Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Проза » Классическая проза » Апостол черні - Кобылянская Ольга Юлиановна (мир бесплатных книг .TXT) 📗

Апостол черні - Кобылянская Ольга Юлиановна (мир бесплатных книг .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Апостол черні - Кобылянская Ольга Юлиановна (мир бесплатных книг .TXT) 📗. Жанр: Классическая проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Я дивуюсь тобі, як ти, як старша жінка, можеш до мене з такою дикою справою приходити? Чи ти не могла собі та їй сказати, що я ніколи на такий інтерес не згоджуся? Час тобі вже позбутись твого підданства супроти неї, а їй визволитись з ідеалізму! Вже їй знов якийсь надпоручник застряг у голові. Не досить було одного!..

Дора закрила лице руками, сперлася до стіни, постояла ще хвилину і ввійшла досередини.

— Ми вже, дідуню, з Цезаревичем заручилися.

— Для твого щастя ви розручитеся.

— Але я його люблю.

— Але мені це не вистачає.

— І він мене любить.

— Відколи?

— Дідуню, ох, Боже мій! Це вже його річ, але любить.

— Доро, ти можеш бути переконана, що я бажаю тобі щастя і хочу, щоб тебе твій чоловік любив і шанував. Як мені відомо, Цезаревич побивався довго за першою нареченою і хто знає, чи він і тепер ще не має її в пам’яти. Тепер він заліз у довги, і коли його кар’єра загрожена, він полюбив тебе… Цезаревич — великий спекулянт.

— Він завтра сам до вас прийде, поговорить.

— Ми приймемо його. Я вже переконаюся, як він тебе любить. Але я тебе ще спитаю: чи ти маєш маєток і чи ти згодилась би поплатити його довги?

Дора притакнула головою:

— Так, грішми за ліс по Егоні.

— Цього, пані Вальде, вам ніхто не заборонить Але що далі? Цезаревич — надпоручник і, крім сплати довгів, йому треба ще і багатої жінки. Офіцерська кавція, як відомо, також мусить бути забезпечена.

Дора мов омліла.

— Про це я не думала досі, — сказала побілілими устами.

— Іди, дитино, — сказав Альбінський лагіднішим тоном, — я бачу, що ти нездорова. Твої очі, як у гарячці. Прийде надпоручник, то побалакаємо.

Дора схилилась і поцілувала його в руку.

— Дякую вам, діду.

Точно в 11-тій годині перед полуднем прийшов Юліян Цезаревич. Тета Оля впровадила його до кімнати Альбінського.

Привіт був чемний, хоч холодний. Юліян по кількох чемних вступних словах запевнив Альбінського про взаємну любов між ним та його внучкою, сказав про сподіваний свій недалекий аванс і про деякі прикрі перешкоди, які старатиметься усунути. Директор слухав з гострим виразом лиця і спитав, як уявляє він собі матеріальні справи. Юліян відповів, що не бажає іншого маєтку понад потрібну кавцію для жінки, яка могла б забезпечити їй існування на випадок звихнення його військової кар’єри.

— Що значить «звихнення»? Чи ви маєте намір виступити з війська?

Юліян заперечив головою.

— Ви покинули богослов’я, хоч квапилися стати «апостолом черні», а тепер, може, знову хочете вернутись до давнього?

— Ні, відколи я вступив до війська, буду триматися вже меча.

— А які ви маєте вигляди у війську?

— Моє знання і безнастанна вправа в чужих мовах дозволять мені здійснити свій план, щоб стати перекладачем при штабі, також і під час війни.

— А яке забезпечення даєте ви на випадок звихнення вашої так званої військової кар’єри жінці? Часи непевні, моя внучка звикла до добробуту. Коли я вчора представив їй життя з убогим військовим, хоч би і з забезпеченою кавцією, вона признала мені рацію.

— Я на найгірший випадок маю знання доброго теслі, яке дасть мені завсіди кусень хліба і вступ до найліпших варштатів меблів, бо я маю свідоцтва з найкращих німецьких майстерень.

Директор узяв його руку:

— Здорова і гарна рука, що проявляє крепкість і добре походження. — Альбінський подав йому папіросницю, і настала мовчанка.

Очі Юліяна опинилися на хвилинку на знанім портреті покійної Альбінської у строю молодої. Його обличчя прояснилося на мить, мов від сонця. Це ж була немов жива Дора Вальде!

Альбінський це помітив.

— Чи маєте ви, пане, поняття, що та дитина для мене значить? Скільки жури вона мені принесла, заки я зберіг її такою, якою ви її пізнали. А ви всі приходите сюди і робите свої рахунки, хочете мені її вирвати, останнє сонце моєї старости? Як я можу вам на слово повірити, що вона вам дорога? Ви, пане Цезаревич, гарна людина, добре вихована і характер ваш, може, без рисочки, як я це чув від людей, що вас знають, і ви маєте в собі те, що рідко хто має: духову перевагу над своїм середовищем. І я був би гордий називати вас своїм внуком, сином чи як там, але для моєї Дори мені цього всього замало. Дайте поважний доказ вашої любови для неї, дайте якусь високу ціну, яку я від вас зажадаю. Я говорю твердо, але ясно. Я вам вироблю посаду, яку собі забажаєте, я сплачу всі ваші довги, бо Дора Вальде без мене це не в силі зробити, я вигладжу всі нерівности, що можуть бути перепоною у вашій військовій чи цивільній кар’єрі, ввесь мій, хоч і невеликий маєток припаде вам і їй, але дайте лише заяву перед вінчанням, що зрікаєтеся своєї народности, перемінюєте ваше ім’я на моє і що ваші нащадки будуть його носити.

— Ми не живемо за часів Вишневеччини і Четвертинського [130], пане директоре. Чи пані Дора Вальде знає про ці ваші умови?

Альбінський злобно усміхнувся.

— Маєте три дні до надуми.

У передпокою, коли Цезаревич виходив, виринула перед ним, мов з-під землі, тета Оля.

— Як мається пані Дора? — спитав він стисненим голосом. — Перекажіть їй, що я її поздоровляю і прошу, щоб не плакала.

Тета Оля підняла допитливо погляд на нього, але він, зсунувши поважно шапку над очі, закинув плащ на себе і вийшов.

*

На другий день перед полуднем попросила пані Рибко Юліяна до себе.

Юліян оповів коротко про свою розмову з Альбінським. Тета сплеснула з зачудовання руками.

— Ти зворушуєшся, Юліяне! Я тебе розумію, але вибач, якби ти все знав і роками бачив, що бачили мої очі і чули мої вуха, то ти не дивувався б. Дора стала для нього лише оруддям для його національних і честолюбивих цілей!..

Після цього розказала, як зверталася за поміччю для нього до давнього знайомого її покійного чоловіка — купця Вартана, вірменина, і як він піддав проект подружжя з наймолодшою донькою панства Гаджі.

Юліянові кров ударила в лице.

— Що це, люди зійшли з розуму? — крикнув, — мене женити? Що це знову за рахунок?

— Ти їй мав подобатися, сину, чого ж тут гніватися?

Юліян усміхнувся. Перший раз по кількох тяжких днях вона побачила його усміхненим.

— Це ж того вірменина, Вартанова фантазія. Йому заблисла надія на добре «посередництво» з одної і другої сторони!

— Але ж ні! — переконувала пані Рибко. — Від святкування заручин обох сестер, Юліяне, наймолодша дівчина заєдно про тебе маячила, а її родичі, хоч і всміхалися зразу з того, згодилися остаточно після наради з Вартаном покрити твої довги разом із кавцією під умовою, що заручини мали б відбутися зараз, а вінчання аж два роки пізніше, бо дівчатко має щойно шістнадцять літ.

— Ні, ні, нехай добродій Вартан не робить проектів без господаря! Досить уже тих крутійств у таких справах, як подружжя, досить торгів і визискування людських крутих ситуацій! Нехай мене полишуть власній долі!

Сказавши це, подякував теті за її щирі заходи і попрохав не побиватися більше за ним, ані не втягати таких дорадників, як Вартан.

*

Уже третій день не стрічав Юліян Дори, ані її не бачив. Вислав їй листа з докладним змістом його розмови з дідом, прохаючи забути його. Найліпше буде для них обоїх, як він сам вибереться до Америки [131].

Дора бачилася з дідом лиш при обіді і нічого не говорила, а він сам мовчав. Виходило, коли Юліян не з’являвся в нього, справа скінчилася. А проте Дора думала з німою завзятістю, що треба було щось діяти. В її голові думки не спочивали, особливо, коли дивилася на гору поза каштановою алеєю, де темніли стіни шкільного будинку на білому сніжному тлі. Не надумуючися довго, вийшла з хати, пішла до стайні, вибрала коня і пустилася верхи. Завернула в ліс у надії, що Юліян десь з’явиться, відтак в околицю залізничного двірця, — може, саме виїжджає?… Звідти навскач погнала на міську дорогу. У повороті почула в околиці економії гук двох вистрілів раз за разом. Кінь здригнувся, насторожив уха, і вона стримала його. «Хтось полює», — подумала і поїхала далі.

вернуться
вернуться
вернуться
вернуться
вернуться

130

С. 372 — «[…] за часів Вишневеччини і Четвертинського […]» — йдеться про Ярему Вишневецького (1612—1651) — українського магната, князя, який у 1631 р. прийняв католицтво. Діставши у 1649 р. звання коронного гетьмана, боровся за відновлення польсько-шляхетського панування в Україні, вів політику спольщення українського населення.

Четвертинський Олександр (?—1769) — представник українського магнатського роду на Правобережній Україні та в Білорусі. Був брацлавським підкоморієм, учасником Барської конфедерації 1768 р. Це військово-політичне об’єднання відстоювало збереження необмежених прав і привілеїв польської шляхти і католицької церкви. Розправлялося з білоруським і українським населенням, що викликало повстання Коліївщина.

У романі «Апостол черні» О. Кобилянська згадує про часи Вишневеччини і Четвертинського (XVII і XVIII ст.) як про період панування польської шляхти, епоху насаджування католицької віри і польської мови серед українців. Цим самим авторка підсилює розуміння несправедливих закидів пана Альбінського щодо зміни національності, яку він пропонує Юліянові Цезаревичу. Цю умову — тотального спольщення — ставить дід Дори Вальде, коли дізнався про намір Юліяна з нею одружитися. Причому сама Дора заявила, що не хотіла б заміж за зрадника.

вернуться
вернуться

131

С. 373 — Америка — частина світу в Західній півкулі, між Атлантичним і Тихим океанами. Складається з двох материків — Північної і Південної Америки. У цьому контексті (коли Юліян говорить про поїздку до Америки) йдеться про країну, відому під назвою Сполучені Штати Америки (США). Це держава, розташована у Північній Америці. Поділяється на 50 штатів і округ Колумбія.

Перейти на страницу:

Кобылянская Ольга Юлиановна читать все книги автора по порядку

Кобылянская Ольга Юлиановна - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Апостол черні отзывы

Отзывы читателей о книге Апостол черні, автор: Кобылянская Ольга Юлиановна. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*