Пригоди на Шостому континенті - Квілічі Фолько (электронная книга txt) 📗
Одночасно з нами підпливає на човні Ідріс, який цього разу виявився напрочуд спритним.
Допомагаємо Джорджо сісти в човен, забираємося туди самі і по дорозі на «Форміку» першими слухаємо розповідь про пригоду.
Ентеара, 19 лютого
Наш острівець виблискує сліпучо-білими барвами і нагадує гірську снігову вершину. А насправді ніяких снігових гір та й взагалі гір тут немає, є величезні купи білого коралового піску. Опівдні у воді тридцять градусів тепла, а в повітрі — сорок два (з холодку). Сьогодні виконуємо заплановані роботи. Було кілька зустрічей з маленькими акулами, але головною подією дня стала зйомка рідкісних порід риб. Деяких ми вже зустрічали раніше, але більшість абсолютно невідомі нам.
РИБА-КЛЮЧ
Уявіть собі рибу, схожу на ромб, поставлений вертикально. У передньому куті міститься рот, що трохи нагадує хобот, зверху, над ним, справа і зліва — великі очі, булькаті й надзвичайно рухливі. Хвіст яскраво-жовтий, а тіло сіре в голубу смужку. Довжина тридцять сантиметрів, висота — близько двадцяти. Це риба-свиня. Вона належить до сімейства щетинозубів, яке об'єднує безліч видів. Риба-свиня цікава не тільки своєю формою, але й надзвичайною властивістю задкувати. Такого мені не доводилось бачити в жодної риби.
Коли ця чудернацька істота побачить щось підозріле, вона негайно ховається в нору, таку вузьку, що сама ледве залазить туди. Цілком зрозуміло, що повернутися у такій норі неможливо, і риба-свиня, коли їй потрібно вилізти, спокійнісінько дає… задній хід! І тільки залишивши свою схованку, починає рухатись нормально. Така її поведінка цілком доцільна, бо зброя, якою захищається риба-свиня, — це своєрідний цвях, що під час небезпеки настовбурчується на спині, вістрям назад. Форма риби — теж засіб захисту, її неможливо. витягти з нори, доки не натиснеш у певному місці на м'яз, який тримає цвях. Інакше цю рибину називають риба-ключ. Друга назва походить від того, що мисливець, вбивши рибину, може витягти її з нори тільки тоді, коли вдало поверне її. Ось чому ця істота живе у вузьких норах, звідки можна вилізти тільки задкуючи, завдяки чому ворог не може витягти її.
Та не тільки рибу-свиню (вона ж і риба-ключ) ми бачили сьогодні.
«ТРУБА», «НОСОРОГ», «КУЛЯ»
Ось з'явилася риба-труба, або риба-голка. В неї тоненьке, наче олівець, жовтувате тіло сантиметрів п'ятдесят завдовжки. Своїм витягнутим у вигляді трубки ротом вона нагадує один з джазових інструментів. З іншого боку пливе велетень на тридцять-сорок кілограмів. Це різновидність риби-папуги. Ми охрестили цю тварину «носорогом». Біля Діссею Букеру вдалося підстрелити одного такого «носорога», але, на жаль, мене тоді там не було. Шкіра цієї риби відрізняється темним забарвленням. Зуби, що нагадують дзьоб, споріднюють її з рибами-папугами. Ось цих велетнів уже четверо, вони урочисто маневрують біля коралового бар'єра на глибині п'ятнадцяти метрів, вишикувавшись у колону по одному. Їхній ватажок важить не менше п'ятдесяти кілограмів, а в довжину має цілий метр. За лідером впритул рухається інша риба, трохи менша, а за нею пливуть ще дві середнього розміру. «Носороги» надзвичайно полохливі риби і нікого не підпускають до себе. Але й тікаючи, вони не порушують військового строю.
У своїй книзі про Червоне море Кусто розповідає, що він бачив цих риб тільки здаля і, як не намагався, не зміг підкрастися ближче, щоб сфотографувати їх. У «носорогів» темні, навіть чорнуваті тіла, над очима гуля з білуватими вершечками. Через цю гулю ми й назвали їх «носорогами».
Наблизитись до них неможливо, а мені дуже хочеться сфотографувати їх, і я заздрю Букеру, якому вдалося підстрелити таку рибу. Зараз «носорогів» тільки чотири, але, кинувшись за ними слідом, ми зустрічаємо їх ще, мабуть, з сотню.
Нарешті я побачив двох дивовижних риб-куль! Дві зовсім круглі «кулі» сірого кольору, з довгими «носами» та жовтуватими, наче в сови, очима. Чудернацька форма, маленькі плавці та недорозвинений хвіст роблять їх, коли дивитися з поверхні, незграбними І. вайлуватими. А насправді — навпаки.
Під великою мадрепорою причаїлася одна риба-куля. Ну, тепер, здається, можна її сфотографувати! Спускаюся на дно і обережно підкрадаюсь… Мені залишається якихось метра півтора, я вже наближаю око до візира апарата… Хто тут казав про незграбність та вайлуватість? Риба стрімко описує зигзаги і вмить щезає. При цьому вона з круглої стає овальною. Надимається риба-куля тільки в разі небезпеки.
Ми ще раз переконуємося в справедливості наших висновків, що докладніше вивчити морських тварин можна, тільки спостерігаючи їх у природних умовах. Усі ми, і в першу чергу наші «вчені», так і робимо. Багатюща фауна Червоного моря дозволяє нам провадити найрізноманітніші безпосередні спостереження.
Ані хвилини перепочинку не мають Баск'єрі та його підлеглі. Вони збирають, аналізують, порівнюють різноманітні дані. Товариші з групи Баск'єрі показували мені сьогодні грубезний зошит із записами спостережень, примітками, кресленнями і малюнками, все це пересипано безліччю найскладніших назв.
— У мене таке враження, — каже Баск'єрі, — що ми вже переробили силу-силенну роботи, стільки побачили! А насправді ми тільки нігтем колупнули велетенську гору, яку треба просіяти, щоб здобути бодай зернину істини. Ми, пихаті й самозакохані «володарі Всесвіту», тільки тут, у мовчазних коралових джунглях, починаємо розуміти, що не маємо навіть поверхового уявлення про свої «володіння»!
Ентеара, 20 лютого
Кілька днів тому Джіджі Стюарт поділився з нами однією дуже правильною думкою. Він вважає, що не треба поводитися з акулами так легковажно, опираючись тільки на висновки, зроблені зразу ж після перших зустрічей з ними. Ми ще не мали справи з великими небезпечними хижаками, такими, як голуба і тигрова акули.
І, наче навмисне, наступного ранку після цієї розмови Джорджо і я зустрічаємося з мільбертовою акулою, про яку вже розповідалося. А сьогодні Букеру, Вайлаті та мені довелося зустрітися з грізною тигровою акулою. 1 в першому і в другому випадку акули не виявили агресивних намірів і тому здалися нам не страшнішими від інших.
ОСЬ ВОНА, ТИГРОВА АКУЛА!
Схил мадрепорового бар'єра біля острова Ентеара надзвичайно крутий. Вчора вночі сильний вітер скаламутив воду, перемішавши її з прибережним піском. Та, на щастя, брудні лише верхні чотири-п'ять метрів, а коли спуститися нижче, вода стає прозорішою і прохолоднішою. Яка насолода пірнути крізь цю білувату хмару аж до шару прозорої води і завмерти біля строкатого мадрепорового муру серед незчисленної кількості найрізноманітніших риб. Після сліпучого сонячного проміння очі приємно пестить розсіяне в товщі води матове світло.
Ми не відходимо далеко один від одного. Я почав знімати підводного мисливця серед зграї жовтих умбрин. Справа виявляється зовсім нелегкою, і ми непомітно відстаємо від усіх. Саме тут і відбувається історична зустріч.
Акула з'являється з боку моря, як і завжди, майже понад самим дном. Вона уповільнює швидкість, помітивши Букера, який стоїть до неї ближче від усіх, змінює напрямок і уважно розглядає людину. Тримається риба, звичайно, на безпечній відстані, стріляти в неї неможливо. Ми одразу розуміємо, що це не проста акула. Коли я думаю, що вона може виявитися «тигром», мене непереможно тягне додому, в рідний Рим. Уже тільки самі її розміри, не кажу вже про інші ознаки, примушують нас насторожитися. В довжину хижачка має метрів три з половиною, а може, и усі чотири. Плеската морда з широчезною пащею теж переконливо свідчить, що це тигрова акула. Немає й натяку на обтічний «ніс», характерний для інших акул. Хвіст тонкий, вигнутий, шкіра темна, з великими плямами. Коли, підручник, добре визубрений мною у свій час, не бреше, то, за всіма ознаками, ми маємо справу саме з тигровою акулою.
