Пригоди на Шостому континенті - Квілічі Фолько (электронная книга txt) 📗
Цю акулу, очевидно, поранили легко, і вона одразу несильно потягнула вбік, намагаючись утекти від Букера. Лінь, прив'язаний одним кінцем до рушниці, а другим до поплавця, після пострілу напинається, мов струна. Букер негайно хапається за нього, потім Граціолі, потім я…
Ми висимо на канаті і кілька секунд виконуємо на глибині вісімнадцяти метрів якийсь химерний танок смерті. Та ось хижак слабішає і здається…
На нашому рахунку вже дві великі акули. Подивився б зараз молодий данкалець та ті рибалки, що вважали нас за божевільних самогубців, як ми тягнемо з води ще живу акулу, що клацає щелепами і витріщує жовтуваті очі… Та її вже ніхто не боїться… Ось вона, «цариця моря» — переможена людиною під водою, у її ж стихії.
ІСТОРІЯ З ЗАБАВНИМ КІНЦЕМ
Надвечір Джорджо вдалося підстрелити ще одну велику мурену. Не буду розповідати докладно, розкажу тільки, чим закінчилося полювання. Головна діюча особа в цій історії — бідолашний Ідріс, один з наших човнярів. Біля борту човна з'являється Джорджо, в руці у нього звивається мурена. Коли він кидає її в човен, лунає придушений крик, і щось важко шубовстає у воду; це Ідріс. Він солодко дрімав у човні, а коли побачив біля себе гидку зміюку, перелякався і кинувся у воду, забувши, що не вміє плавати.
Джорджо сміється, а ми ловимо бідолашного човняра, який тремтить з переляку, і садовимо на його місце. Ідрісові не до жартів. Човняр вимагає, щоб ми заприсягнися самим аллахом, що таких «жартів» більше не буде, інакше він і хвилини не залишиться з нами.
Гундабілу, 14 лютого
Колись страшенний вибух вулкана розкидав навкруги лавові бомби і утворив на поверхні Червоного моря Дах-лакський архіпелаг. Маленька крапелька магми залетіла за острів Ентендебір і перетворилася на острівець Гундабілу.
Минули тисячоліття, розпечена лава охолола, почала руйнуватись, і навколо острівця завирувало життя. Ще й досі над поверхнею моря здіймається рудувата скеля, дика та безлюдна, а у воді біля неї квітне мадрепоровий сад. Між галузочками плавають тисячі рибок, вони живуть і розмножуються у найсприятливіших умовах. Мадрепорові поліпи склали тут примхливий бар'єр, а на ньому виросли інші корали, і скелю з окам'янілої лави оточила широка мілина, яка піднімається з морського дна до самої поверхні.
ГУНДАБІЛУ
Не так легко дістатися до цього острова. Ми витратили на це чимало часу і спускаємося під воду, коли сонце пече вже просто в тім'я.
Нас негайно оточують зграйки веселих чорних великих риб з білими хвостами — представники роду риб-арбалетів. Спочатку занурюємося лише вдвох — Джорджо і я. Ніякої зброї, крім фотоапаратів, у нас немає, і все йде чудово! Риби впевнилися в наших дружніх намірах і зацікавлено крутяться недалеко від нас. Спустишся на дно, станеш на хвилину нерухомо — і сила-силенна цікавих до зухвалості істот підпливає до тебе так близько, що навіть фотографувати не можна, бо їхні хвости мелькають перед об'єктивом.
Але зроблено перший постріл, і підводна сцена змінюється наче по щучому велінню. «Статисти» зникають, і після кожного влучного пострілу над самим дном швидко пролітають акули. Коли хижаки попереду нас, вони завжди дотримуються безпечної відстані, а позаду пропливають близько. Акули бояться людини-амфібії, і цей страх перемагає навіть сильне бажання наблизитись до пораненої риби. Тому підстрелити її дуже важко, крім того, з'являються вони негайно після пострілу, коли рушниця розряджена. А коли рушниця напоготові, акули передбачливо не показуються!
Букер роздратований: руйнуються його мрії про нове вдале полювання, і він, шукаючи виходу, бере з собою під воду дві рушниці: маленьку і велику. З малої він підстрілює першу-ліпшу рибу, а велику тримає напоготові для акули… Але і цей дотепний захід не дає результатів — акули не підпливають до нього на відстань пострілу, хоча після кожного пострілу з'являються і поодинці і невеликими зграями. Джіджі стріляє в якусь «нору» і раптом усього за метр від себе бачить двох акул та велетня-багатоколючника.
Букер спеціально поранив черепаху, і одразу ж примчала акула. Вона крутиться недалеко, та все одно не підпливає на постріл. І так кожного разу.
ПОРАЗКА РОГІ (НЕ ГОВОРЯЧИ ВЖЕ ПРО БУКЕРА)
Я вже казав, що багатоколючник, який разом з двома акулами підкрався до Джіджі ззаду, був колосальний, не менший за того, що став здобиччю славетної трійки Вайлаті — Букер — Цекка, а може, ще й більший.
Джіджі витяг з нори чудового червоного дентекса і збирався піднятися на поверхню, коли помітив, що на нього нерухомо дивляться три здоровенних опецькуватих рила. Дві акули та багатоколючник вагою не менше центнера!
Джіджі Стюарт, ледве рухаючи ластами, щоб не наполохати їх, піднімається наверх і кличе Рогі. У того рушниця ще заряджена.
Рогі миттю пірнає, тримаючи зброю напоготові.
Його поява лякає акул, і вони тікають геть, багатоколючник ховається у своїй норі.
Та Джанні не з таких, щоб відступати. Він терпляче чекає. Ось з нори висовується здивована пика багатоколючника… Наш мисливець потрапив у скрутне становище. Стріляти? Але куди цілити? В голову? А що як гарпун тільки ковзне по черепу, навіть не подряпавши його?
Виходу немає, треба чекати, поки риба обернеться боком, і тоді цілити в зябра. Але багатоколючник второпав, що Джанні притискає його до скелі, відрізавши дорогу до відступу, і, наче кенгуру, одним стрибком вискакує з нори просто на людину.
Велетенська маса налітає на Джанні! На щастя, мисливець встигає уникнути удару цього розлюченого носорога. Але багатоколючнику все ж таки вдалося зачепити Джанні страшним хвостом, і той летить догори ногами на кілька метрів убік.
У цей драматичний момент з'являється Букер і кидається переслідувати страховисько, яке шугнуло поміж мадрепорами. А Джанні, контужений та подряпаний, повертається на поверхню.
Букер пливе під водою (без респіратора) близько двох хвилин. Він не відстає від велетенської риби і опускається на глибину двадцять п'ять — тридцять метрів. На це здатний тільки наш чемпіон.
Багатоколючник і на думці не має тікати від мисливця. Він тільки час від часу б'є своїм могутнім хвостом, щоб утримувати дистанцію, недосяжну для пострілу.
Така гонитва довго тривати не може, і Букер мусить повернутися на поверхню. Велетенська рибина остаточно вислизає з наших рук. Експедиція ще кілька разів приїздила на Гундабілу (на прикладі Середземного моря наші мисливці знали, що багатоколючник майже постійно живе на одному і тому ж місці), та скільки не шукали — все марно.
ЯК МИ ОТРУЇЛИ АКУЛУ ЧАЄМ ПІД ЧАС ГРОЗИ
Сьогодні видався надзвичайно щасливий день: ми веземо з собою безліч нового матеріалу та багату здобич. Наші два човни роблять перехід від Гундабілу до Великого Дахлаку.
За човном Чекко тягнеться «трал» — довгий міцний трос, на кінці якого прив'язано великий гак з наживою. У такий спосіб ловлять велику рибу у відкритому морі.
В небі збираються густі хмари, погода псується, сильний вітер, здіймаючи все вище і вище сердиті хвилі, заважає руху човнів. Хвилі раз у раз накочуються на нас і обдають з голови до ніг бризками. Вода підмочує зібрані матеріали, мало не заливаючи човен. Усі без винятку, хто чим може, вичерпуємо воду. На носі старий Ідріс голосно скаржиться вседержителю, молиться по-арабському, торохкотить своїми амулетами і, певно, в душі шле прокльони не тільки нам, — бо ми «втягнули» його в цю авантюру, — а й всім нашим предкам до самого чотирнадцятого коліна.
Розірвалася небесна запона, і почався справжній біблейський потоп. Під нами люто вирує море, а зверху січе злива.
