Пустоцвiт - Литовченко Олена (бесплатные полные книги .txt) 📗
Тут Кирило зрозумів, чому інші студенти беззастережно віддавали «митареві» жалюгідні грошики. Він наївно думав, що це просто студентський ритуал… а виявляється, мерзенне вимагання!!!
– Гаразд, – вирішив Кирило, – дуель так дуель!
– Ти з глузду з'їхав?! З Адольфом битися – це самогубство!..
Целестін схопився за голову. Було зрозуміло, що малюк на якийсь час і думати забув про жалюгідний стан своїх власних справ і перспективу вилетіти з Альбертіни через повне безгрошів'я. Зараз Целестіна не цікавило нічого, окрім долі товариша.
– Нічого, малюче, не хвилюйся. Я зроблю все можливе, щоб покласти край цьому нахабству… Я покажу цьому Адольфу, почім ківш лиха!
Дуель мала відбутися за два дні на світанку. Решту часу Кирило був стурбований і замислений. Теплов, який дотепер особливо не втручався в його студентське життя, безумовно, помітив зміну в поведінці підопічного й рішуче зажадав пояснень.
– У мене буде дуель, – коротко оголосив Кирило.
– Чому ж я довідуюся про це випадково?! – моментально обурився ад'юнкт. – Ми ж начебто домовилися про те, що розскажеш мені про будь-яку неприємність, тим паче про дуель! Я ж відповідаю за тебе й перед братом твоїм, і перед государинею імператрицею…
– Супротивник не надто страшний, я вже один раз переміг його, вибив ножа, відібрав назад гроші…
– Кириле!!! Я ж учив тебе, що гроші – справа минуща…
– Це справа честі! Адольф вимагав додаткову платню у мого друга Целестіна, що сидить на мілині. На нього накинулися троє здирників, з такою підлістю не можна миритися!..
– Ну, припустимо, припустимо…
Трохи помовчавши, Теплов спитав:
– А він, Адольф цей… або як там його – він твою перемогу визнав?
– Ні.
– Тоді будеш битися з ним доти, допоки не визнає… Дуель буде на ножах?
– Так.
– Кепсько!
– Чому?
– Ти метати ножі вмієш?
– Ні.
– А ще запитуєш! Адольф твій метне ножа – і переможе. А б'єшся ти тільки на кийках – краще б на шпагах дуель влаштувати, а не на довгих ножах…
– Але я вмію кидати ціпок!
– Добре, розумнику, доки не пізно, підемо вчитися метанню ножів і всяким іншим хитрощам бою без правил. Де у вас відбуватиметься дуель?
– На задньому дворі…
– Впізнаю тебе, студентське життя! – співучо продекламував ад'юнкт і, ляснувши Кирила по спині, бадьоро мовив: – Добре, пішли вчитися тому, чому тут не навчають!
Ранком на задньому дворі університету зібралася студентська ватага. Подивитися на двобій Адольфа й Кирила хотілося всім, тому що видовище обіцяло бути відмінним! Адольф був збуджений і нервово пританцьовував на місці. Одягнувся у безглуздий куций каптан з товстелезного сукна, що робив його неповоротким, на шию намотав брудно-сірий шарф. «Митар» озброївся великим широким ножем, схожим на м'ясницький. Попри наявну неповороткість, він спритно перекидав зброю з однієї руки в іншу.
У Кирила ніж був трохи тонший, зате й довший. Розум навпаки одягнувся дуже легко, був спокійний і зосереджений. Перед початком двобою скинув каптан, залишившись в одній лише білосніжній сорочці й лосинах. Волосся відкинув назад, щоб не заважало, і пов'язав шовковою червоною стрічкою.
Здоровань з почту «митаря» подав сигнал, дуель почалася. Адольф наступав, Кирило спритно ухилявся від випадів. Студенти свистіли й улюлюкали, підбадьорюючи Кирила, хоча в його перемогу не вірили – просто не хотіли, щоб віддана на заклання Адольфові жертва скисла заздалегідь… Тим паче, Розум не вживав ніяких наступальних дій, лише оборонявся.
За десять хвилин сутички Адольфові вдалося пару разів зачепити Кирила лезом свого м'ясницького ножа, і сніжно-біла сорочка почервоніла від крові. Було очевидно, що Кирило втомився, Адольф же хоч і задихався у своєму незручному каптані (що насправді служив своєрідною бронею від ріжучих ударів), темпу не втрачав і продовжував ганяти супротивника по задньому дворі під гучні скрикування студентів.
Зненацька Кирило посковзнувся і впав. З переможним кличем Адольф кинувся на нього й різко замахуючись, заходився завдавати удар за ударом. Розум вивертався, Адольф не дозволяв йому піднятися на ноги, юрба кипіла…
Коли «митар» укотре замахнувся, Кирило раптом широко розвів ноги, відштовхнувся ліктями й різко перекотився на лівий бік. Підсікання вдалося блискуче. Тепер на землі опинився вже Адольф, а Розум устиг скочити на ноги. Він зробив лише один-єдиний крок до супротивника й навіть простягнув руку, щоб допомогти йому піднятися… коли маленький метальний ножик зі свистом понісся у бік Кирила!!! Розум дивом ухилився, ніж устромився в ногу студентові, що стояв у першому ряду глядачів. Пролунав пронизливий зойк. Кирило негайно кинувся на допомогу потерпілому, на бігу стягуючи з голови червону шовкову стрічку, коли в нього полетів другий ніж.
І тут зазвичай тихий стриманий юнак таки розлютився!!! Те, що сталося опісля, не піддається жодному логічному поясненню. Спритно відхилившись від другого ножа, що ввійшов глибоко в стіну дров'яного сараю, Розум різко кинув зірвану з голови шовкову стрічку постраждалому товаришеві, гаркнув щосили: «Перетягни ногу вище рани!!!» – а сам налетів на Адольфа.
Все це відбулося настільки швидко, що «митар» навіть не встиг нічого второпати… Як раптом виявилося, що м'ясницький ніж валяється десь далеко, сам він чомусь опинився на череві із заламаною далеко за спину правою рукою, при цьому між його лопаток уперлося коліно супротивника, потилицю неприємно холодило сталеве вістря, а вуха різав нестерпно голосний лемент:
– Здаєшся?! Здаєшся, гаде?!
Незрозуміло з якої причини (не інакше від нападу лютого обурення) Кирило перейшов з німецької на українську. Адольф же не розумів, чого вимагає цей божевільний. Про всяк випадок він видавив крізь судомно стиснуті зуби:
– А-а!.. А-а!..
Але Кирило продовжував повторювати немов заведений:
– Здаєшся, гнидо?! Здаєшся?!
Юрба студентів теж не розуміла, що відбувається. Одні кричали Адольфові, щоб він скоріше визнав себе переможеним, інші благали Розума відпустити суперника. Нарешті Адольф не витримав і заволав несамовито:
– Я переможений, здаюся!.. Відпусти, руку зламаєш, боляче, у-у-у!!!
– Відпусти його, відпусти! – закричали студенти.
Але розлючений Кирило повторював своє:
– Здаєшся, мерзото?! Здаєшся?!
І тут зненацька на задньому дворі з'явився незнайомець. Шепнувши щось Кирилові на вухо, він спритно відірвав гіганта від поваленого супротивника, простягнув йому флягу і звелів відсьорбнути, після чого Розум захекався й осів на землю. Не звертаючи уваги на виючого від болю «митаря», незнайомець підійшов до пораненого метальним ножем юнака, діловито обмацав ногу. Рана виявилася легкою: хлопцеві пощастило. Незнайомець покивав головою, дав і йому сьорбнути з фляги, потім туго стяг ногу шовковою стрічкою вище рани, розірвав колошу, одним різким рухом витягнув метального ножа, хлюпнув на рану все з тієї ж фляги. Далі підійшов до виючого Адольфа, вправив вивихнуту руку, з бридливим виразом встромив у землю біля його обличчя метальний ніж, тільки-но витягнутий з ноги випадково потерпілого. Зробивши все це, незнайомець легко підняв Кирила з землі за комір і, піднирнувши під ліву руку здорованя, повів того в невідомому напрямку.
Кирило й Адольф не з'являлися на заняттях два наступні дні, весь цей час Альбертіна буквально гуділа, немов розтривожений бджолиний вулик Сутичка обростала фантастичними подробицями: зрештою, в очах студентів Кирило вже виглядав справжнім лицарем на білому коні, що простромив довгим списом вогнедишного дракона. Теплов же взагалі перетворився на святого, який зійшов на грішну землю, щоб утішити хворих і немічних, а потім піднести шляхетного лицаря на небеса у променях нев'янучої слави.
Коли ж Кирило нарешті з'явився в Альбертіні, його зустріли як справжнього героя! Російська громада у повному складі прийшла потиснути мужню руку юнака, але Кирило, вислухавши їхні хвалебні промови, руки не подав. Того ж вечора на його честь влаштували розкішну гулянку. Опісля Розум ледь дістався будинка, за що одержав від Теплова найсуворішу догану: якби він звалився й заснув у центрі Кенігсберга, і його знайшли б непритомним!.. Страшно подумати, чим це могло скінчитися: адже імператор Фрідріх наказав забирати в рекрути всіх студіозусов, що ночували на центральних вулицях, – хай краще інтереси Пруссії зі зброєю в руках захищають, ніж отак пиячити…
