Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Поэзия и драматургия » Драматургия » Пошились у дурні - Кропивницький Марко Лукич (читаем книги онлайн бесплатно .txt) 📗

Пошились у дурні - Кропивницький Марко Лукич (читаем книги онлайн бесплатно .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Пошились у дурні - Кропивницький Марко Лукич (читаем книги онлайн бесплатно .txt) 📗. Жанр: Драматургия. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Название:
Пошились у дурні
Дата добавления:
17 март 2020
Количество просмотров:
131
Читать онлайн
Пошились у дурні - Кропивницький Марко Лукич (читаем книги онлайн бесплатно .txt) 📗
Вы автор?
Жалоба
Все книги на сайте размещаются его пользователями. Приносим свои глубочайшие извинения, если Ваша книга была опубликована без Вашего на то согласия.
Напишите нам, и мы в срочном порядке примем меры.

Пошились у дурні - Кропивницький Марко Лукич (читаем книги онлайн бесплатно .txt) 📗 краткое содержание

Пошились у дурні - Кропивницький Марко Лукич (читаем книги онлайн бесплатно .txt) 📗 - описание и краткое содержание, автор Кропивницький Марко Лукич, читайте бесплатно онлайн на сайте электронной библиотеки mybrary.info

Пошились у дурні читать онлайн бесплатно

Пошились у дурні - читать книгу онлайн бесплатно, автор Кропивницький Марко Лукич
Назад 1 2 3 4 5 ... 13 Вперед
Перейти на страницу:

Кропивницький М. Л.

ПОШИЛИСЬ  У  ДУРНІ

                                      Шутка-оперетта в 3-х діях

                        Лицедії:

Максим Кук­са, ба­га­тий міща­нин, мірош­ник, удо­вець.

Оришка, стар­ша йо­го доч­ка, літ 19.

Степан Дран­ко, ба­га­тий міща­нин, ко­валь, удо­вець.

Горпина, стар­ша йо­го доч­ка, літ 18.

Антон, най­мит Куксів, мо­ло­дий па­ру­бок.

Василь, най­мит Дран­ка, мо­ло­дий па­ру­бок.

Скакунець, во­лос­ний пи­сар.

Ничипір, за­хо­жий чо­ловік, літ 30.

Гості і народ.

Діється в містечку.

ДІЯ ПЕРША

На ко­ну з обох боків пле­тені ти­ни, з-за кот­рих виг­ля­да­ють ха­ти, повітки, ам­ба­ри, хліви, ко­мо­ри і інше. Під ти­на­ми ла­ви. З ліво­го бо­ку гос­по­да Кук­си, з пра­во­го - Дран­ка. За гос­по­дою Кук­си вид­ко во­дя­но­го мли­на, за гос­по­дою Дран­ка - куз­ню.

ЯВА 1

З млина виходить Кукса і Антон.

Кукса.

Отак ось, як ба­чиш, лю­бий мій ко­за­че,
Ку­ди оком згля­ну чи но­гою ста­ну,
Скрізь крив­да па­нує та прав­ду гальмує.

Антон.

Ох, прав­да, па­но­че, що і так бу­ває.
Це вже так ска­за­ли, як пе­ром спи­са­ли.

Разом.

Ох, тяж­ко, тяж­ко, жить в світі важ­ко.

Кукса.

Так, як ша­шоль, то­че сер­це тобі й ду­шу,
Ро­зум так зда­ви­ло, як му­щир па­пу­шу,
Що вже далі бу­де, чи вга­да­ють лю­ди?

Антон.

Ох, прав­да па­но­че, і т. д.

Кук­са.

Дог­ля­дай, дог­ля­дай, ка­жу тобі, більш як сво­го ока!

Ан­тон. Та вже не тур­буй­тесь, ха­зяїн, ніхто вам так не пот­ра­пить до­го­ди­ти, як я: надійте­ся на ме­не, як на кам'яну го­ру!

Кукса. От од­но­го тільки ніяк я не роз­бе­ру: за віщо ти так не­на­ви­диш ото­го бабсько­го ро­ду?

Антон. За віщо? Дов­го роз­ка­зу­ва­ти! А тільки як по­ба­чу мо­ло­ди­цю, а най­па­че дівчи­ну, то так мені з душі і вер­не, мов му­ху про­ковт­нув… А ва­ших до­чок не­нави­дю че­рез те, що ви мені, ха­зяїн, ду­же по­лю­би­лись, і жаль мені вас, прос­то біда, як жаль, що ви так з ни­ми бідкаєтесь!..

Кукса. Ох бідка­юсь!.. А ти не гніваєшся на ме­не, що я те­бе час­тенько га­няю або по зу­бах дам?..

Ан­тон. Бо­ро­ни ме­не, бо­же! Ха­зяїн мо­же й спа­ти, й гу­ля­ти, і на те він є ха­зяїн; а най­мит по­ви­нен щод­ня й що­ночі пра­цю­ва­ти…

Кукса. Ро­зум­но міркуєш!..

Антон. З на­шим бра­том, з най­ми­том, без лай­ки або без бійки не мож­на. Нас тре­ба бить, та ще й доб­ре, бо ми дурні!..

Кукса. Три місяці ти в ме­не слу­жиш, а я те­бе вже так упо­до­бав, як рідно­го си­на!..

Антон (цілує йо­му ру­ку). І я ска­жу, що не знаю, чи лю­бив я сво­го батька так, як вас люб­лю! (По­мов­чав). Дав­но вже я хо­чу спи­та­ти вас, бо знаю, що ви один на всім світі ска­же­те мені дос­томітну прав­ду: навіщо оті ба­би на світі?

Кукса. Ай справді, навіщо во­ни?

Антон. Без бабів, здається, кра­ще б жи­ло­ся на світі.

Кукса. Кра­ще б? Так, так!..

Антон. Так на­що ж во­ни, оті ба­би, на світі?

Кукса. Не ска­жу, го­луб­чи­ку, не ска­жу!.. Скільки разів і я мірку­вав над цим зап­лу­та­ним ділом… Звісно, бог сот­во­рив!

Антон. На спо­ку­су?

Кукса. О, о! Як­раз за хвос­та упіймав!.. Імен­но на спо­ку­су!

Антон. От спа­сибі, що ви мені це ска­за­ли, а то я мо­ро­чив­ся, мо­ро­чив­ся!.. Те­пер ви мені розв'яза­ли ро­та… От хоч би ска­зать про Ок­са­ну, сусідську най­мич­ку…

Кукса. Що та­ке?

Антон. Я по­зав­чо­ра ба­чив, як ви отам, за повіткою, же­ни­ха­ли­ся з нею!

Кукса (три­вож­но). Що? Ба­чив?

Антон. І чув, як ви їй ка­за­ли, що ку­пи­те на спідни­цю моднього сит­цю і пла­ток…

Кукса. Чув? (Убік). По­пав­ся. (До нього). Ти чув? Гля­ди ж, не про­го­во­рись сусідові Дран­кові… То я хо­чу її пе­ре­ма­ни­ти до се­бе у я найми.

Антон. На­що ж ви ме­не об­ду­рюєте? Ба­чи­те, як я пе­ред ва­ми вик­ла­даю всю свою ду­шу, а ви… Я ж чув, як ви їй ска­за­ли: "Вий­ди, як стемніє, на ле­ва­ду!.."

Кукса. Не ка­зав!

Антон. Ні, ка­за­ли, імен­но ка­за­ли!

Кукса. Да­лебі, що про ле­ва­ду я ні сло­ва не ка­зав!..

Антон. Ну, мо­же, це мені тільки по­чу­ло­ся!.. Од­на­че я за­раз-та­ки тоді по­ду­мав: чи не ди­явол то під діво­чою оде­жею ску­шає мо­го ха­зяїна?

Кукса. А що ти ду­маєш, мо­же…

Антон. Піду ж я, ду­маю собі, до по­па і поп­ро­сю йо­го, щоб він од­мо­лит­ву­вав мо­го ха­зяїна!..

Кукса. До по­па? Чи ти ж не здурів?

Антон. Я ж ще не хо­див, а тільки на­ва­жив­ся! Як я знаю, що піп має вас за чо­ловіка бо­гомільно­го і бо­го­бо­яз­ли­во­го…

Кукса. Так, так… Я та­кий, та­кий справді! Ти не хо­ди до по­па, а я кра­ще сам йо­му приз­на­юся на ду­ху!

Антон. Не­хай би та Ок­са­на до ме­не лип­ла, це не ди­во б бу­ло, бо я па­ру­бок і мо­ло­дий чо­ловік; а що ж їй на вас упо­до­ба­лось?

Кукса. Ску­шеніє, ди­явольське ску­шеніє!

Антон. Вже ж не ли­си­на ва­ша?

Кукса. Що та­ке?

Антон. Я той… я по­ми­лив­ся! - Я хотів спи­тать, чи не гроші ваші її ску­ша­ють?

Кукса. Які гроші?

Антон. А ті, що ви на тім ти­жя­еві пе­ре­но­си­ли уночі на ле­ва­ду у по­лив'яно­му гле­чи­ку...

Кукса. Не пе­ре­но­сив!..

Антон. Шко­да тільки, що я не ба­чив, ку­ди ви пе­ре­хо­ва­ли той гле­чик!

Кукса. Не ба­чив?

Антон. Як­би я ба­чив, то за­раз би взяв їх…

Кукса. Взяв би?

Антон. Чо­го ви так зля­ка­лись? Я ж ка­жу, взяв би їх, приніс би до вас та й ска­зав би: хо­вай­те кра­ще ваші ко­пя­та­ли!

Кукса. Справді?

Антон. Я зро­ду не бре­хав.

Кукса (ди­виться на нього). От­же я не роз­бе­ру те­бе, що ти за лю­ди­на…

Антон. Я? Са­ма прав­да!

Кукса. Мо­же, мо­же!.. Ну, та й бо­втун ти на сло­вах!

Антон. О, я на сло­вах, як на ор­га­нах!

Кукса. Ба­чу, ба­чу! Му­зи­кант! Хе-хе-хе! Ану, по­ди­вись мені в вічі!

Антон ди­виться.

Здається, що ти ж бре­шеш. Ну, то я ж оце піду, ти тут дог­ля­дай за дівча­та­ми.

Антон. Та вже не бійтесь, і ока не зап­лю­щу! Мо­же, й ра­дий був би зап­лю­щить хоч од­не око, та ко­ли ж мені так ба­би по­чи­ни­ли, що сон у ме­не навік од­ня­ли!

Кукса. Ну, про­щай до яко­го ча­су!

Антон (до­га­ня зза­ду і кри­чить). Слу­хай­те, ха­зяїн!

Кукса. А що там ще та­ке?

Антон. Ви вже, по­жа­лус­та, не зачіпай­те отієї Ок­са­ни, не­хай во­на скис­не!

Кукса. Ску­шеніє, чис­те на­вож­деніє! Та нехай во­на… Нав'яза­ла­ся… а лю­ди і поч­нуть па­ще­ку­вать… (Пішов).

Антон. Ну, ко­ли б мені уда­лось ще те­бе пійма­ти хоч на одній про­вині, тоді б ми з то­бою по­тя­га­лись!

Назад 1 2 3 4 5 ... 13 Вперед
Перейти на страницу:

Кропивницький Марко Лукич читать все книги автора по порядку

Кропивницький Марко Лукич - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Пошились у дурні отзывы

Отзывы читателей о книге Пошились у дурні, автор: Кропивницький Марко Лукич. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*