Восьме Правило Чарівника, або Гола Імперія - Гудкайнд Террі (читать книги онлайн без сокращений .TXT) 📗
Вона не змогла б згадати ім'я гінця. Тут стільки молодих людей. Було важко запам'ятати їх всіх по іменах. І, як Верна не старалася, їй це не вдавалося. Принаймні зараз вони не вмирали з лякаючою швидкістю. Така ж неприємна, якими бували зими в Д'Харе, ця зима з її мінливою погодою була щонайменше перепочинком від битв минулого літа, від постійних битв і смерті. Жінка не думала, що така заспокійлива і розслаблююча тиша триватиме, коли знову настане літо.
Зараз перевали охороняються від Імперського Ордена. У таких тіснинах чисельна перевага ворога означала не так вже й багато. Якщо тільки одна людина може протиснутися у вузьку щілину в кам'яній стіні, то не має великого значення, чи чекає за ним своєї черги сотня наступаючих чи тисяча. Захищатися від однієї людини — не така вже непосильна задача, це не те що битися з усією ударною міццю армії Джеганя.
Верна почула далекий грім і відчула, як він прокотився по поверхні землі. Вона глянула на небо. Сонце не показувалося вже два дні. Їй не подобалося дивитися на хмари, що нависали над вершинами гір. Схоже, що вони могли стати джерелом жахливої бурі.
Цей звук міг і не бути громом. Можливо, що це магія, яку обрушує ворог на щити, що прикривають проходи. Така спроба нічого їм не дасть, але заснути Верні буде важко. Іншої причини, по якій могло б так гуркотіти, не було.
Деякі з проходячих мимо чоловіків і офіцерів кивали, вітаючи її, або посміхалися, або навіть злегка кланялися. Верна не бачила жодної Сестри Світла. Багато хто з них були на перевалах, контролюючи щити, роблячи так, щоб жоден солдат Імперського Ордена не зміг пройти. Зедд навчив Сестер продумувати кожну можливість, де ворог ухитрився б знайти лазівку в їх обороні — неважливо, наскільки неймовірною здавалася така можливість, — і перешкоджати їй. Вдень і вночі Верна прокручувала в мозку картини таких слабких місць, аналізуючи, чи все вони передбачили, чи є що-небудь, що Сестри не врахували і тому це може допомогти ворожим силам проникнути всередину.
Якщо так трапиться, якщо вороги прорвуться, тоді ніщо не зможе зупинити їх наступ, крім невеликої армії захисників, яка набагато поступалася за чисельністю армії Ордена, яка знаходилася за цими горами. Верна більше не думала про щілини в броні їх оборони, вона боялася навіть припущення про ймовірність існування такої діри.
Схоже, що вирішальна битва може початися в будь-який момент. Де ж Річард?
Пророцтво говорить, що він буде життєво необхідний в битві, в якій вирішиться майбутній шлях людства. Остання, і швидше за все, вирішальна битва, за все, що їм було дороге, за останню іскру волі, вже наступала. А лорд Рал пішов на ризик не з'явитися в той момент, коли він дуже потрібний. Аббатисі насилу вірилося, що пророцтва століттями твердили про те, що він повинен очолити їх, адже коли прийшов час, передвіщений ватажок кудись зник.
Верна знала серце Річарда. Вона знала і серце Келен. Аббатиса жодного разу не засумнівалася в них. Але зараз Верна була однією з тих, хто дивилися в очі орді Джегана. А Річарда з ними все не було.
З небагатьох відомостей, почерпнутих Верною з повідомлень Енн в Дорожньому щоденнику, виходило так, що в дорозі виникли непередбачені обставини, що вимагали зміни їхніх планів. Тому Енн і Натан поїхали на південь, через Старий світ. Енн уникала подробиць, ймовірно Натан не захотів ділитися з ким-небудь ще, тому Верна не тиснула на подругу. Однак вона трохи стривожилася від думки, що Енн приєдналася до пророка так охоче. Про причини свого рішення Енн змовчала, лише написавши, що Дорожній щоденник — не місце для пояснення таких речей.
Незважаючи на те, що ця людина іноді була вельми корисною, Верна вважала Натана занадто небезпечним. Якщо гроза приносить даючий життя дощ, разом з дощем з небес сиплються і удари блискавки, а вони можуть і нашкодити. Коли Енн і Натан об'єднують сили, слід чекати неприємностей.
Верна нагадала собі, що не все в цьому світі проти них, що не все так вже безнадійно і сумно. Армія Джегана отримала приголомшливий удар від рук Зедда і Еді, в силу чого втратила величезну кількість людей, і багато нападників постраждали від падаючих каменів і дій стихії, яка обрушилася на їхні голови завдяки магічному мистецтву старих захисників Ейдіндріла. В результаті Орден Імперії покинув місто, залишивши Вежу Чарівників недоторканою. Незважаючи на те, що соноходець тягнув до неї свої жадібні руки, вона залишилася поза межами його досяжності.
Зедд і Еді добре захищали Замок, так що з цього боку Верна поки що не чекала неприємностей. Замок Чарівників здавна був сховищем різноманітних цінностей Імперії Д'Хара, в тому числі магічної зброї та інших предметів. У недавній битві Замок вистояв, ще раз довівши, що може надати значну допомогу в боротьбі з Імперським Орденом. Верні бракувало старого чарівника, порад Зедда і його мудрості, хоча жінка ніколи вголос не зізналася б у цьому. В цьому старому вона бачила багато чудових якостей, які перейняв у нього Річард.
Верна зупинилася, коли побачила Ріккі, що йшла напереріз. Вона схопила Морд-Сіт за руку.
— У чому справа, аббатиса? — Запитала Рікка.
— Ти щось про це чула?
— Що саме я повинна була чути? — Спантеличено подивилася на неї дівчина.
Посланець зупинився на іншій стороні перехрестя. Коні риссю бігли в різні боки, один з них тяг воза з бочками води. Люди в повному озброєнні снували по місту. Всюди споруджувалися укріплення, оточені захищеними проходами, з прорізами в середині для людей, коней і возів. Все як зазвичай.
— Ні, відбувається щось незвичайне, — наполягала Верна.
— Вибач, я нічого не чула.
— Ти зайнята?
— Нічого спішного.
Верна міцніше схопила Ріккі за руку і потягнула.
— Генерал Мейферт послав за мною. Думаю, нам слід піти разом. Адже якщо він захоче побачити і тебе, не доведеться посилати когось на твої пошуки.
Рікка знизала плечима.
— Чудово, — вираз обличчя Морд-Сіт став підозрілим. — У тебе є які-небудь думки про те, що саме не так?
Верна відірвалася від спостереження за посильним, який пробирався вперед між людьми, возами, кіньми і ремонтними станціями і кинула погляд на Ріккі.
— Нічого конкретного. — Лице Верни злегка спотворилося, як відбувалося завжди, коли вона намагалася передати словами слабке відчуття неспокою. — Ти коли-небудь прокидалася і відчувала, ніби скоїлося щось нехороше, і мучилася, не в силах пояснити, чому тобі здається, що день буде поганим?
— Якщо передбачався поганий день, я намагался дивитися на нього відсторонено, як якщо б спостерігала за подіями очима іншої людини, і намагалася зрозуміти, чи не в мені чи причина цих неприємностей.
— Дуже погано, що ти необдарована, — посміхнулася Верна. — Ти могла б стати хорошою Сестрою Світла.
— Я волію бути Морд-Сіт — тією, хто здатна захистити лорда Рала.
Посильний зупинився на узбіччі дороги.
— Тут, аббатиса. Генерал Мейферт наказав привести вас в цей намет під деревами.
Верна подякувала молодому чоловікові і пішла по м'якій землі. Ріккі йшла поруч. Намет стояв на деякій віддалі від центру життя табору, в тихому місці, де офіцери зустрічалися з розвідниками, що повернулися з вилазки. Верна гарячково ламала голову, намагаючись уявити собі, які новини міг принести розвідник. Тривогу не оголошували, так що, по всій видимості, перевали все ще під контролем. Якби що-небудь трапилося, табір був би схожий на розтривожений мурашник. Але все виглядало так само тихо, як і в будь-який інший день.
Охоронець побачив підходячу Верну і увійшов в намет доповісти про її прихід. Генерал негайно вийшов з намету і поспішив їй назустріч. Його сині очі світилися рішучістю. Однак лице було мертвенно-блідим.
— Я побачила Ріккі і подумала, що повинна захопити її з собою, тому що вона також може вам знадобитися, — пояснила Верна, коли Мейферт схилив голову в короткому привітанні.
Високий світловолосий генерал кинув погляд на Ріккі.
— Так, це прекрасно. Будь ласка, заходьте.
