Зірка КЕЦ - Беляев Александр Романович (читать книги онлайн полностью без регистрации TXT) 📗
Коли ми прибули на Кец, я наполіг на тому, щоб Крамера негайно показали Меллер. Я розповів їй про поведінку Крамера від початку мого знайомства з ним і аж до останнього його вчинку. Я згадав також про те, що й Фалєєв, на мою думку, захворів і тілесно, і психічно і що, можливо, причина їх хвороби однакова.
Меллер уважно вислухала мене й сказала:
— Так, це дуже можливо. Умови на Зірці занадто незвичайні. У нас уже були випадки гострого божевілля. Один з перших “небесних пересільців” уявив, що він “на тому світі”. Розумієте, які ще пережитки існують у нашій психіці!
Вона звеліла, щоб до неї привели Крамера, а потім і Фалєєва.
Крамер не відповідав на запитання, був похмурий і тільки один раз повторив свою фразу:
— Скиньте мене в безповітряний простір.
Фалєєв виявляв “тихе здивування”, як жартома висловилась Меллер. З відповідей Фалєєва вона все ж, очевидно, зробила якісь висновки. І коли обох вивели, вона сказала:
— Ви маєте рацію. Обидва вони хворі, і серйозно хворі. Про суд над Крамером не може бути й мови, його треба тільки пожаліти. Це жертва наукового обов’язку. Але як же ви, біолог, не догадалися про причину?
— Я тут недавній гість, і я не медик… — зніяковіло відповів я.
— А проте ви легко могли б догадатися. Хоч і я, старий пеньок, не краща за вас. Теж проґавила… Вся справа в космічному промінні! Ви подумайте. Вже на висоті якихось двадцяти трьох кілометрів від поверхні Землі сила космічного випромінювання в триста разів більша, ніж на Землі. Крізь земну атмосферу до поверхні Землі проходить лише мізерна кількість цього проміння. А ми живемо за межами атмосфери, і космічне проміння протягом довгого часу діє на нас у тисячу раз більше, ніж на Землі…
— Дозвольте, — перебив я. — Але ж тоді всі жителі Кец повинні були б переказитися або виродитись на якихось потвор. Однак цього ми не бачимо.
Меллер докірливо похитала головою.
— І ви все ще не розумієте! Це ми завдячуємо будівникам Кец. Хоча й існувала думка, що космічне проміння небезпеки не становить, але будівники Кец все ж створили в оболонках наших небесних жител ізоляційні шари, які захищають від дії найсильніших космічних випромінювань. Зрозуміло?
— Я не знав цього…
— А ось деякі лабораторії — фізіології рослин і зоолабораторія — були споруджені так, щоб пропускати максимальну кількість космічного проміння. Ми повинні були визначити, як впливає воно на організм тварин і рослин. Адже ж усі ваші досліди з дрозофілами і більшими тваринами на чому ґрунтуються? Всі ці мутації звідки походять? Від впливу космічного проміння. Ви це знаєте?
— Я це знаю. І тепер зрозумів…
— Нарешті! Дрозофіли змінюються; з собак, кіз та баранів виходять неймовірні страховища. А ви самі що, з іншого тіста? На них впливає, на вас не впливає? І я ж це знала! Знала і застерігала. А мене ось такі біологи, як ви, умовляли: нічого небезпечного! От і довели одного до божевілля, другого до потворності. Космічне проміння діяло на залози, залози впливали на фізіологічні і психічні функції. Це ясно. У Фалєєва акромегалія. З цією хворобою ми скоро справимось. А з Крамером доведеться поморочитись. Та й ви, друже мій, попрацювали б у такій лабораторії років зо два, то мабуть, і з вами сталася б така сама неприємна історія.
— Але що ж тепер робити? Я не можу кинути роботу.
— Ви й не кидайте. Щось придумаємо. Працюють же рентгенологи, радіологи з небезпечним промінням, треба тільки вміло ізолювати себе. Ізоляційні шоломи з козирком, ізоляційний одяг. Піддослідні тварини можуть перебувати під безпосереднім впливом проміння, а наукові працівники — під “дахом”, який не пропускає космічного “дощу”. І виходити під таку “зливу” в дослідну камеру можна тільки з “парасолькою”. Я віддам розпорядження, і наші інженери зроблять усе потрібне.
XX. ЧОРНОБОРОДИЙ ЄВГЕНЬЄВ-ПАЛІЙ
Минуло вісім місяців з того часу, як я покинув Землю.
Зірка Кец готувалась до свята. Тут щороку дуже урочисто святкується день заснування Зірки. Старожили розповідали мені, що на цей день злітаються на Зірку Кец усі небесні колоністи, хоч де б вони були, роблять доповіді, вислухують звіти про річну роботу, повідомляють про свої досягнення, діляться досвідом, укладають плани на майбутнє. Цього року свято мало бути особливо урочистим. Я чекав його з великим нетерпінням: я знав, що побачу, нарешті, не тільки Тонго, а й невловимого чорнобородого.
На Зірці вже почались підготовчі роботи. З оранжереї приносили виткі рослини, квіти і декорували головний зал. Художники малювали плакати, портрети, діаграми, музиканти вивчали нові пісні і кантати, артисти репетирували п’єсу, керівники наукової роботи складали доповіді.
Весело було літати “вечорами” вздовж озелененого “тунелю”, прикрашеного різнокольоровими лампами. Всюди була передсвяткова метушня, лунали співи, музика, молоді голоси. Щодня з’являлися нові люди. Переважала молодь. Знайомі зустрічали один одного шумними привітаннями і жваво ділилися враженнями.
— Ти звідки?
— З пояса астероїдів.
— На кільці Сатурна був?
— Аякже!
— Розкажи! Розкажи! — чулися голоси.
Навколо оповідача відразу ж утворювалась чимала група, вірніше рій: вага була незначна, і багато слухачів літало над головою оповідача.
— Кільце Сатурна, як ви знаєте, являє собою міріади уламків, що летять в одному напрямі. Це, певно, залишки планетки — супутника Сатурна, яка розірвалась на частини. Є зовсім маленькі камінці, є величезні брили і цілі гори.
— А чи можна ходити по кільцю, перестрибуючи з каменя на камінь? — спитав хтось.
— Звичайно, можна, — сміючись, сказав оповідач, і важко було зрозуміти, чи каже він правду, чи жартує. — Я так і робив. Деякі уламки, справді, летять так близько, що можна переступити з одного на другий. Але, взагалі кажучи, відстані між ними не такі вже й малі. Однак за допомогою наших портативних ракет ми легко перелітали з уламка на уламок. От де багатство, товариші! Деякі куски складалися з суцільного золота, інші — з срібла, але більшість була з залізняку.
— І ти, звичайно, привіз золото?
— Зразки привезли. Кільця Сатурна вистачить нам на сотні років. Ми поступово вийматимемо камінь по каменю з цього чудового намиста. Спочатку дрібні камені, а тоді візьмемося й до великих.
— І Сатурн позбудеться своєї осяйної прикраси. Це все-таки шкода, — сказав хтось.
— Так, признаюсь, видовище ефектне. Підлітаючи до кільця в одній площині з ним, бачиш тільки його ребро — тонку світну лінію, яка прорізає теж світну планету. Коли дивишся згори, бачиш сяюче кільце надзвичайної краси. Збоку — золоту дугу, яка оперізує півнеба, то правильну, то витягнуту еліпсисом або навіть параболою. Додайте до цього десять місяців-супутників і уявіть собі, яке чарівне видовище чекає мандрівника.
— А на Сатурн не спускались?
— Ні, це ми тобі лишили, — сказав оповідач. Усі засміялись. — Ось на Фебі були, на Яфеті були. Маленькі місяці, позбавлені атмосфери, і більше нічого. Але небо звідусіль дивовижне.
— Одне слово, ми вивчили стратосферу, як атмосферу власної кімнати. Для нас уже немає таємниць… — почувся голос аеролога, що пролітав мимо пліч-о-пліч з моїм знайомим — Соколовським.
Я помахав рукою геологові і раптом побачив Тюріна. Він обережно ступав по підлозі поруч з директором Пархоменком і щось говорив про рух. Чи не збирається вже він зробити доповідь про свою філософію руху?..
Пархоменко підійшов до Зоріної. Не вперше я зустрічаю директора разом з цією дівчиною. Добре, що Крамер не бачить. Він, бідолаха, все ще сидить в ізоляторі. Тюрін, з класичною неуважністю вченого, навіть не помітив, що загубив свого супутника і повільно пішов далі, просторікуючи:
— Рух — добро, нерухомість — зло. Рух — добро, нерухомість…
Звуки оркестру заглушили слова проповідника нової філософії,
