Помститися iмператору - Литовченко Тимур Иванович (книги без регистрации бесплатно полностью .TXT) 📗
– Але ж хіба деякі характерні риси десятиліття, що минуло після смерті Петра, не дають уяви про жахливе майбутнє цієї імперії?
– Ви маєте на увазі новітню смугу неспокою?
– Так. Причому, шевальє, зверніть увагу: удари долі, що падають бозна-звідки, вражають не тільки нащадків імператора Петра, але і його найближчих сподвижників. Хіба це не дивина?
– Невже ви станете стверджувати, що наближається крах імперії…
Шевальє Орлик навіть скептичну посмішку заготував на випадок ствердної відповіді графа, проте Сен-Жермен несподівано мовив:
– А от це, любий шевальє, залежить вже не стільки від кривавих неправедних правителів, як від інших людей. І насамперед від козаків.
– Як це?! – Орлик був щиро і (чого там приховувати!) неприємно здивований.
– А так: коли гнів Божий виливається на голови поневолювачів, хіба це не знак для скривджених, що настає час помсти?
– Тобто, шановний графе, ви натякаєте, що саме зараз…
– Зараз, шевальє, саме зараз!
– А якщо ні…
– От тоді вже не скоро: може, через сотню років – а може, вже й не через одне століття. Тільки в жодному разі не треба повторювати гнобителів. Треба по можливості зберігати руки чистими від крові праведників, а душу – від підлості, брехні та зради.
– Вам не здається, графе, що ви суперечите собі самому?
– Тобто?
– Адже перемогти слабкого супротивника – честі мало! А якщо імперія заслабла…
– Люб'язний мій шевальє, я недарма звернув вашу увагу на Божий гнів… Отже, не люди, а насамперед Господь відбирає сили в супостата, щоби пригноблені перемогли його. А відтак, на подібну перемогу є Божа воля. Тому все залежить від того, чи зуміють люди реалізувати вищу волю.
– Чи можна ваші слова застосовувати до Російської імперії? Тобто до тронних нащадків Петра Першого та козаків у вигнанні?
– Цілком і повністю.
– Гадаєте, зараз настав час завдати імперії рішучого удару?
– А ви хіба іншої думки, шевальє?..
Орлик деякий час уважно придивлявся до Сен-Жермена, потім обережно мовив:
– Що ж, графе, маєте рацію. П'ять років тому, невдовзі по смерті юного імператора Петра Другого, я недарма відвідав Стамбул…
– Де ваш товариш дитинства Каплан-Гірей обіцяв повну підтримку вашим планам?
– Укотре вражений вашою обізнаністю, шановний графе!
– Дякую…
– А два роки тому наш король Луї недарма виділив мільйон флоринів на польську справу, в результаті чого на тамтешній трон тимчасово повернувся його тесть – король Станіслав.
– Так-так, шевальє, я дещо чув про вашу участь і у цій справі… нехай вона й завершилась невдало.
Сен-Жермен наблизився до невеличкого, інкрустованого слоновою кісткою столика посеред кімнати й почав уважно оглядати покладений там жіночий портрет, оздоблений самоцвітами. Орлик посміхнувся:
– Так, шановний графе, це той самий особистий дарунок королеви – маленька ознака її глибокої вдячності за участь у долі її батька.
– Знаю, шевальє, знаю.
– Невже особисто від її величності?!
– Так, від неї.
– А чи є у світі такі речі, про які ви, шановний графе, не відаєте?
– Є, але зовсім небагато.
Сен-Жермен знов повернувся до співбесідника, всівся у глибоке зручне крісло біля вікна й мовив:
– Що ж до моєї поінформованості… Так, я не приховую інтересу до справ козацької нації! Наприклад, я чув, що торік ви ризикнули пробратись у Гетьманщину, і хоча Санкт-Петербург давно вже оголосив вас поза законом, ви якимось чином уникнули арешту.
– Якби в мене на голові був капелюх, то я б із задоволенням зняв його на знак пошани перед вами, графе! А так лише схиляю голову перед тим, талант якого за певних обставин міг би вважати рівним своєму таланту… якщо не більшим, – Орлик шанобливо вклонився.
– Не перебільшуйте, шевальє, не треба, – зітхнув Сен-Жермен. – Ви наважилися з'явитись у тих місцях, де вас могли упізнати. А от я не можу собі цього дозволити… Але ми відволіклись від теми, тож давайте повернімось до козацької нації та Російської імперії. Як на мене, шевальє, ваші слова не надто обнадійливі.
– Чому вам так здається?
– Не здається, шевальє: річ у тім, що я в цьому щиро впевнений.
– Невже?..
– Так. Зі сказаного мною та підтвердженого вами поки що вимальовується наступна тактика дій: створити чи відродити – називайте як завгодно! – коалщію Франції, Османської імперії, Швеції та Польщі, додати ще козаків у вигнанні та всіма об'єднаними силами вдарити по Російській імперії. Для остаточної реалізації такого плану вам лишається тільки відвідати Стокгольм… Ризикну припустити, що це ви зробите найближчим часом.
– Знаєте, любий графе… не хотів би я мати вас своїм ворогом! – щиро зізнався Орлик.
– Тож дякуйте Богові, що маєте у моїй скромній персоні щирого друга козацької нації, – так само серйозно запевнив Сен-Жермен. – І як щирий друг, звертаю вашу увагу от на що: ви дещо прорахувались.
– Ніяк не збагну, в чому ж той прорахунок?
– У тому, що мститися імперії має не коалщія, а безпосередньо скривджені – тобто самі лише козаки!
– Але ж!..
– Будь ласка, шевальє, вислухайте мене уважно, як щирого друга!
– Перепрошую…
– Так от, згуртуватись і нанести рішучого удару мають насамперед вигнанці, а не хтось інший. Під час наших бесід ви неодноразово зізнавалися, що вашу націю роздирають найрізноманітніші суперечки. Це погана ознака: бо хто роз'єднаний, тому важко воювати проти ослабленого, але все ще згуртованого, внутрішньо монолітного ворога.
– Ось тому для підтримки козацького повстання і потрібна коаліція декількох країн!
– Обережно, друже, обережно: своїми діями по створенню коаліції ви втягуєте в орбіту помсти правителів щонайменше чотирьох країн – Франції, Османської імперії, Швеції та Польщі. Отже, якщо помста, а через неї й Божа воля не здійсняться, від цього постраждають усі ці правителі або їхні нащадки! Або навіть усі народи…
Орлик деякий час мовчки дивився на гостя, потім спитав:
– Ви серйозно чи жартома? Чи, може, перевіряєте мене?..
– Я серйозний, любий шевальє. Серйозний, як ніколи.
– Щось слабко у таке віриться, – господар відкинувся у своєму кріслі й заплющив очі.
– Крім того, шевальє, де гарантії, що, позбувшись нав'язливої опіки Російської імперії, ваша козацька Украйна не опиниться у сфері інтересів котроїсь із чотирьох згаданих держав? Наприклад, Османської імперії або тієї самої Польщі…
– Ви натякаєте на те, що Богдан Хмельницький колись шукав військового союзу з Московщиною проти Польщі, а знайшов лише майбутню неволю?
– Саме так.
– Що ж, графе, мушу визнати: ця загроза значно реальніша…
– Тому запитую вже вкотре: чи самі козаки готові до повстання? Чи повстануть вони одночасно у Кримській Січі, Гетьманщині, Підляшші – на всіх цих територіях? Чи готова ваша нація боротись, навіть якщо ви дізнаєтесь, що вашу боротьбу ніхто не підтримає?! Ось якої відповіді я домагаюсь від вас, дорогий шевальє!..
– Можу сказати одне-єдине: і у Кримській Січі, і в Гетьманщині люди й досі пам'ятають і шанують мого батька, шляхетного гетьмана Пилипа Орлика.
– Але ж чи добра пам'ять переважить солодке забуття рабства? Що обиратимуть люди: небезпеку боротьби за визволення – чи добрі імперські закони, котрі завтра можуть змінитись законами поганими?
Господар лише руками розвів.
– От саме про це я й кажу, – сумно зітхнув гість. – Побачимо…
– Шановний графе, ви не повірите, як шкода, що король терміново викликає мене до Парижа!
– Так-так, дорогий шевальє, дуже шкода…
– Ми багато про що говорили, але тепер здається, що значно більше лишилось недомовленого.
– Ну, що поробиш, дорогий шевальє: така вже річ – королівська служба!.. Зате тиждень, проведений у палаці Орлі, я із величезним задоволенням згадуватиму все життя.
– Так само і я ніколи не забуду візиту принца Ракоці, котрий все ж таки швидше скидається… щиро перепрошую, графе… на «людину нізвідкіля». – І щоб слова його не були сприйняті як образа, Орлик схилився у глибокому поклоні, додавши: – Прийміть, ваша світлосте, глибоке шанування графа де Лазіскі!
