Пустоцвiт - Литовченко Олена (бесплатные полные книги .txt) 📗

Після дуелі Кирило почав брати уроки фехтування й танців: і те, й інше викладав француз месьє Поль, а Теплов домовився з ним за досить помірну платню. Не минуло й місяця, а телепень Розум уже виконував найскладніші балетні па. Втім, тривало це недовго: очевидно, ад'юнкт відзвітував у Санкт-Петербург про таке самовільне нововведення, у відповідь же одержав припис навчати Кирила музиці й танцям «з помірністю», головну ж увагу приділяти німецькій і латині, а за короткий час і французькій – але тільки щоб ці уроки не давав учитель фехтування месьє Поль!..

Окрім того, Розуму рекомендувалося підналягти на історію й географію, фехтування ж відкласти взагалі. Хоча Кирило не надто сумував: за короткий час він устиг опанувати основні премудрощі заборонених відтепер «предметів», а слава лицаря Альбертіни не згасала.

Саме на період навчання Розума випало двохсотліття цього університету. На честь славетної події імператор Фрідріх влаштував грандіозне свято, що за старою традицією вважалося святом для всього Кенігсберга. Студенти плавали на прикрашених квітами човнах по Прегелю, насолоджувалися дивовижним феєрверком. Завершилося свято грандіозною театральною виставою, активну участь в якій брав і Кирило, що по ходу навчання захопився театром.

До кінця семестру юнак написав дві роботи – по діалектиці й по риториці. Першу не зарахували взагалі, другу допустили до захисту… але в підсумку не прийняли, зазначивши слабку підготовку при наявності великого бажання студента Івана Обідовського захистити плоди своєї праці.

Тоді ж Теплову надійшов лист, у якому повідомлялося, що Її Імператорська Величність із нагоди встановлення миру зі Швецією обдарувала Кирила Розума камер-юнкерським званням. Також було повідомлено про подорож государині Малоросією разом з обер-єгермейстером Олексієм Розумом й іншими особами. Завершувалося довге послання розпорядженням про переїзд до Берліна для продовження навчання новоспеченого камер-юнкера в тамтешньому університеті.

У Берліні Кирило записався на лекції знаменитого Леонарда Ейлера. Але нічого гріха таїти – математика юнакові давалася насилу…

Незабаром із Санкт-Петербурга прилетіла нова звістка: 15 червня 1744 року брати Розуми були зведені в графське Російської імперії достоїнство – як виявилося, рід Розумовських походить від шляхетного гетьманського роду Романа Ружинського. От із цієї нагоди погуляли, то вже погуляли!!! Наспіх зібрана компанія телепнів-студентів проїхала вздовж і впоперек усю Пруссію, спустошуючи запаси всіх пристойних шинків, що зустрічалися дорогою… та й непристойних також!

Всупереч даним колись обіцянкам, Кирило колобродив жахливо, не звертаючи ніякої уваги на настанови Теплова, який намагався вгамувати вихованця бесідою про шкідливість надмірностей. Кирило не слухав моралей, натомість зажадав грошей на продовження свята. Побачивши повне нерозуміння з боку вихованця, Григорій сперечатися не став і, тицьнувши винуватцеві урочистостей 500 рублів, на якийсь час зник з його життя. Новоспечений граф Розумовський спочатку глибоко обурився таким ставленням: ще б пак – адже ад'юнкт нагло знехтував своїми обов'язками наставника!.. Однак гульба поступово вщухла, тоді Кирило второпав, що не Теплов винен перед ним, а він проштрафився (страшно подумати!) перед государинею імператрицею, змарнувавши казенні гроші, відпущені спеціально на його навчання за кордоном.

Принишклий юнак повернувся до Теплова в їхню скромну берлінську квартирку. Одразу відбулася напружена бесіда, наприкінці якої присоромлений Кирилко покаявся перед піклувальником у гріховному почутті – гордині. Очевидно, щирістю він таки розчулив ад'юнкта. У всякому разі, Теплов вислухав Розумовського, ляснув по плечу й мовив коротко:

– Добре, вибачаю твою нерозсудливість. Дивись тільки, наступного разу так не поводься. А за бажання послужити вітчизні – хвалю! Блага справа! Молодець, пане граф!

Від цих слів Кирило зашарівся, немов дівиця. Надалі Теплов ані словом не згадував про це прикре непорозуміння.

У Берлінському університеті Кирило не став церемонитися з нахабними старшокурсниками, що вимагали гроші у новачків. Керовані ним вихідці з Російської імперії негайно встановили свої правила й усі непорозуміння вирішували або кулачним боєм, або дуеллю. Довідавшись про це, Теплов лише потилицю почухав і задоволено крекнув.

Незабаром виявилося, що при імператорському дворі розшифрували особистість Івана Обідовського: у всякому разі, сам Фрідріх Прусський надіслав Кирилові запрошення відвідати милий його серцю Потсдам, де розмовляв з гостем цілий день, а потім через графа Подевільса послав йому золоту табакерку зі своїм вензелем й емалевим портретом, прикрашеним діамантами.

Без особливих успіхів закінчивши курс у Берліні, Розумовський у супроводі Теплова відбув до Геттінгена, опісля до Страсбурга, а потім і до Данцига. Зірок з неба ніде не хапав, але й в аутсайдерах не ходив. Учився потроху, не давав кривдити ні себе, ані товаришів, веселився й пив помірно, грав у карти до третього програшу.

Зате подорож до Франції запам'яталася надовго – адже саме там Кирилко потерпів першу поразку на любовному фронті! Почалося все з традиційного наставляння Теплова одразу ж після прибуття до Парижа:

– Кириле, у німецьких землях ти відвідував салони мадемуазель Фіфі, мадемуазель Мімі й інших дівиць. Але те, що там відбувалося, можна назвати всього лише генеральною репетицією основного дійства. Простіше кажучи, це лише жалюгідна подоба справжніх клубів і салонів. Зате у Франції вони найсправжні! Тільки тут можна зустріти натуральний бомонд, а не жалюгідних імітаторів великих особистостей, незмінно оточених юрбами заздрісливих наслідувачів. Тільки на французькій землі клекочуть пристрасті настільки вбивчі, що навіть машкара не сховає твоєї справжньої сутності. Тільки тут можуть так натурально брехати й так брехливо говорити правду, що…

– То що ж, ми прибули в казкову країну? – напівжартома поцікавився Розумовський.

– Ми прибули в дивовижний край живих ілюзій, де народжується мода на все дивовижне, а неправда й правда прямують рука в руку. Якщо колись захочеш створити щось прекрасне – щиро раджу саме зараз розкрити ширше очі й запам'ятати кожну мить, проведену тут.

Подорожуючи Францією, Розумовський дійсно намагався запам'ятати найменші деталі. Почалося все з того, що Теплов, зазвичай ощадливий і скупий, витратив кругленьку суму на пошиття одягу у найкращих кравців, а також придбав купу сорочок, жилетів і кілька капелюхів, краватки, запонки, носовички і ще превелику безліч різноманітних дріб'язків. Юнак здивувався настільки незвичному марнотратству, а тому, коли ад'юнкт задоволено вертівся перед численними дзеркалами й повторював:

– Ну, нарешті ми маємо людський вигляд! – не утримався від запитання:

– А чим тобі не подобається плаття, що ми носили досі? Як на мене, весь цей одяг пошитий непогано, з добротної тканини, добре рятує від вітру й холоду…

– Кирило, припини нарешті розмірковувати, як забитий пруссак, перевантажений допотопними ідеями! Такий фасон уже ніхто не носить, та й кольори тепер у моді інші. Тож залишилось дочекатися куафера [4], після чого…

– А це навіщо?! Чи не простіше надягнути перуку?

– Перуки також не в моді, це минуле століття.

– А може, пов'язати волосся стрічкою?..

– Послухайте, високоповажний графе, може, ви взагалі намастите голову гусячим жиром, як зазвичай роблять наші співвітчизники?! Це ж Франція, друже мій! Франція – цим усе сказано!..

Нарешті прийшов маленький метушливий чоловічок, приніс містку скриньку з безліччю металевих інструментів. Для початку він почаклував над зачіскою Теплова, а від волосся Кирила взагалі прийшов у захват і навіть запропонував Розумовському продати кілька паем! Насамкінець, витворив на голові юнака якусь подобу фортеці. Той подивився в невелике люстерко: дійсно, голова виглядала незвичайно, але разом з тим доглянутою.