Покров - Дашвар Люко (читаем полную версию книг бесплатно .txt) 📗

скніє біля кухонного вікна — знай курить, розгублено обмацує

поглядом підвіконня, наче тато залишив на ньому не тільки

відбитки босих ніг, але й невидиме послання: дмухни на нього

теплим повітрям із власних легень — проявиться, повідає, хто

довів до стрибка в безодню…

— І так знаю! — бурмотить спустошено.

Матінка з’являється о пів на дванадцяту, коли найбільш

завзяті вже пускають у небо зірки різнокольорових феєрвер-

ків: Мар’яна бачить із вікна, як біля будинку гальмує брудний

позашляховик, як безсоромна Ада виплигує з чорного його

черева на чорну землю, оминає зламаний бузковий кущ, стрім-

ко суне до під’їзду.

— Сволота! Ненавиджу! — Мар’яна задихається.

Ада тримає себе в руках — входить до вітальні, роззирається.

— Де та… злодюжка?

— Не знаю!

— Не пускай її більше! Чуєш?

Мар’яна шаленіє.

— Ти про що?! Про що?! Тато померти може, а ти…

— А я… Я йду! До іншого мужчини! — Ада дістає з антресо-

лей валізу, кидає в неї свій одяг. Лице смикається, та з вуст —

161

напружені, скручені волею спокійні зважені слова. — Настав

час і мені для себе пожити!

Конверт на стіл.

— Тут гроші… Для твого тата на ліки. Зателефонуй, як

охолонеш.

«Ти… з глузду з’їхала? А тато? Як ти можеш покинути його

зараз?!» — запитання рвуться з вуст. Ані пари. Мовчки бере

конверт, щосили жбурляє матері в очі.

— Подавися, шльондро!

Мати супиться ображено, переступає через конверт.

— Колись ти обов’язково зрозумієш мене, Мар’яно! —

мовить із таким щирим жалем, наче оце тягне на Голгофу

хреста, а Мар’яна не тільки камінням у неї жбурляє, а ще

й в очі плює.

Суне до дверей.

— Sms-кою скину тобі свою нову адресу… — обіцяє доньці.

— У мене немає мобільного! — так відчайдушно кричить

Мар’яна Аді вслід, що, здається, саме від того під під’їздом

верещить сигналізація припаркованих автівок.

Ноги не тримають — бумц на підлогу. У голові ґвалт: «Ну, от

як?! Утекла, все полишила… А я?» У безпомічні думки вривають-

ся залпи сотень феєрверків, збуджені вигуки людей: полишили

святкові застілля, повибігали на вулицю з шампанським — ра-

дість, сміх. Бо ж на всій Землі не може бути біди в ту єдину мить, коли всі так вірять, так сподіваються на краще. Новий рік…

Куранти ще били, коли відважна Ада, залишаючи за спиною

пошматовані битвою серця, увійшла на подвір’я двоповерхо-

вого будинку на Биківні.

— Та хутчіш! Ще встигнемо! Сюрприз! Я загадав! — збу-

джений Шуляк і роздивитися обійстя не дав — тягнув Аду

всередину.

Передпокій, вітальня… Розгардіяш — нові меблі ще в це-

лофанових одежинах, а вікна голі, без портьєр, підлога метена, при стіні сиротою ведмедик іграшковий…

162

— У лантуха, що тут жив, були діти? — питає Ада.

— У всіх є діти, — Славко підхоплює Аду на руки, несе до

великої пухнастої сосни, що заступає собою частину віталь-

ні. — Сюрприз! Готова?

— Стій! Ти що… — Ада бачить за сосною біля комина ки-

лим. На килимі велика ванна, повна жовтої, схожої на сечу,

рідини.

Куранти — бом!

— Роздягнутися не встигнемо! — регоче Славко, разом

з Адою в ту ванну — шубовсть! — Як сюрприз?! Загадуй ба-

жання, Адко!

Бом…

— Хочу… шампанського, — раптом бовкає Адин язик.

— А ми де?! Ми в шампанському хлюпаємося, Адко! І отак

у нас завжди буде! Присягаюся! — завзято сміється Славко,

розстібає комір сорочки, ковтає шампанське, плескається,

роздягає Аду, ніяк не заспокоїться. — Ти скажи, як сюрприз?!

— Липкий…

— Ох, ти… — Шулякові все в кайф. Цілує липку царів-

ну. — Мужчина заради тебе дванадцять ящиків шампансько-

го у ванну набульбенив!

Ада гордливо смикає плечиком.

— Заради мене сьогодні мужчина з п’ятого поверху ви-

кинувся!

— Професор? — Шуляк тверезіє, дивиться на Аду спанте-

личено. — Живий?

— А для кого я в тебе гроші брала, коли ти по мене примчав?

— Думав, доньку хочеш ублажити…

— Нема їй за що догоджати. Невдячна.

— А твій… як?

— А я знала… Не захоче без мене жити!

— Помре?

— Хіба я лікар?

— А лікарі що кажуть?

— Що час покаже. У лікарні швидкої допомоги зараз…

163

— Адко… Ти не хвилюйся! — Шуляк вилазить із ванни,

роздягається, допомагає вилізти Аді, знімає з неї одяг. — Хай

тільки оклигає, я його на ноги поставлю. Забашляю — ліку-

ватимуть, як VIP-а! А як покращає, я йому поясню конкретно…

Щоби до твого професора дійшло: не можна бути… ганчіркою!

— Годі вже про нього! — горілка, вино, шампанське кала-

мутять в Адиній голові. Обмацує себе, нагу. — Ми голі свят-

куватимемо? Чи оце і всі сюрпризи?..

Шуляк розпливається в пихатій посмішці.

— Ти чьо?.. Ніч тільки розпочалася! Гайда під душ. Ох,

я там тебе…

Гаряча вода додала в мізки парадоксів — ще ніколи під час

близькості зі Славком царівна не була такою агресивною

і хижою: дряпала Шулякові спину, кусала, аж вив вовчарою.

— Адко, ти… бомба! — прошепотів із захватом, коли зне-

силена царівна сповзла по стінці душової кабінки, сиді-

ла на гарячих кахлях, дивилася крізь Шуляка ще збуджено

і войовничо.

— Ходімо, — руку подав. — Ще є сюрприз для тебе. Упа-

деш — не встанеш!

У махровому банному халаті з чужого плеча — лишився

у ванній кімнаті від старих хазяїв — Ада йшла за Шуляком

услід, прискіпливо роздивлялася нову хату.

— Це ж моє?..

— Твоє!

— А де папери?

— Та спокійно, все зробимо! Нотаріуси на свята не працю-

ють. Відгуляємо, і все на тебе оформлю. Не психуй! Гайда

сюрприз тобі покажу.

— А хай почекає… Хату хочу роздивитися, — заглядала

в кожен кут: перший поверх непогано спланований — просто-

ра вітальня з каміном, кухня з комірчиною, більшою за Адину

вітальню на Воскресенці, сауна, котельня. А на другому що?

— Та сюрприз же! — ніяк не вгамовувася Шуляк. —

У спальні!

164

Крім спальні на другому поверсі порожніли ще дві чималі

кімнатки.

— Тут дитячі були, а ми в одній барлогу для мене облашту-

ємо. Знаєш, як у всіх нормальних мужиків — щоби там бух-

нути з партнером можна було, за життя потеревенити без

свідків. А в другій буде тобі SPA-салон: кушетку поставимо для

масажу, тренажери, — планував Шуляк завзято.

Царівна зупинилася, насупилася.

— Це ж… моє? — перепитала.

— Ну?..

— Тоді не буде тобі барлоги! — відрізала. — Я в цій кімна-

ті… — задумалася, згадала чомусь теплу Валину усмішку, як

брав за плечі, цитував Бродського, — …бібліотеку облаш-

тую. — Глянула на Шуляка з викликом. — «Стол пустовал,

поблескивал паркет, темнела печка, в раме запыленной застыл

пейзаж, и лишь один буфет казался мне тогда одушевленным…»

— Вірші про меблі? — спитав Шуляк. — І заради цього

кімнату псувати?!

— Сюрприз уже давай! — відповіла царівна. — Заодно

спальню роздивлюся.

Посеред спальні — величезне кругле ліжко, вкрите зеле-

ним атласом: чистої води зелений листок латаття серед болота.

Ще би дві жаби на ньому — і не відрізнити. Шуляк скочив на

латаття, розвалився.

— Давай… Ходи! — покликав свою жабку.

— Оце сюрприз? — Ада підповзла до Шуляка, умостилася

на його плечі.

Шуляк усміхнувся дияволом, дістав з-під зеленого атласу

довгу шкіряну коробочку, поклав Аді на груди.

— Глянь-но…

Ада відкрила коробочку: на чорному оксамиті — кольє

білого золота з блакитними і прозорими камінцями у квіти

складеними.

— Сапфіри… Під твої блакитні очі! І діаманти… бо вони під

будь-які очі… — не втримався, похвалився Славко. — Ну? Як?..

165