Танці шайтана - Логвин Юрий (книга регистрации .TXT) 📗
Я йому і кажу: «якщо я трохи походжу, і розійдеться забита нога, і відпустить спину, я буду радий і щасливий бути твоїм співтрапезником!» І почав я ходити до гавані. Скажу тобі: скорботне то діло, синку! Ой скорботне! Кожен Божий день, кожен, на бусурманські кораблі наших бранців вантажать. І християнські кораблі не раз і не два бачив! Приходили у Кафинський порт за православними рабами! Отак висмоктують нашу кров усі, кому тільки не ліньки.
От тепер слухай далі і запам'ятовуй. Може колись знадобитись! Тут у Криму, в невільничій Кафі і без мене дервішів, суфіїв і каландарів вистачає! Тому я лишився дервішем, тільки таким тихим. Уже в Кафі я до молитви нікого не закликав, перед усіма зікру не танцював!
Іду ото в гавань — понабираю всяких окрушин із хазяйського столу. І так тихенько всіх стрічних собак пригощаю тими окрушинами. Де голубів бачу — голубам хоч крихту, а кину. Як підлетить пташка, поговорю з нею. Почитаю пташкам ті вірші і молитви, слів яких я не розумію, а запам'ятав ще з пустелі. Мені воно не важко, а перехожі бачать і запам'ятовують: блаженний. Ходив я день, ходив я другий, ходив третій. І відчуваю, що маю ходити до кораблів. Бо має щось трапитись. Так, як би мене, як хто мов тятиву зачепив і натягує, накручує корбою. І на четвертий день мої передчуття сповнились. У четвер! І зайшла у гавань у четвер велика галера. Під смугастим червоно-білим шатром. Став і стою, і дивлюся, просто ноги до землі приросли. Дивлюсь, хто прибув, що привезли, що зносять на берег. А повинен тобі сказати, синку, що на галері тільки невеликий і дорогий товар перевозять. Бо порівняно з іншими вітрильниками на галері місця для вантажу зовсім мало. І бачу: зносять двоє рабів-веслярів велику і довгу скриню. Чому раби-веслярі — і досі не можу зрозуміти, ніяк не второпаю! В одного носія підвернулась нога. І він не втримав свій край скрині. Скриня вдарилась об сходні і віко відхилилось. І побачив я в тій великій щілині голову свого друга, єгиптянина Алі!!!
Тут підскочив до них купець, що йшов за ними, і почав лаятись страшенно і заушити їх обох. І мені б кинутись, щоб схопити на гарячому цього торгівця мертвяками. Та відчуваю, наче хто спустив тятиву і болт летить мені в спину. Озираюсь! Стоять турки-стражники і біля них татарчук-тлумач портовий. І з ними московитин у дорогім кармазиновім каптані. І рука в нього на перев'язі. А здоровою рукою він, московитин, здоровою рукою тицькає на мене!!! Мені мов блискавка: «Іди до них і вимагай свого!!!» Тоді я зриваюсь з місця і поспішаю до них. Що ні цей татарчук-тлумач, ні побитий московитин-купець не встигли й отямитись. А я — до головного турка і кажу: «Ваша світлість! Тільки до вас — дуже таємна справа!». Кажу, і бачу, що головний страж, без сумніву, арабин із Місра! Кланяюсь аж до землі і шепочу арабською: «Тільки вам, ваша світлість! І дуже, дуже негайно!!!» Він полишає всіх і відходить осторонь. Я йому: «Ваша світлість! Не повертайте голови до галери! А тільки очима стежте за веслярами, що несуть скриню, і за тим купцем із Каїру. У тій скрині — підробна мумія! Це тіло мого друга, моряка Алі. Ми з ним плавали під бунчуком славного бея Драгута до самої Мальти!… Ви, ваша світлість, досвідчений і мудрий страж, то знаєте, які величезні прибутки невірні зароблять на висушених мертвяках!» «Тихо! — Сичить на мене єгиптянин, немов не я це йому сам шепочу, а кричу на всю гавань! — Які прикмети твого друга? Без прикмет я не можу! Ти розумієш, чортів магрибінець?!» Я йому шанобливо кажу: «О ваша світлість! У мого друга Алі не було мізинців на обох руках.» «О! Це поважна прикмета.
Смертельний доказ! Тепер ти мене уважно слухай, каландарю! Відповідай тільки тоді, коли я спитаю! І дуже коротко. Ти, маю надію, знаєш яничарські звичаї?» «О ваша світлість! Знаю! Я весь на очах і на вухах!» «Не базікай! Ахмед! Мехмед! За мною! А цих двох затримайте до мого повернення!» Отож ми вчотирьох зайшли до каравансараю. Туди, куди двоє веслярів понесли за купцем його страшну скриню. А два матроси, вільні люди, ще якісь купецькі накунки. Яничарин зачекав, поки рабивеслярі і вільні матроси підуть геть. Тоді ми зайшли до каравансараю на другий поверх. Ахмед і Мехмед, певно, що були взяті в ясир десь у Сербії, лишались назовні біля дверей. А ми удвох зайшли всередину. «гиптянин зразу: «У тебе мумія. Підробна. З тіла мусульманина. Ти знаєш, що за це належиться?» Купець зовсім не злякався. Навіть почав обурюватися. Тоді яничарин каже мені: «Скажи, які прикмети твого друга?» Я сказав. Торговець аж просяяв: «Ні, це не його товариш! Це справжня мумія із підземелля! Дивіться!» І купець відкрив довженну скриню і розпакував верх мумії, загорнутої в цупке полотно. Це був мій друг Алі, але без обох рук по лікті! Яничарин хапає мене за плече і сичить: «Все! Тобі — зіндан!» Я кажу: «А от і ні! У нього на правій нозі зрослися два крайні пальці!» Підходжу я сам і розгортаю низ мумії мого друга Алі. І там виявляються обидві висушені засмолені руки без мізинців… І зрослі пальці на правій нозі.
Купець зробився сірим і губи в нього аж побіліли. Хапає за ноги яничарина, скиглить! Я його прихопив двома пальцями за щоки, і він замовк, тільки носом сопе. Яничарин каже: «О! Бачу руку солдата! Тепер вийди. Я допитаю купця! Ахмеду і Мехмеду нічого не кажи.» Я вийшов. Ті кинулись до мене: «Що там таке?!» а я їм починаю арабські вірші читати, нацьорки перебираю, рахую, очі вирячаю на них. Дервіш я, каландар!
Певно, добрячі гроші відвалив купець яничаринові. Бо той, як вийшов, робив вид суворий, насупив брови, стис варги. Та очі видавали цього вовкодава. Вони аж світились, променились від щастя! Ідемо назад у гавань. Він мене тихо питає: «Що тобі від мене треба?» Я кажу: «Мені треба швидко до Акерману! Ну й дінари, як годиться!» «Для чого тобі туди?» «А там є одна красуня…» «Хочеш купити?» «Хіба ти не бачиш, що я старецькаландар?» «Бачу, що ти добрий бувалець! Але ти сьогодні допоміг владі. Тому я не допитую тебе, магрибінцю. Хоча ви всі, магрибінці, шахраї та чародії! Тому кажу тобі: забирайся куди хочеш, тільки швидко. Щоб завтра по заході сонця тебе в Криму не було!» Певно, що не великі, а величезні гроші купець заплатив яничаринові, що він намагався мене пошвидше спекатись. Та гроші на дорогу дав. Як на яничарина, та ще з Місру, то навіть щедро.
Наступного ранку я відплив на торгівельному вітрильнику в Акерман. Його греки тримали, а команда була із різного люду. Отут сталася зо мною ще одна пригода. У цей час там ніколи не трапляються бурі. Але тут зірвалась така страшна буря, що нас віднесло на Кавказ до Батума. Мої пустельні вояки про таке лихо сказали б, що вітри почали гуляти над морем… з того чортового Батума ми вже діставались до Акермана два місяці! Бо грек капітан наймався вантажі перевозити і в Сінопі, і в Трапезунді. І аж у Варну запливли, а тільки потім, після всього, дістались до Акерману. У Варні я виграв на торжищі боротьбою купу грошей. Потім у карти обдер до сподніх одного боснякадуку. Грали на честь! Голі до пояса. Щоб ніяку карту ніхто з нас не міг приховати. І крейдою рису на долівці провели, щоб ніхто не підходив, не заглядав і не міг підказати.
А з Акермана потрапив до Молдови. Поки дістався до Поділля, вже сніжком ріллю припорошило.
От бачиш, як буває: я врятував Алі від зміїної отрути. А він мене від погибелі врятував вже після своєї смерті. Врятував у самому зміїному кублі людоловів.
— Батьку! А ви розкажете всевсе, що з вами було дивного в Гішпанії і ще все-все, що з вами було потім?
— Звичайно розповім, синку. Дай тільки час…
— От буде добре! Мені так кортить все взнати, що з вами було в Гішпанії.
— Гай-гай, синку! То страшна країна! Як ото згадаю, так просто здригаюсь.
Там такі всі люди надрочені, гонорові, жорстокі. От хоча б що там пани вигадали. Для забави в загорожу випускають бугаїв. А тоді самі сідають на коней. Ганяються по загороді і штрикають тих бугаїв списами. Поки з бугаїв всю руду не вицідять. Або шпагою б'ють у потилицю. Змагаються, в кого бугай швидше здохне! Тьху! Гидота! Ну скажи мені, синку, хіба худоба на те, щоб її мордувати і калічити?!! Худобою або треба роботу робити, або забивати для їжі. А для забавки не можна ні вбивати, ні мучити! І людей там мучать і тортурами тілесними і знущаннями душі.
