени загону, стоячи по обидва боки від дверей, працювали кийками, проламуючи голови вибігаючим солдатам. Коли на порозі з'являвся солдат з мечем у руках, його прикладали дубиною і загнали дерев'яний кілок під ребра. Чим більше тіл падало в дверях, захаращуючи прохід, тим важче було вибратися тим, хто залишався в будинку.
Солдати були настільки здивовані тим, що люди наважилися битися, що діяли вкрай неефективно. Як тільки один з солдатів Ордена пробрався через навалені купою тіла і замахнувся мечем на одного з людей Річарда, той стрибнув на ньог, однією рукою притримавши руку ворога. Інший вдарив ворога палицею. Ще один загарбник, вигукуючи накази, побіг до Дженнсен, але його зупинила встромлена в обличчя стріла з самостріла. Кілька солдатів змогли вибратися з палаючої будівлі і пробитися через стрій людей Річарда, але там їх припікав ейдж Кари. На їх крики, ще більш страшні, ніж крики людей, обпалених вогнем, на мить обернулися всі, хто бився.
Упалі ножі й мечі уїлтертонці підбирали і повертали їх проти солдатів Імперського Ордена. Густий чорний дим заповнив дверний отвір, і вже не було видно, що коїться всередині будинку. Річард всадив стрілу в груди солдата, який вискочив з димної завіси. Поки він падав, другий, ідучий за ним солдат, теж отримав стрілу. Чим більше людей вибігали з дверей, тим більше тіл валялося навколо. Солдат вбивали віднятими у них же мечами та сокирами. Оскільки двері були вузькими, ворогам доводилося вискакувати з диму по одному, і вони не могли організовано чинити опір несподіваному нападу. До того ж чекаючі їх визволителі Уілтертона добре підготувалися до бою.
Поки Річард і частина його людей билися з тими, хто намагався вибратися з палаючої будівлі, інші допомогли тим, кого придавило стулкою воріт, піднявши її. Коли стулку підняли, люди обхопили її з усіх боків, і видавши єдиний крик, понесли до палаючої будівлі. Вони знову піднесли верхню частину під дах, потім опустили нижній край. Тіла, що валялися в проході, не дозволяли їм поставити її на землю.
