Пригоди на Шостому континенті - Квілічі Фолько (электронная книга txt) 📗
БРУНО ВИГАДУЄ ЗАБАВУ
Таке явище ми спостерігали і раніше, правда, в поодиноких випадках, а тут, плаваючи серед безлічі акул, ми маємо досить фактів, щоб зробити перший цікавий висновок.
Ми встановили, що не можна вважати цілком достовірним поширене твердження про те, ніби акули хапають здобич, тільки перевернувшись на спину. Як правило, вони заходять зверху, роззявляють пащу і хапають свою жертву. А коли здобич на поверхні, акули висовуються з води настільки, щоб схопити її, не перевертаючись на спину.
Вайлаті будує свій експеримент на тому, що акули люблять ласувати трахінотами. Їх тут плаває дуже багатої Бруно вирішує підстрелити одного, а потім одплисти трохи від того місця, де працюють Баск'єрі та Стюарт, і подивитись, чи не попливуть за ним слідом акули.
Не гаючи часу, підстрелює трахінота і відпливає вбік. Кілька акул (самі тільки білоперки) помічають, що Вайлаті тягне за собою на гарпуні поживу, смачнішу від плаваючих навкруги риб, і повертають за ним слідом.
Дослід Вайлаті примусив нас з великим недовір'ям поставитись до розповідей, які видають акул за виключно кмітливих риб.
Отож ми побачили, як Вайлаті підстрелив трахінота, відплив убік і акули кинулися за ним слідом. Він сів на виступ скелі, виставив рушницю вперед, наче вудлище, до якого замість волосіні прив'язано лінь, а за гачок править гарпун з настромленим на нього трахінотом. Бруно водить рушницею, і наживка рухається у воді. Акули бачать трепетливу жертву, кружляють навколо неї, і, нарешті, одна з них, переборовши страх, кидається вперед, щоб схопити здобич. У цей момент Бруно відсуває принаду вбік. Акула не змінює напрямку, летить вперед. Нас дуже тішить така забава: кожного разу акули пошиваються в дурні.
Хижачки нездатні розгадати немудрі хитрощі Вайлаті. Вони не зупиняються і не міняють обраного напрямку. Акули навіть не намагаються зрозуміти, куди зникла мертва риба. Вони знов і знов кружляють і. розкривши пащу, кидаються стрімголов на принаду… та неодмінно залишаються ні з чим. Дурна курка, що біжить поперед автомобіля, й та виявляє якісь ознаки кмітливості. Хоча треба окремо сказати, що білоперки — це своєрідні парії серед акул, бо вони мають зовсім невеликий мозок. А щодо зустрінутої вчора мільбертової акули, то про неї не скажеш, що вона зовсім нетямуща.
Баск'єрі подає криком сигнал, що роботу закінчено, і Вайлаті більше не смикає рушницю. Найбільша акула, покружлявши трохи, клацає зубастою пащею і зриває принаду з гарпуна. Експеримент закінчено і вона одержує свій сніданок.
17 лютого
Сьогодні нарешті повернулася «Форміка», яка п'ять чи шість днів тому пішла в Массауа, залишивши нас у затишній арабській хатинці.
І ось тепер, коли ми вже сидимо в човнах, долинає гудіння сирени, яка вітає нас, а потім показується і сам корабель. Не встиг капітан Саларі провести складний маневр, щоб поставити «Форміку» на якір серед протоки напроти Мерса-Назі, де течія не така бурхлива, човни вже опинилися біля борту, і ми деремося на палубу.
Зустріч була така зворушлива, ніби ми не бачилися принаймні багато років, а не кілька днів. Усі, хто залишався на Дахлаку, горохом розсипаються по кораблю. Хто ласує свіжими фруктами, хто, сховавшись у тихому закутку, читає листи, а декілька чоловік кидаються на розшуки Цекки, який відповідає за розподіл продуктів… Адже ми вирішили повісити його на грот-щоглі за те, що він залишив нам на всі ці дні тільки по одній пляшці мінеральної води на чоловіка.
Швидко минає час… Їхати на коралову мілину вже пізно. Влаштуємо собі відпочинок! Чудова думка!.. Кожному підуть на користь кілька вільних годин, за цей час підсохнуть подряпини, яких безліч на шкірі в кожного, м'язи добре відпочинуть перед дальшими роботами.
КРОПИВНІ КОРАЛИ
До речі про подряпини (в зв'язку з листами з Італії)… Наші численні друзі заздрять нам і щиро непокояться за нашу долю. Але вони навіть уявити собі не можуть, скільки нам доводиться терпіти через різні дрібниці, перед якими зустрічі з акулами здаються дитячими забавами. Там порізався, там обпікся, подряпався або здер шкіру.
Тільки доторкнешся злегка до мадрепорового чи коралового поліпа, зачепиш ногою водорості або вдаришся спиною об який-небудь виступ — одразу ж з'являються глибокі й болючі ранки. Їх роз'ятрює солона вода, вони сильно запалюються, гнояться і загоюються дуже довго. Вночі ці проклятущі подряпини (і задушлива спека) не дають нам спати.
Важко уявити собі, до чого боляче жалять кропивні корали та медузи. І ті й другі мають жалкі клітинки. Коли доторкнутися до такого корала або медузи, вони пускають їх у хід, і це викликає дуже неприємне подразнення шкіри.
Порізи, подряпини, опіки… «Форміка» тихо гойдається на хвилях між островами Нокра та Дахлак Кебір, а ми полягали в холодку і з усіх сил намагаємося заснути.
Завтра — знову до роботи.
Нокра, 18 лютого
Втретє зустрічаємося з велетенським багатоколючником!
Цього разу настала черга Джорджо. Дія відбувається десь близько четвертої години дня в протоці Нокра. Сильна течія притискає нас до берега, де є кілька затишних бухточок.
ПРИГОДА В ПРОТОЦІ
Понад самим дном, посеред протоки, де течія не така сильна, пливе Джорджо з респіратором. Тримаючи «Роллейфлекс» напоготові, він шукає об'єкт для зйомки. Довго не може знайти що-небудь цікаве. Йому набридло нишпорити понад дном, і він зупиняється, оглядаючись навколо себе. Балони повітряного респіратора, якими ми вже не раз користувалися на такій глибині, напівпорожні.
Джорджо розчаровано повертає назад, коли раптом з'являється велетенська тінь. Вона наближається, і вже добре видно, що це багатоколючник!
Величезний багатоколючник! Таких ловили Вайлаті, Букер та Цекка. Джорджо зупиняється, розмірковуючи, чи варто плисти назустріч рибині. Та вона переймає ініціативу і сама прямує до водолаза.
Джорджо спокійно залишається на місці й цілиться в неї фотоапаратом. Велетенська голова, широчезний рот, двоє скляних очей… Риби-лоцмани, а їх більше десятка, наче ескорт винищувачів біля бомбардувальника, супроводжують багатоколючника. Вони утворюють щось схоже на зірку навколо велетенської рибини, яка на глибині тридцяти метрів повагом наближається до людини. Одна риба-лоцман очолює процесію, пливучи перед самою пащею багатоколючника.
Джорджо клацає апаратом. Велетенська рибина у ту ж мить збільшує швидкість і летить просто на нього.
Людина, яка опинилася віч-на-віч з таким страховиськом на великій глибині, похапцем тікає на поверхню. Багатоколючник зменшує швидкість, підводить морду вгору, потім ще швидше кидається за втікачем.
На щастя, Джорджо не панікує і діє напрочуд розсудливо. Він зупиняється, повертає назад і пливе назустріч потворі, якнайенергійніше розмахуючи руками. Багатоколючник зупиняється спантеличений. А Джорджо невпинно наближається, ось він зовсім близько. Рибина описує широку лугу і поволі віддаляється.
Але на цьому пригода не кінчається. Треба добре наполохати рибу, щоб спокійно піднятися на поверхню. Та, як на гріх, в цю мить у балонах закінчується повітря. Джорджо висмоктує останні ковтки. Треба виринати.
Джорджо старанно працює ластами, намагаючись попередити можливі маневри рибини, але течія зносить його вбік, і він задихаючись виринає на поверхню далеко від нас.
Ми чуємо крики і бачимо, як стрімка течія несе його далі й далі. Мазіно і я кидаємось у воду і поспішаємо на допомогу.
Джорджо переживає кілька неприємних хвилин. Його вимучив підйом, вже непотрібні балони тягнуть на дно, і він боїться, щоб знизу раптом не виринув багатоколючник.
