Де зерно, там і полова - Кропивницький Марко Лукич (мир книг .TXT) 📗

Писар. Ну-ну, жи­вот­ноє! Не смій по­ро­чи­ти!

Роман (бо пи­са­ря). А вам зась!

Степан. По­ме­ла скільки не по­роч, що во­но в сажі, а во­но знов лізти­ме в каг­лу, бо на те во­но по­ме­ло!

Настя. Сам ти по­ме­ло! (До Ро­ма­на). Щоб і на подвір'ї моїм ти не з'являв­ся! Щоб око моє те­бе не ба­чи­ло!

Роман. Знаю, що мені там місця не­ма!

Степан. Ро­ма­не, слу­хай сю­ди! Ко­ха те­бе Хведос­ка, не­хай іде! А що ма­ти вар­ня­ка, то я то­го і ву­хом не ве­ду!.. Доч­ко! Тобі з ним жи­ти, а не нам! Чи так, ста­ра?

Хотина. Ав­жеж!

Хведоска. Я ска­за­ла своє сло­во, та­ту, і ска­за­ла йо­го твер­до!

Степан. По-моєму: сло­ва на вітер не пус­кай! Іди, Ро­ма­не, до нас у прий­ми. На­ша ха­ти­на хоч ма­ленька, та прав­да в ній щи­ренька; хоч три ступні від по­кут­тя до по­ро­га, за­те в ній ти­хо, як у бо­га! Бу­де тісніш, ста­не тепліш!.. Ходімо, діти, в ха­ту. Про­си­мо і доб­рих лю­дей, а ли­хим по­куть на ви­гоні!

Настя. Не син ти мені, не син!

Роман. Я теж міркую, що я обмінча!

Степан. Ро­ма­не, не го­диться так! "Чти от­ця тво­го і матір!.." Сва­хо, не ко­мизься, іди в ха­ту!

Настя. Яка я тобі сва­ха? Щоб ти й до­ки світ сон­ця не діждав ба­чи­ти ме­не у своїм хліві!.. Ой со­ром!.. Те­пер по­па­дя та дя­чи­ха висміють мені очі!

Писар. Да, скан­дал!

Степан і другі йдуть у ха­ту, Нас­тя і пи­сар - з дво­ру.

Завіса

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Середина прос­тої ха­ти. За сто­лом си­дить Хве­дос­ка, з обох сторін друж­ки. На столі гільце. Біля сто­лу стоїть ста­рос­та (Чи­калка), біля по­ро­га підста­рос­та (Пи­лип). Біля печі сто­ять Сте­пан Ре­ва і Хо­ти­на.

Дружки (співа­ють).

(Починають квітча­ти Хве­досці стрічка­ми го­ло­ву).

(Скінчили квітча­ти).

Чи­кал­ка. Ста­рос­то, па­не підста­рос­то!

Пилип. А ми раді слу­ха­ти?

Чикалка. Бла­гос­ловіть, дис­кать, гільце квітча­ти. Раз, і вдру­ге, і втретє!

Пилип. Бог бла­гос­ло­вить! Всі три ра­зи бог бла­гос­ло­вить.

Дружки (співа­ють).

Голос з-за вікна: "Мо­ло­дий іде! Мо­ло­дий іде з бо­яра­ми!"

Чикалка. Друж­ки, кінчай­те скоріш гільце та, дис­кать, ве­ли­чай­те мо­ло­до­го.

Друж­ки (співа­ють).

Пилип. Ста­рос­то, па­не підста­рос­то!

Чикалка. А ми раді слу­ха­ти.

Пи­лип. Бла­гос­ловіть мо­ло­до­му в ха­ту всту­пи­ти, мо­ло­ду зве­се­ли­ти: от­цю, неньці пок­ло­ня­ти­ся, до вінця спо­ряд­жа­ти­ся!

Хотина (ти­хо до Сте­па­на). Пи­лип до­ладніш примов­ля.

Степан (ти­хо). Той всі за­ко­ни зна.

Чи­кал­ка. Бог бла­гос­ло­вить!

Пи­лип. Раз, і вдру­ге, і втретє!

Чи­кал­ка (тричі). Бог бла­гос­ло­вить!

Ро­ман ввіхо­дить з бо­яра­ми, кла­няється батькові й ма­тері.

Дружки (співа­ють).

Роман підхо­дить до сто­лу, кла­няється Хве­досці, кот­ра встає і кла­няється йо­му тричі.

Ро­ман цілується тричі з Хве­дос­кою і сіда за стіл по­руч з нею.

Чикалка. Ста­рос­то, па­не підста­рос­то!

Пилип. А ми раді слу­ха­ти.