Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Приключения » Природа и животные » Заповіт мисливця - Лускач Рудольф Рудольфович (электронная книга .txt) 📗

Заповіт мисливця - Лускач Рудольф Рудольфович (электронная книга .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Заповіт мисливця - Лускач Рудольф Рудольфович (электронная книга .txt) 📗. Жанр: Природа и животные. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Зовсім недавно рябчик дзьобав оці ягідки. А це ж плоди справжнісінького жень-шеня. Помилки бути не може, я знаю їх добре. А тому вперед! Оточимо місце, де були ці птахи, і почнемо шукати. Аби тільки самі Рудольф Рудольфович знайшов це місце.

Знайти місце, де я застрелив рябчика, звичайно, було важкувато. Я пам'ятав тільки високу смереку, поблизу якої ріс отой велетенський гриб, що його Тамара вже готувалася засмажити, й більше нічого.

— Не біда, — проголосив Єменка. — Ви були недалеко від нас, так що коло стає вужче. Смерек тут, у кедровому лісі, не дуже багато, та й під гриба лишився білий корінь, так що його помітити неважко. А я ще візьму свого собаку на повід. Нюх у нього чудовий, собака знайде сліди рябчиків.

Усе здавалося ясним і логічним, треба було тільки вдало провести операцію.

На цей раз біля коней лишився Шульгін, бо Тамара горіла нетерпінням побачити місце, де росте корінь життя — той самий корінь, який надовго зберігає молодість і силу.

Шукати було дуже важко. Ми ходили по тайзі, продиралися гущиною, повзали по болотах.

Тільки вже надвечір мене гукнув Єменка, який стежив за собакою:

— По всьому видно, що ми на місці. Погляньте на собаку.

Лайка Туляй, знайшовши сліди рябчиків, раптом почала дивитися на дерева… І тут я побачив високу смереку і зрізаний корінь гриба, його велике біле кружало виділялося між травою і мохом.

— Сюди! — гукнув Єменка. — Тільки ступайте обережно, оглядайте кожну п'ядь землі.

І ми таки знайшли його, корінь життя!

Настала тиша. Але тиша особлива, сповнена настороженого чекання, ніби все навколо чигало на нас. Такого відчуття ви не зазнаєте ніде.

Заповіт мисливця - doc2fb_image_0300001A.png

Єменка взяв мене за руку і обережно підвів до того місця, де ріс жень-шень. Я нестерпно довго блукав поглядом по барвистому килиму трав, моху й папороті, поки помітив на досить довгих стеблинах два темно-зелені листочки, які нагадували своєю формою розчепірену людську руку. На них лишилася тільки одна-єдина ягода, решту склювали рябчики.

Так, це була вона, ота доісторична рослина, що пережила сотні тисяч, а може, й мільйони років і збереглася, незважаючи на всі зміни, які відбувалися на нашій земній кулі. Скажу відверто: перше моє враження було дуже далеке від захоплення. Навколо стоять могутні кедри, модрини й смереки, а він — цей володар життєдайної сили — зіщулився, ніби сирітка, закритий від сонця, немічний і такий тендітний, що його б могла пошкодити будь-яка шишка, а то й слимак. Адже від найменшого пошкодження листочків жень-шень на довгі роки засинає і пробуджується дуже неохоче.

Два листочки нашого жень-шеня вже повністю розвинулись, а третій тільки зав'язався. Отже, панцуй не такий уже й молодий, Єменка визначив, що йому років дванадцять-чотирнадцять.

Що ж робити з нашою знахідкою? Викопати? Єменка й Чижов рішуче заперечили: адже женьшень, рослина тільки з двома листочками, ще недорозвинений, корінь його не має ще достатньої сили, а тому й оцінюється низько.

Думка обох мисливців була для нас вирішальною, і за порадою Єменки ми «засікли» знайдений корінь. Спочатку Єменка відміряв од панцуя по дванадцять кроків у різні боки і поставив на всіх деревах на корі особливий значок. Отже, корінь уже мав свого хазяїна, і якщо хтось випадково набреде на це місце, то він не має права підходити до рослини. Такий закон тайги. Потім усю місцину ми очистили від бур'яну й різного хмизу, а навколо кореня поставили невеличку загорожу. Нарешті Єменка виліз на найвищий кедр, віти якого звисали над коренем, обірвав там усі шишки і навіть обрізав кілька гілок, на яких могли рости шишки: адже, зачепивши при падінні благородну рослину, шишка пошкодила б її тендітні листочки.

Покінчивши з цим, Єменка майже урочисто проголосив:

— Цей жень-шень належить особисто вам, Рудольфе Рудольфовичу, бо тільки завдяки вашій пригоді ми знайшли його. Отже, запам'ятайте, росте він для вас, а я вже його доглядатиму.

На мить запала тиша. Я порушив її:

— Не згоден. Якби не ви, Єменка, мені б ніколи не знайти кореня. Я б не розпізнав ягід у волі рябчика…

— А мечі б їх ніколи не бачити, якби не ваш рябчик, — перебив тунгус.

— Шукачі жень-шеня дотримуються старовинних звичаїв, — пояснював Чижов, і вам нічого не лишається, як скоритися їм. Єменка має рацію. Той, хто перший знайшов жень-шень, ніколи не повинен від нього відмовлятися, бо інакше його чекає нещастя. Так принаймні кажуть старі шукачі. А ви ж не хочете накликати на себе якусь небезпеку?

— Боронь боже, — засміявся я. — Але виходить, що, знайшовши корінь, я, власне, нажив собі ще одну турботу в житті. А що як цей всесильний корінь засохне?

— То був би поганий знак, — вставив Єменка.

— Усе це повір'я, — підхопив Чижов. — Багато легенд, забобонів і ритуалів було колись пов'язано з добуванням цього цілющого кореня. Не сушіть собі голови. Корінь ваш. Ось він підросте, а років через п'ять-сім приїздіть

І власноручно викопуйте його костяною лопаткою…

Петро Андрійович не доказав. Раптом пролунав страшний вибух, земля здригнулася, і всі ми попадали, повалені могутньою повітряною хвилею. Високо в небі над нами пролетіла світла куля з довгим вогняним хвостом, що так і пирскав іскрами. Від нестерпного сліпучого сяйва ми позаплющували очі. Почулися нові оглушливі вибухи, щось загриміло, протяжно зашипіло.

Ми лежали як очманілі, не наважуючись встати. Собаки заскавуліли і тремтячи почали гребти землю лапами… Десь вдалині заторохкотіло ще раз. На небосхилі спалахнув новий дивовижний феєрверк. Стало тихо, тільки земля ще немовби здригалася. Я виразно відчував коливання. Охоплений жахом, я схопився, як ошпарений, щось закричав і вибіг на велику галявину. Напевне, це від страху, що коріння дерев не витримає коливання землі і вікові велетні попадають, поховавши під собою все живе…

Уже смеркалося, і небосхил палав грізною червоно-зеленою загравою, ніби його краяли тисячі блискавиць, з півночі на південь тяглися довжелезні смуги диму.

Що б це могло бути? Катастрофа, якої нам не пережити? Виверження сопки?

Нічого подібного! Ми були свідками падіння метеорита. Десь поблизу — звичайно, високо в небі, за 10–20 кілометрів од землі, — в земну атмосферу врізався великий болід, який летів з швидкістю кілька десятків кілометрів на секунду. Внаслідок опору повітря швидкість його різко зменшувалась, а енергія руху перетворювалась у світлову й теплову. Шари повітря, через які пролітав метеорит, при цьому нагрівалися до кількох тисяч градусів. Метеорит почав плавитись, перетворюючись на гарячий газ, і космічний гість розлетівся на куски. Падаючи на землю, вони й викликали місцевий землетрус.

Отак можна коротко пояснити незвичайне і грандіозне явище, яке нам довелося побачити.

Ми збилися докупи й чекали, що буде далі. Небосхил ще пломенів сяйвом пожежі, освітлюючи тайгу грізною загравою.

Я і Єменка пішли до кореня життя, щоб побачити, як цей володар сили й здоров'я пережив катастрофу. З усього було видно, що він уцілів. Поблизу кущика лежало кілька сухих гілок. Ми їх прибрали й разом з усіма повернулися до табору.

Знеможений Шульгін з нетерпінням ждав нас. Під час падіння метеорита коні сполохались, двоє з них порвали пута і злякано металися навколо. Незабаром одного коня лісничому вдалося піймати, але другий зник. Старобор з Єменкою сіли на своїх коней і помчали за втікачем. Добре, що в того був дзвоник на шиї, — по ньому й знайшли коня. Наляканий воронько забився в гущавину і вже не міг далі рухатися. Незабаром Єменка і Старобор привели його до табору.

Грандіозне явище природи, звичайно, справило на нас незабутнє враження. З острахом поглядали ми на небо, чи воно, бува, не готує нам нової несподіванки. Десь недалеко над тайгою піднімалися вогняні язики й густий дим. Тайга горіла. Вона зайнялася від розпечених уламків метеорита, і невідомо було, яких розмірів набере ця пожежа.

Перейти на страницу:

Лускач Рудольф Рудольфович читать все книги автора по порядку

Лускач Рудольф Рудольфович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Заповіт мисливця отзывы

Отзывы читателей о книге Заповіт мисливця, автор: Лускач Рудольф Рудольфович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*