Де зерно, там і полова - Кропивницький Марко Лукич (мир книг .TXT) 📗

За лаш­тун­ка­ми чут­но весільний спів і му­зи­ка підграє. З ха­ти Ган­на ви­но­сить діжу, руш­ни­ком пок­ри­ту.

Дружки (співа­ють).

Ганна (вбіга). Ідіть, ку­мо, час­туй­те зя­тя. Ну вже ж і па­ра: як квіточ­ки, як ягідки!

(Хотина пішла, Сте­пан на­ки­да на неї ко­жу­ха. Сте­пан і Сам­рось теж ви­хо­дять.)

Зінько! Ба­чи­ла вже мо­ло­дих? Ось глянь у вікно.

Зінька. Поспію…

Ганна. Ну що, бу­ла у зна­хар­ки?

Зінька. Бу­ла! По­мог­ла… Те­пер ніби й не чую сер­ця!.. Хай йо­му цур, то­му сер­цеві!..

Ганна. Ко­ли не­ма нам щас­тя, радіймо хоч людським! Візьми но­жа та пок­рай хліба на стіл. (Ско­чи­ла на по­ли­цю). Осьдеч­ки ніж, чи гост­рий же? По­то­чи об гор­ня. (Побігла).

Зінька (то­чить но­жа). Сте­пан ска­зав: "Жінка, що чо­ловікові в но­гах пов­за, во­рог, кот­рий спо­тан­ня пе­рег­ри­зе тобі гор­лян­ку!" Неп­рав­да!.. Ко­му я во­рог? Собі хіба пе­рет­ну­ти гор­лян­ку? Ні. (Ки­дає ніж). Пи­ти­му до краю, до ден­ця!.. Не­ба­га­то вже зос­та­ло­ся!.. Пе­ред ким я ско­ри­ла­ся, жеб­ра­ла, у но­гах ла­зи­ла? Пе­ред ка­том своїм!.. Не ско­ря­ла­ся, сьомий рік пи­ла гірку, доп'ю її до ден­ця!.. Ме­не ніве­чи­ли, ка­ту­ва­ли, я не ко­ри­ла­ся, а те­пер!.. Ох, яка ж я гид­ка!.. Гидчіш ящірки!.. Де ж поділа­ся моя по­гор­да, де ж поділа­ся моя міць?.. Все, все ме­не ли­ши­ло!.. (Вхо­пи­ла се­бе за го­ло­ву).

Дружки (співа­ють).

Зінька. Зінько, Зінько!.. Радій чу­жим щас­тям!

Друж­ки (співа­ють).

Зінька. Не Зінька вже я, ні! Я манія!..

Друж­ки (співа­ють).

Зінька. Підож­ди, сер­це!.. За­мовк­ни, бідне, занімій, манісіньке!..

Дружки (співа­ють). 

Попереду йде ста­рос­та (Чи­кал­ка), ве­де за руш­ник мо­ло­дих в ха­ту. За ни­ми все весілля і гості.

Зінька. Цить, цить, сер­це!.. (До Ро­ма­на). Поз­до­ров­ляю те­бе, бра­ти­ку! І те­бе… сест­ро!

Роман. Спа­сибі!

Хведоска. Вітай­те сер­цем, а не ус­та­ми.

Самрось (цілується з Ро­ма­ном і Хве­дос­кою). Ка­жу - нед­зя! Брат, брат єди­но­ут­роб­ний!

Чикалка. Ста­рос­то, па­не підста­рос­то!

Пилип. А ми раді слу­ха­ти.

Чикалка. Бла­гос­ловіть мо­ло­дих на по­сад сад­жа­ти, хлібом-сіллю го­ду­ва­ти!

Пилип. Бог бла­гос­ло­вить!

Чикалка. Раз, вдру­ге, і втретє!

Пилип. Бог бла­гос­ло­вить. Всі три ра­зи бог бла­гос­ло­вить!

Чикалка за­во­дить мо­ло­дих за стіл. Збо­ку біля мо­ло­дої ста­нов­ляться друж­ки, біля мо­ло­до­го - бо­яре. Ста­рос­та бе­ре пляш­ку і чар­ку, на­лив­ши, при­мов­ляє.

Дружки (тим ча­сом співа­ють). 

Чикалка. Слу­хай­те, дис­кать, сю­ди. Пош­ли ж, бо­же, на­шим кня­зеві і кня­гині щас­тя, долі і віку дов­го­го. Дай, гос­по­ди, щоб во­ни жи­ли на радість і втіху усьому ро­дові, всьому пос­по­лу і бо­гові свя­то­му! (Приторк­нув чар­ку до губ). Ну, що ж ще ска­жу? Дис­кать, горілка горькая!

Самрось (хут­ко про­тис­кується до Чи­кал­ки). Ку­ме, це та нас­той­ка?

Чикалка. Во­на! (До мо­ло­дих). Не мож­на й до губ до­нес­ти.

Пилип (ти­хо мо­ло­дим). Поцілуй­те­ся.

Самрось. Швидш - цілуй­те­ся!

Роман і Хве­дос­ка цілу­ються. Зінька лед­ве не крик­ну­ла, але, хут­ко за­ту­лив­ши до­ло­нею ро­та, ули­на з ха­ти. Чи­кал­ка ви­пив і час­тує мо­ло­дих, потім дру­жок, бо­яр, батька, матір, Пи­ли­па. Кож­ний, взяв­ши чар­ку в ру­ки, кла­няється мо­ло­дим, потім ста­рос­там.

Дружки (тим ча­сом співа­ють).

Хотина (усад­жу­ючи гос­тей і рідню). Кон­тен­туй­те­ся, ми­лості про­си­мо! Го­дуй­те­ся, чим бог пос­лав, не гидьте! (Усад­жу­ючи біля Ро­ма­на Сам­ро­ся). Де ж Зінька? Ку­мо Ган­но, гукніть на неї!

Ганна вий­шла з ха­ти.

Друж­ки (співа­ють).

Чикалка час­тує Сам­ро­ся.

Ганна (вбіга­ючи). Ой го­ре, ой ли­шенько!

Всі. Що, що та­ке?

Ганна. Зінька в ко­морі повіси­ла­ся!

Всі заніміли, у Сам­ро­ся па­дає чар­ка з рук.

Завіса