Пригоди на Шостому континенті - Квілічі Фолько (электронная книга txt) 📗
Букер і Вайлаті негайно пливуть акулі назустріч, щоб перевірити, як вона поводитиметься; я кидаюсь за ними слідом, плекаючи надію зробити вдалий знімок. Грізна цариця моря, побачивши, що до неї наближаються якісь незвичайні істоти, робить глибокий віраж і зникає точнісінько так, як і інші акули. Ну, добре, добре, я не такий вже впертий і великодушно припускаю, що втекла вона величніше, ніж інші, й не одразу, а тільки після того, як подивилася на нас з близької відстані.
Увечері я переглянув свій підручник, і в мене не залишилося сумніву, що ми познайомились сьогодні з самим «тигром»! Дорослі акули цієї породи досягають інколи дев'яти метрів у довжину і важать близько шести центнерів. Ми зустрілися, очевидно, з молодою людожеркою. Про це говорить насамперед її розмір та плями на шкірі, які під старість зникають зовсім. Але, що там не кажіть, ми маємо підстави радіти! Хай акула була й молодою віком, але мала чотири метри довжини, і коли б їй заманулося накинутися на когось із нас, ніхто не зміг би стати їй на перешкоді…
Та перед людиною-амфібією, як бачите, навіть грізна акула вирішила за краще «накивати п’ятами».
Гундабілу, 22 лютого
Шоста година ранку. «Форміка» кидає якір за півкілометра від берега. Море гладеньке, наче калюжа нафти. Та поки ми оглядали спорядження, спокійна поверхня раптом узялася хвилями. Спочатку ми вирішили, що це грають сардини. Але через деякий час витикається і одразу зникає плавець… Та ні, мабуть, два спарених плавці…
Кидаємось до борту і уважно стежимо за тим, що там діється.
— Акула!
— Аж дві акули! І кожна не менше п'яти метрів завдовжки!
— Дивіться, який стовп води підняли! Погляньте, погляньте он туди!
— Нема вже!
— Ось знову!
— Ось вони, ось вони… Аж дві акули!
— Та ні, це одна велика…
Порядні люди після таких розмов сиділи б собі цілий день на «Форміці» і навіть не підійшли б до води.
Але не минуло, мабуть, і двох хвилин, як від борту «Форміки» тихенько відчалює човен і обережно прямує до загадкових плавців. У човні Вайлаті, Джорджо, я і, як завжди, Ідріс. Він ще не второпав, що ми хочемо робити, і перебуває в чудовому настрої. Тим часом ми надіваємо маски, взуваємо ласти… А де моя маска? Я забув іі, а повернутися по неї вже не можна. Тихенько лаючись, я залишаюся в човні.
Вайлаті озброюється рушницею, Джорджо бере фотоапарат, і вони пірнають у воду. Та заздрити їм нема чого. Вода на цьому місці дуже темна (дна не видно), глибина не менш як тридцять-сорок метрів, і в цій пучині чекає на них «щось» велетенське. Можливо, акули.
Я примостився на носі — стежу за рухами людей і загадкових плавців.
Товариші мої посуваються поволі вперед. Плавці зникають, знов показуються з води і невпинно наближаються до водолазів.
— Обережно, обережно! — кричу я з човна.
— Так це ж морський диявол! — чую у відповідь крик Вайлаті.
Так і є! Перед нами «морський диявол», або «манта», — скат з двома широченними плавцями. Їх кінчики оддалік здалися нам спинними плавцями двох окремих рибин!..
ПОСТРІЛ ПО МОРСЬКОМУ ДИЯВОЛУ
— Джорджо і Бруно божевільні! — скиглить Ідріс. Він похапцем, поки є час, пояснює своє ставлення до дивовижної рибини. Човняр уперто твердить, що морський диявол крутитиметься на цьому місці доти, поки «Форміка» стоятиме на якорі.
— Ця риба, — захлинається словами Ідріс, — любить якорі. Він плавай під самбука, чіпляти рогом за якір і тягну самбука в море. Він чухай роги об якір.
Поки Ідріс розводить теревені про чудернацький потяг морського диявола до якоря, Вайлаті і Джорджо після безрезультатної гонитви за рибою повертаються назад до човна.
Минає півгодини. Від «Форміки» одчалює другий човен і підпливає до мадрепорового бар'єра: Букер, Граціолі та Цекка розпочинають підводне полювання.
У глибокій тиші, бо стоїть мертвий штиль, наче удар батога, лунає крик Цекки:
— Морський диявол! Він тут, унизу!
Вайлаті, Букер та Граціолі поспішають на зазначене місце, швидко й безшумно працюючи ластами.
Джорджо і я — за ними, але не встигаємо ми підплисти до місця, де причаївся морський диявол, як Вайлаті стріляє і влучає в голову страховиська, точно між очі. Рибина загрозливо піднімається з дна. Це велетенський скат, він розлючено б'є «крилами» по воді, здіймаючи хмари дрібного піску. Спереду в нього стирчать довгі «роги» — два м'ясистих відростки, схожі на стріли.
Цекка швидко прицілюється в нього зверху і стріляє. Але гарпун тільки згинається від сильного удару, неспроможний пробити товсту шкіру. Страшна вага велетенського страховиська тягне Вайлаті на дно. Бруно випускає з рук рушницю, прив'язану до поплавця, і виринає на поверхню.
По воді мчить великий буй, міцно прикріплений довгим лінем до гарпуна, що застряв у тілі морського диявола. Зненацька лінь обплутує Букера в той момент, коли він збирається пірнути нам на допомогу. Морський диявол рвонувся з неймовірною силою, — лінь не витримує і обривається.
Риба йде вглиб, тягнучи за собою рушницю і гарпун.
Ми випустили чудову здобич. У цьому винні невигідні обставини і наша власна нерішучість. Треба було нам усім одночасно з Вайлаті дати залп по рибі. В цій сутичці Букер зазнав страшної небезпеки: якби не розірвався лінь, страховисько затягнуло б безпорадну людину в бездонну глибочінь моря.
І тут перший «раунд», так само, як і під час зустрічі з барракудою та акулою, закінчився не на нашу користь. Але ми нізащо в світі не проґавимо можливості взяти реванш.
МОВА ШОСТОГО КОНТИНЕНТУ
Розповідаючи про події цього дня, не можна обминути діалога, що відбувся між водолазами на глибині п'ятнадцяти метрів під час бійки з «морським дияволом». Цей короткий діалог — перша спроба розв'язати одну з найважливіших проблем Шостого континенту, проблему спілкування людей-амфібій між собою.
У розповіді про першу зустріч з Мазіно я вже згадував про респіратори з мікрофонами. Та від них ми змушені були відмовитись, бо озброїти ними всіх членів експедиції неможливо. Замість них ми розробили суто практичну систему умовної сигналізації (на зразок азбуки Морзе). Такі сигнали вживаються, щоб покликати когось або попередити про небезпеку. Під водою вони поширюються надзвичайно швидко (швидкість звуку в повітрі — 340 метрів на секунду, а в воді — 1340 метрів на секунду). Але найчастіше ми вживаємо для спілкування легко зрозумілі жести. Особливо зручною ця система виявляється для мене: вона дозволяє «розмовляти» з товаришами під час зйомок якоїсь підводної сцени, не піднімаючись на поверхню.
Така мова універсальна. Нею можуть користуватися люди різних національностей, добре розуміючи одне одного. Шостий континент, з цієї точки зору, не має кордонів, які могли б розділити працюючих на ньому людей.
Дур-Гелла, 23 лютого
Сьогодні у водах Дур-Гелли ми зустріли голубу акулу. Це найлютіша з усіх відомих ак} л-людожерок. У оповіданнях про пригоди в тропічних морях саме вона, голуба акула, стоїть на другому місці після «тигра». Голуба акула дев'яносто разів із ста нападає на людей, які потерпіли катастрофу у відкритому морі. Ця хижачка — справжнє лихо для китобоїв. Тільки-но вони загарпунять кита, як зграї голубих акул кидаються на велетенську безпомічну здобич і починають свій кривавий банкет, створюючи серйозну загрозу кораблю та морякам. Голубі акули так сильно б'ють хвостами по корпусу китобійного корабля, що невеличке судно інколи перевертається. В наших морях теж живуть голубі акули, правда, не такі великі і їх не так багато, як в океані. У нас їх за колір називають зеленими акулами. Але ця назва підходить тільки для акул Середземного моря, в інших місцях вони мають сіруватий або голубуватий колір. Зустрівшись з такою акулою, ми одразу пізнали її по кольору, бо він дуже відрізняється від забарвлення інших акул, а також по формі рила і двох тонких і довгих бокових плавцях.
