Зірка КЕЦ - Беляев Александр Романович (читать книги онлайн полностью без регистрации TXT) 📗
Фалєєв раптом зніяковів, ніби мав справу не з собакою, а з малознайомою людиною. Ці людські очі на собачому “обличчі” були страшні. Я сам відчув збентеження.
— Ось, познайомся, Джипсі, - сказав Фалєєв, відводячи свої очі від уважних очей собаки. — Наш новий товариш — Артем’єв.
Я думав, що Фалєєв звертається до собаки з такими словами жартома, як це робить багато любителів собак. І я вже зробив рух рукою, щоб погладити Джипсі по його лисій голові. Як я здивувався, коли собака кивнув мені головою і простяг лапу! Я був такий вражений, що моя простягнута рука застигла на мить у повітрі. І замість того, щоб погладити Джипсі, як звичайного собаку, я, переборовши себе, ввічливо потиснув його теплу безволосу лапу, хоч потискування рук на Кеці й було скасовано.
— Щенята Діани нагодовані? — спитав Фалєєв.
Собака заперечливо похитав головою.
— Чому? Соски з молоком не принесено?
Джипсі ствердно кивнув головою.
— Ну, тоді лети, Джипсі, натисни сьому кнопку. Виклич Олю і піджени її.
Собака, глянувши на мене допитливим поглядом, полетів назад. Я відчув, що, серце у мене забилося частіше.
— Бачили? — тихо спитав Фалєєв. — Усе розуміє. Тільки відповідати не може. Мовного апарата не набув. Доводиться розмовляти за системою запитань-відповідей. Зате в розвитку мозку стався колосальний стрибок. Справді, моторошно з таким собакою! Я стараюсь жити з ним у згоді. Мене він ніби любить, а Крамера чомусь не злюбив. Побачить — сердито гляне і летить від нього. Джипсі сам, видно, мучиться, що говорити не може. Тут уже мені доводиться його собачу мову вивчати.
В глибині лабораторії почувся уривчастий гавкіт.
— Ось, бачите, отак він мене кличе. Щось там не гаразд! Летімо до нього!
До гавкання Джипсі приєдналось щеняче верещання. Ми швидко помчали по лабораторії.
Щеня з перетинчастими лапами просунуло один палець у сітку і не могло його витягти. Воно одчайдушно вищало, дивлячись на нас поглядом дитини. Джипсі метушився навколо, намагаючись своїми довгими пальцями витягнути лапу щеняти, але це йому не вдавалось. Ми прийшли на допомогу і спільними зусиллями витягли палець.
Я вирішив “поговорити” з Джипсі.
— Джипсі! — Як важко витримати погляд цих очей! — Ти не вмієш говорити? Хочеш, я буду вчити тебе?
Джипсі швидко закивав головою, і мені здалося, що в очах його блиснула радість. Він підлетів до мене й лизнув мою руку.
— Це значить, що він дуже задоволений. Я бачу, ви будете з ним друзями, — сказав Фалєєв. — Ну, то як, товаришу Артем’єв, де ви маєте намір працювати? В лабораторії фізіології рослин чи тут?
— Нехай вирішить Шликов, — сказав я. — А тим часом мені доведеться попрацювати в оранжереї. До побачення, товаришу Фалєєв! До побачення, Джипсі!..
Решту дня я провів в оранжереї. Крамер був у похмурому настрої і зі мною не розмовляв. Він мовчки порався біля кущів полуниць. Коли Зоріна підлітала до мене з яким-небудь запитанням, Крамер похмуро стежив за нею і за кожним моїм рухом. Важко працювати в таких умовах! Я вирішив просити Шликова перевести мене в лабораторію фізіології тварин.
Коли я звернувся з своїм проханням до Шликова, він дуже зрадів.
— Я вирішив значно збільшити штат зоолабораторії, - сказав він. — В оранжерею я пошлю нових працівників, які сьогодні прибувають з Землі. А ви йдіть до Фалєєва. Не розумію, що з ним сталося? З кожним днем він стає безтолковішим і неуважнішим. З ним діється щось недобре.
— На мій погляд, не тільки з ним, — зауважив я.
— А з ким ще? — спитав Шликов, підводячись на своїй канапі.
— З Крамером. Це була перша людина, з якою я познайомився на Кеці. Тоді він був зовсім інший. А тепер я не пізнаю його. Він став дражливий, недовірливий, неврівноважений. Мені здається, з його психікою не гаразд, — сказав я.
— Не знаю… Я рідко бачу його. Але коли ви вважаєте, то треба буде показати його Меллер. До Фалєєва я переводжу й нову співробітницю — Зоріну.
— Зоріну? — вигукнув я.
— А чому б ні? Ви маєте щось проти неї?
— Проти неї — ні, нічого не маю, — відповів я. — Але, мені здається, що Крамер виявляє недоброзичливість.
XVIII. НОВИЙ ДРУГ
Почалося трудове життя.
Я з захопленням працював у зоолабораторії.
Вечорами і вихідними днями ми розважалися в клубі, в громадському саду, в кінотеатрі, в гімнастичному залі. Молодь влаштовувала “шаради”. Робили “верблюда” з трьох чоловік, загорнутих скатертиною. Зоріна сідала на верблюда і, поганяючи, мчала коридором. Одне слово, розважались, як діти. “Старі” не відставали від “молоді”. Лише Крамер поводився, як і раніше, дивно. Він то реготав, як божевільний, то раптом поринав у глибоку задуму. Ні, це не тільки ревнощі. Мені він дав спокій, хоч і далі стежив за кожним моїм кроком.
Я познайомився з багатьма кецівцями і навіть мав друзів. Дедалі більше полюбив “небесне” життя-буття і Нудився тільки за Тонею.
Зрідка я говорив з нею телефоном. Вона казала мені, що чорнобородий все ще літає десь між Марсом і Юпітером, в кільці астероїдів, але незабаром прилетить на Кец, і що вона зробила якесь чергове “надзвичайне відкриття”.
Мої нові друзі познайомили мене з небесною колонією. Молодий інженер Карибаєв запрошував відвідати завод, де він працював.
— Чудова споруда, — казав він з невеликим акцентом. — Ціла планетка. Куля. Велика куля! Тільки ми живемо не на поверхні, а всередині кулі. Вона має діаметр у два кілометри. Куля поволі обертається. Від обертання утворюється сила ваги — одна сота земної. Незначна вага дала можливість нам поставити найскладніші виробництва. У нас закони важеля, рідких тіл та газів не ускладнюються вагою. Звуки і взагалі різні коливання поширюються, як на Землі. Барометр, правда, не працює, але він нам і не потрібний. Годинник, ваги — пружинні. Масу можна визначити і на відцентровій машині. Магнітні, електричні та інші сили діють ясніше, ніж на Землі. Для роботи штампувальних машин сила ваги не потрібна. Топок з рідким і твердим паливом ми уникаємо. Для вироблення електричної енергії ми використовуємо Сонце за допомогою найрізноманітніших машин.
Уявіть собі два циліндри. Один циліндр у тіні, другий — освітлений Сонцем. Сонячне тепло перетворює вміщену в циліндрі рідину на пару. Пара біжить по трубі й обертає турбіну. Потім пара потрапляє в холодний циліндр, який стоїть у тіні, і охолоджується. Коли вся рідина з гарячого циліндра переходить у вигляді пари до холодного, циліндри міняються місцями. Той, що був холодильником, стає паровим котлом і навпаки. Різниця температур між освітленою Сонцем стороною і тіньовою — величезна. Машина працює автоматично і безвідмовно. Це майже “вічний двигун”, якщо не брати до уваги спрацьовування тертьових частин.
Інша сонячна установка має вигляд великої кулі, з маленьким отвором. Куля всередині чорна. Крізь маленький отвір у кулю проходить зібране дзеркалом сонячне проміння і нагріває внутрішню поверхню кулі. Це тепло ми можемо використовувати і для двигуна, і для своїх металургійних робіт. Ми легко одержуємо шість тисяч градусів тепла, себто стільки ж, як на поверхні Сонця. Ви бачили, коли літали на Місяць, нашу кулю-завод?
— Бачив, — відповів я. — Він подібний до маленької планетки.
— А позаду кулі бачили величезний квадрат, який закриває частину зоряного неба?
— Не звернув уваги, — відповів я.
— Можливо, що ви пролетіли з другого боку і “квадрат” стояв ребром до вас. Коли він освітлений Сонцем, то його далеко видно, як незвичайний “квадратний місяць”. Це — фотоелемент. Тонісінький лист міді в десять тисяч квадратних метрів, вкритий окисом міді. Від нього йдуть невидимі здалеку тонкі проводи. Над ним міститься ще грандіозніша споруда, схожа на радіатор парового опалення. Термоелектрична установка. Металеві трубки з різного металу, спаяні посередині. Коли Сонце нагріває місце спаю, утворюється електричний струм.
