Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Проза » Историческая проза » Генерали імперії - Чемерис Валентин Лукич (читать бесплатно полные книги .TXT) 📗

Генерали імперії - Чемерис Валентин Лукич (читать бесплатно полные книги .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Генерали імперії - Чемерис Валентин Лукич (читать бесплатно полные книги .TXT) 📗. Жанр: Историческая проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Дер мор гат зайне арбайт гетан, дер мор канн геєн — мавр зробив своє, мавр може йти.

Думи на лікарняному ліжкові… Безсонні ночі… Коли не спалося, обережно вставав, тримаючись для страховки за стіну, підходив до широкого вікна, біля якого його завжди чекало зручне крісло-гойдалка з м’якою подушечкою, неспішно опускався в нього, зітхав полегшено, що подорож закінчилася вдало. Патронажна сестра заковизла в сусідній кімнаті, прочинивши на всяк випадок двері в палату маршала, і не загледіла, як він порушив режим, задивлявся в нічні вогні столиці, доки вони ще не погасли. В ті дні то була його єдина розвага — дивитися, як у столиці повільно гаснуть вікна — люди вкладаються спати. Добрих вам снів, співвітчизники, хай хоч у сни приходить до вас спокій… Бо завтра, разом із сірим мрячливим світанком, проблеми одна поперед одної наваляться на вас знову. Після пережитої війни, коли й сільське господарство і промисловість зруйновані авіанальотами та артилерійськими снарядами, життя було тяжким. Порожні магазини, невиплачені зарплати, величезна контрибуція, накладена руськими на Фінляндію, душили країну, але вихід все одно треба було шукати і знаходити. А дні стояли сірі, з холодною мрячкою, дощем і снігами — до лагідного сонця і тепла ще було ой як далеко… Але й це треба пережити. Не вперше. Піднялися за волю — треба боротися, задарма воля не дається. Та й головне, бодай і ціною неймовірних зусиль, здійснено: Фінляндія вистояла, вийшла з війни і зберегла незалежність, залишившись вільною державою у вільній Європі… Тепер — ставати на ноги…

Вогні будинків гасли, їх ставало все менше і менше, а чорних вікон все більше й більше…

Думав про минуле народу, теперішнє, майбутнє… Чи все він зробив для рідної країни, все, що міг? Згадував своє життя. Тридцять літ віддав чужій армії, яка ж і позбавила його країну волі. Але хоч у другій половині життя поталанило — присвятив її нарешті Вітчизні, поверненню відібраної в неї волі… Наче заново пережив дві війни з руськими, що їх витримала країна під його керівництвом. Волю здобули, хоч і зазнали незлічених втрат. Але головного домоглися — Фінляндія вийшла з війни, зберігши незалежність. Це вже немало, і для цього варто було жити і тридцять літ прослужити в чужій армії, здобуваючи досвід, як боротися… з цією ж армією. Хоч і віддали в жертву молоху війни життя кращих синів і дочок.

Перед внутрішнім зором в пітьмі ночі біліли десятки тисяч хрестів на скромних могилках тих, хто, повіривши йому, пішов за ним і поліг за волю… Бриніли в душі слова Тіля Уленшпігеля, сина спаленого на інквізиторському вогнищі Клааса (роман де Костера читав і захоплювався ним ще в юності): «Попіл Клааса стукає в серце…» А йому стукав попіл десятків тисяч фінських клаасів… І битиме до кінця його днів, і цей тяжкий тягар йому долею визначено нести в цьому світі. Йому повірили, пішли за ним і полягли в снігах Карелії. Але ж і волю здобули, не намарне пролилася кров. А хто сказав, що воля народу коштує дешево? Задарма вона ще нікому не давалася. Тільки б сусіди нарешті перестали сіяти зуби дракона, з яких виростає ворожнеча, усобиці… Коли вже вони схаменуться? Коли позбудуться своїх імперських замашок, коли збагнуть, що не тільки вони хочуть бути вільними. Інші народи — теж… не народилися ходити в ярмі. Дивна країна Росія. Сама все життя бореться — віками й віками — за свою незалежність і віками та віками поневолює інші народи. Як почала з маленького Московського князівства, то все захоплює і приєднує чужі землі, виросла до гіганта, а все їй мало, мало, мало… Ніяк спинитися не може… В Давньому Римі, здається, Катон затявся на своєму, скрізь і всюди виголошував: «Цензео картагінем ессе делендом» — «Я вважаю, що Карфаген мусить бути зруйнований!» А новітні руські катони затялися позбавити Фінляндію незалежності і ніяк не вгамуються, навіть за віки, навіть за інших формацій… От же послав Бог сусідку!.. Але й з Росією треба жити.

І варто в мирі.
Іншого просто не дано.

22 вересня 1941 року німецький воєнно-морський штаб видав директиву № 1А1601/41 «Про майбутнє міста Петербурга», в якій повідомлялося: «Фюрер прийняв рішення стерти місто Петербург з лиця землі. Після поразки Радянської Росії нема ніякого інтересу для подальшого існування цього великого населеного пункту… Планується щільно блокувати місто і зрівняти його з землею за допомогою артилерії всіх калібрів і безперервних бомбардувань з повітря. Якщо у зв’язку зі становищем, що створиться в місті, будуть заявлені просьби про здачу, вони будуть відхилені…»

В пошуках союзника для втілення в життя такого грандіозного і загалом божевільного плану вермахт звернувся до Фінляндії, розраховуючи на її суттєву допомогу. Після Зимової війни 1939–1940 років Фінляндія змушена була уступити СРСР частину своїх територій на Карельському перешийку, і німці були певні, що тепер, за нової ситуації, що склалася, вона захоче їх повернути собі… Фіни таки мріяли повернути втрачене, але… Але дивлячись якою ціною. Проте німців випередили червоні. У вересні 1941 року перший секретар ленінградського обкому КПРС Жданов і командуючий Ленінградським фронтом Ворошилов, які на той час вже були певні, що відстояти місто неможливо, утаємничуючи свій намір навіть від Москви, вирішили зв’язатися з Маннергеймом і запропонувати здати місто його військам, які наступали з північно-західного напрямку, з двох лих — німці та фіни — вирішено було вибрати менше — фінів. Спробували діяти через дружину Маннергейма Анастасію Арапову, апелюючи до її патріотизму (все ж таки вона була росіянкою, дочкою російського генерала), але виявилось, що дружини Маннергейма вже немає серед живих. Тоді спішно були знайдені родичі покійної, і їх на катері, прямо від Смольнинської набережної, відправили в штаб до фінів: переконайте Маннергейма, умовте його взяти Ленінград, який йому, аби він не дістався німцям, і буде зданий.

Можливо, це легенда, а можливо, й правда. Буцімто Маннергейм погодився зайняти місто і таким робом уберегти його від німців, але зі свого боку поставив перед радянцями ряд вимог. Нібито з ними вже було погодилися Жданов та Ворошилов, але в справу втрутився Сталін і все відмінив. Більше того, Ворошилова зняв з посади командуючого фронтом, навзамін нього приславши Жукова, а Жданова відсунув на другий план…

Тим часом до головнокомандуючого фінською армією 23 серпня 1941 року звернувся фельдмаршал Кейтель. Все з тим же проханням: приєднатися до німців і разом з ними взяти Ленінград. Мовляв, німці лише обмежаться блокадою міста з півдня, а фінів прохав розвивати наступ на другу столицю радянців з півночі. Німецьке командування не буде заперечувати, якщо фіни захоплять місто на Неві і візьмуть його під свій контроль.

Пропозиція була спокуслива, але, тверезо все зваживши, Маннергейм відповів твердою відмовою. Позиція його була такою: якщо фіни раптом візьмуть місто, то що робити з його населенням? Доведеться тоді годувати кілька сот тисяч ленінградців. Економіка Фінляндії цього не витримає, а позбавлятися зайвих ротів тим методом, яким це роблять німці, фіни не вміють.

Але головне полягало не тільки в цьому. Маннергейм добре розумів значення Ленінграда для Росії, як і те, що Росія буде існувати в тій чи іншій формі, незалежно від результатів воєнних дій. А дізнавшись про намір німців знищити місто на Неві, відповів: «Якщо таке й станеться, то руські збудують свій новий Петербург. Але вони ніколи не забудуть, якщо фіни візьмуть участь у наступові на Петроград».

А з руськими, додав він, нам, фінам, все одно доведеться жити бік о бік… В результаті такої позиції фінська авіація жодного разу не бомбила Ленінград. Росія повинна це пам’ятати. Більше того, мусить бути вдячною білофінському реакціонеру, як вона титулуватиме Маннергейма за те, що він своєю відмовою штурмувати Ленінград допоміг йому вистояти…

…Але з Росією треба жити…

Добре, що черговий двобій з нею закінчився миром. Хай вона перед тим, як хряпнути дверима, й обібрала Фінляндію, та все ж… Воля здобута, тепер її треба зміцнити і довести до такого стану, коли вона вже стане невідворотною. Такою природною для фінів, як процес дихання. Але цим уже хай займуться молоді, наступні покоління, а ми, думав він, — своє зробили… Є що дітям та онукам передати…

Перейти на страницу:

Чемерис Валентин Лукич читать все книги автора по порядку

Чемерис Валентин Лукич - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Генерали імперії отзывы

Отзывы читателей о книге Генерали імперії, автор: Чемерис Валентин Лукич. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*