Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Проза » Классическая проза » Апостол черні - Кобылянская Ольга Юлиановна (мир бесплатных книг .TXT) 📗

Апостол черні - Кобылянская Ольга Юлиановна (мир бесплатных книг .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Апостол черні - Кобылянская Ольга Юлиановна (мир бесплатных книг .TXT) 📗. Жанр: Классическая проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Недалеко своєї хати пізнала в одній жіночій постаті маму Юліяна. Вона йшла нерівним кроком і плакала. Єдина гадка Дори була про Юліяна, і вона спитала, що з ним могло статися? Захорів тяжко чи від’їхав?

Пані Цезаревич оповіла їй, як вона ходила з проханням спасти свого сина грошовою позичкою і як Юліянові не лишається нічого іншого, крім виїзду до Америки, чого вона не переживе.

Дора кинула поводи коневі на шию, щоб сам вернувся на економію, і сама пішла пішки. Дома кинулася у вогкій одежі на канапу, підсуваючи руки під голову, заплющила очі. Великі сльози котилися з її очей, а вона лежала непорушно, сама не знала, як довго.

*

Юліян, вернувшись від Альбінського, чекав дома три дні, але чому — сам не знав. Міг би був так само вже і на другий день від’їхати, знаючи, що і так не може прийняти поданих йому умов. Тільки неописана туга тримала його ще на місці. Коли вернувся з лісу, витягнув із кишені бравнінґ і поставив його на столі. Його очі спочили на зброї. Ні, ні, хоч яке його становище безнадійне, тут, де жила його мама, він цього не зробить, хоч би і не виїхав за море. Батько залишив її та наймолодшу сестру на нього. Його смерть вбила би маму, бо її здоров’я і так павутинне. Стояв і роздумував, аж почув, як двері ледве чутно відчинилися. Шелест примусив його оглянутися.

— Дора!.. пані Вальде, ви…?

Вона не відповіла, а поглянула на нього великими очима.

— Чи ви до Оксани? Вона, мабуть, ще не вернулась зі школи. Я не знаю…

— Ні, Юліяне, я приходжу до тебе.

— До мене?

— Так. Я прийшла тебе просити, щоб ви… ти не виїздив до Америки, для добра твоєї мами і мого. Не роби цього!

— Ти просиш мене не виїжджати, а проте повірила дідові, що я лише для маєтку старався за тебе. І подякувала йому за це.

Ледве замітний болісний усміх заблукався на її устах.

— Юліяне, дідо боровся проти тебе і закрився моєю особою. Я повторяю ще раз, що прийшла тебе просити, щоб ти не їхав за море, — і зробила рух, якби хотіла піти, але він станув на її дорозі.

— Говорити тобі про свою любов, коли, може, дідо переконав тебе, що мені не можна вірити?

— Пусте, переконував, чи ні, — відповіла нервово, — але знай, що твоя мама була по обіді в мого діда, шукала помочі для тебе, щоб ти не мусів виїжджати… ах, Юліяне!

— Жебрала за мене! — крикнув він.

— Вона це з любови для тебе зробила, з розпуки, але він відмовив!

Побачила на столі револьвер, узяла його в руки й оглядала хвилинку.

— То ти недавно стріляв в околиці економії? — спитала.

— Я, Доро, — і відвернув очі.

— Чому?

— Аби, аби… не носити набитого з собою…

Вона глянула ще раз на нього, зморщивши брови.

— А є ще який набій?

Він відобрав рішучим рухом зброю з її рук і поставив нагору на шафу.

— Так, є ще один.

— То треба його вибрати або вистрілити.

Він усміхнувся.

— Дай спокій. Краще сідай, я щасливий, що тебе бачу.

— Я не прийшла сидіти, дай револьвер.

— Мужчині, може, дав би, але тобі не дам.

— Гадаєш, я не вмію з такими річами обходитися? Егон мене вчив. І він був військовий.

Юліян не послухав. Узяв її руку і підніс до уст.

— Пані Доро Вальде! Я не знаю, чи ми ще побачимося. Я мучився тугою і думкою, що поїду, не побачивши вас більше. Це було б страшне для мене. Доро! Доро! — вирвалися йому слова з уст.

— Побачиш мене ще, Юліяне, — відповіла несміливо, — по моїй розмові з дідом.

— Твій труд ледве чи буде успішний.

— Вірю, що буде. Я вже знайшла свій шлях, хіба… — і тут урвала.

— Що ти хочеш зробити, Доро?

— Не бійся. Нічого такого, що не було би гідне української жінки і… нареченої офіцера.

Він узяв її обі руки, притиснув до грудей, але уст її не смів у тій хвилині торкнутись. Хтось отворив у сінях тихенько двері і опинився на порозі.

— Це тета Оля по мене, — і, обернувшись до тети, що бачила всю сцену: — Я не могла інакше, тето. Перекажіть дідуневі, що ви бачили, як його внучка з офіцером Юліяном Цезаревичем прощалася.

*

Пізнього вечора того самого дня знявся вітер. Бушував так сильно, що Альбінський казав позачиняти щільно віконниці, бо шум відбирав йому сон. Вранці, відчиняючи їх, Олекса повідомив директора ще у постелі, що одна з тополь над кімнатою, де висіла картина св. Юрія, лежала звалена.

— Не дай Господи в днину таке, бо могла когось убити. Була над корінням усередині до половини спорохнявіла.

Директор устав і виглянув через вікно на вулицю, але тополі вже не було. «Збавлена краса», — подумав.

Ввійшла Дора.

— Можна мені з вами поговорити, дідуню?

— Можна. Ти бачила, що цієї ночі вітер наробив?

— Бачила, була навіть при тім, як її Олекса з синами забирали. Жаль мені за нею. Столітня була, та чого життя не ломить і час не нищить!

— Дідуню, — почала вона нараз іншим тоном, — я прийшла знову просити вас дати мені дозвіл вийти за надпоручника Цезаревича. Я його люблю і він мене любить, а ви допоможіть нам.

Дідо видивився на неї, мов не довіряв її словам.

— Був він тут і згодився на мої умови?

— Ні, не приймає. І я не хотіла б вийти за зрадника…

— А за задовженого офіцера? — питав Альбінський їдко.

— Цим ви мене не відстрашите. Його довги я сплачу.

— А кавція, пані Доро Вальде, кавція?

— Саме я прошу вас за мене її зложити.

— Ти просиш? Чому ж він сам, той герой, не приходить. Чи ти цього в нього не варта?

— Перестаньте, дідуню, глузувати. Коли не можете мого прохання сповнити, що рішає про мою долю, то покиньте цю тактику, бо вона негідна вашого віку. Звідки ви можете знати, чи я буду без нього щаслива?

— Можу знати, Доро, на підставі досвіду. Час лікує всякі почування і розумові дає у вирішуванні найважливіших моментів життя головне слово. А що я прагну твого щастя, то тут мушу запротестувати.

— Це ваше останнє слово, дідуню?

— Найостанніше.

— То знайте, що це і моя остання просьба до вас і що ви колись будете за це відповідати там, — і показала рукою вгору. — Я іду.

Вслід за нею ввійшла до кімнати панна Альбінська.

— Чого хочеш ти, стара Кассандро [132]?

— Нічого, — відповіла спокійно, — крім одного: щоб ви схаменулися і не йшли задалеко. Усе має свою межу. Молоді любляться, чому ж не допомогти їм до злуки?

Альбінський похитав іронічно головою.

— Тому, що колись перед роками капітан Юліян Цезаревич з панною Ольгою Альбінською не закінчили свого роману подружжям, то тепер мусить єдина внучка Альбінських стати дружиною його внука. Чи не так?

— Так, вуйку, так! Пригадайте, як перед п’ятьма роками трапилася катастрофа з нещасним Егоном. Тоді зсунувся був портрет покійниці тети, Дориної бабуні, пам’ятаєте? Ви казали, що я забобонна. Уважайте, щоб вона часами не виступила тепер з рам і не забрала вам своєї внучки.

— Не казав я, що ти Кассандра? Іди з такими забобонами до кухні і поділися там з ними з Олексою і старою кухаркою.

Тета Оля вийшла.

*

Дві години пізніше старий екіпаж Альбінського погнав вихром за трьома особами: стареньким парохом і двома лікарями. Дору Вальде найдено без пам’яти, підстрілену в кімнаті під картиною св. Юрія.

Коли її, півмертву, переносили до спальні, Альбінський поводився біля неї, мов божевільний, а тета Оля сказала йому коротко і твердо: «Раніше було зле, а тепер уже добре».

Лікарі оглянули рану: перестрілене одно рам’я, вистріл був вимірений до висків, мабуть, рука хибила.

Дідо ходив по кімнаті і розводив руками:

— Що я вчинив, нащо цього? Всього був би я по Дорі сподівався, але — не цього! Така тиха і скромна.

Дора залишила один лист нареченому, а другий дідові, обвиняючи його, що він своєю вічною опозицією присилував її попрощатись із світом. Вона зобов’язує його виплатити Юліянові Цезаревичеві цілий капітал її з тим, що Юліян може зробити з ним, що схоче.

вернуться
вернуться

132

С. 377 — Кассандра — у давньогрецькій міфології найвродливіша дочка троянського царя Пріама і його дружини Гекуби. Мала дар віщування, але її правдивим, лиховісним пророкуванням ніхто не вірив. У переносному значенні «віщування Кассандри» — це лиховісні пророцтва, які викликають недовір’я, а сама Кассандра — віщувальниця біди.

У романі О. Кобилянської «Апостол черні» дід Альбінський називає «старою Кассандрою» тету Олю за те, що вона пророкує нещастя, заступається за молодих закоханих Дору і Юліяна.

Перейти на страницу:

Кобылянская Ольга Юлиановна читать все книги автора по порядку

Кобылянская Ольга Юлиановна - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Апостол черні отзывы

Отзывы читателей о книге Апостол черні, автор: Кобылянская Ольга Юлиановна. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*