Марсові онуки - Казанцев Александр Петрович (читать книги бесплатно полные версии txt) 📗

Богатирьов обернувся й уважно подивився Керну в обличчя.

— Та-а-к, та-а-к, — повторив той, — чотири. І, як відомо, чотири більше і цінніше одиниці.

Богатирьов важко сів у крісло і затис бороду в кулак:

— Як вас зрозуміти, Аллан?

— Наступну експедицію на Венеру можуть відкласти на багато років. Подати сигнал можна тільки з орбіти супутника. Четверо залишаться на Венері, постараються вижити. А я сам піднімусь на «Знанні», дам сигнал на Землю.

— Так, — сказав Богатирьов, спідлоба дивлячись на схудле лице американця. — Підніметесь і загинете од випромінювання?

— Так, командоре. Двічі по два — чотири, а не п'ять.

У дверях стояли Олекса, Вуд і Добров. Вони чули всю розмову.

— Важка справа, друзі, важка… — сказав Ілля Юрійович. — Чуєте, на що Аллан готовий!

Тяжка гнітюча тиша скувала всіх. Навіть Пулька мовчала, байдуже оглядаючи тих, що повернулися.

— Що робитимемо? — звів очі Ілля Юрійович.

— Дайте мені всюдихід, я знайду місто сонячного племені і повернусь сюди, — вів своєї Олекса.

— Вихід інший, — сказав Добров. — Запустити ракету без людей, щоб вона вибухнула над хмарами. Спалах буде помічено з Землі, і він стане сигналом, що ми живі.

— Так, — сказав спроквола Ілля Юрійович, накручуючи на руку прив'язний ремінь. — На те, що сказано тут, як говорив Чапай, наплювати й забути… В космос, де загрожує космічне проміння, без достатнього захисту на тривалий строк підніматися не станемо. Сигнал на Землю дамо. Для цього використаємо імпульс автоматичної метеостанції. Будь-які шари проб'є.

Олекса ляснув себе по лобі:

— На базі ракети «Знання» створимо на Венері колонію.

Виживемо за будь-яку ціну, щоб експедиція, котра поїде за нами, одержала від нас найбагатший науковий матеріал. А поки що опрацюємо програму широких досліджень Венери.

— Та-а-к, — промимрив Добров і став терти щетину на голові.

— Можна мені потиснути вам руку, сер? — спитав Вуд Керна.

Керн здивувався.

— За те, що ви ладні були це зробити, — пояснив Вуд.

Олекса підійшов до пульта і ввімкнув зовнішні мікрофони.

До кабіни ввірвалася хвиля звуків, які були звичні в лісі, та здавались протиприродними в кабіні.

Олекса затремтів, наче в гуркоті, що віддалявся та стрибав, і в пронизливому завмираючому вищанні щось почув.

Прислухалися й інші.

Олекса схопився за спинку крісла.

Вона!

І, наче біля самого вікна кабіни, пролунав закличний крик, ніжний, голосний і переливчастий.

Олекса тримав у руці скульптурну голівку невідомої чужопланетної дівчини і прислухався до лісового голосу.

— Еоелла!..

Добров насупився. Вуд схилив голову. Ілля Юрійович, упершись дужими руками в розставлені коліна, дивився на підлогу.

Розділ сьомий

ЄОЕЛЛА!..

Погода на Венері покращала. Дув сильний, але рівний вітер. Небо було високе # червоне, по ньому мандрувала зоря невидимого Сонця.

Навколо ракети кипіла робота. Люди взялися за створення укріпленого табору. Вирішено було спорудити навколо корабля міцну загорожу, яка захистила б «колоністів», як почали дослідники називати себе, від несподіваних нападів. Звичайно, насамперед мали на увазі ящерів, та… хтозна, могли бути й не тільки вони.

Циркульними пилками зрізали велетенські папороті, розпиляли їх на частини. Перші на Венері колоди всюдихід волоком тягнув з лісу до ракети.

Реактивний двигун здіймав такий шум, що злякав усіх навколишніх тварин. Коли Добров вимкнув його, запала тривожна тиша.

Тільки невеликі птеродактилі невідступно кружляли над табором, виглядаючи здобич з великої висоти.

Дослідники не звертали на них уваги.

Добров притяг на всюдиході нову колоду, її загострили з одного боку як кіл, а другий край опустили у вириту яму, на дні якої поблискувала вода. Заривали кіл з нахилом назовні табору «колоністів». Частокіл виявився показний.

Вуд захоплено дивився на нього:

— Непогана фортеця. Можу витримати в ній будь-яку облогу… до повернення Мері.

Олекса поклав на його плече руку.

— А я щасливіший, — задумливо сказав він, дивлячись у хащу і прислухаючись.

Вуд уважно розглядав його. З ракетного люка долинув дзвінкий гавкіт Пульки.

— Чуєш? — сказав Олекса. — Ех, невже не доведеться записки писати, ховати їх у Пульки за нашийником?

— Записки? — здивувався американець. — Кому?

Олекса кивнув на ліс:

— То не біда, якщо не прочитає… Якщо Пулька не принесе відповіді!..

— Вас, росіян, завжди так важко зрозуміти! — признався Гаррі.

Пулька гавкала, надриваючись. Драбиною, не попадаючи ногою на сходинки, спускався Богатирьов.

— Ех, браття! — казав він. — Про мозок людський ми патякали, а про серце забули.

— Про яке серце, командоре? — здивувався Керн. — Болі в серці?

Богатирьов поклав руку на плече американця:

— Так, так, Аллан. Болі в серці… в жіночому серці, якого ми зовсім не знаємо! — І він подивився в лице другому американцеві.

— Командоре!.. — тільки й міг вигукнути Гаррі.

Він спинився перед Богатирьовим, задихаючись.

— Усім нагору! — наказав Богатирьов і перший схопився за поруччя драбини.

За кілька хвилин усі знову зібрались до радіорубки.

Богатирьов увімкнув магнітний запис. Диски почали обертатись, а він уривчасто розповідав.

— Я перевірив запис радіолокатора. І виявив: «Просперіті» проходив над нами і після переданої радіограми, яку ми вважали останньою.

— Як! Була ще радіограма?

— Вона записана автоматом. Ми не здогадались перевірити.

Гаррі, рішуче відсунувши Керна й Олексу, підійшов до магнітофона.

— «… я не змогла відлетіти, — долинув крізь шурхіт перешкод голос Мері. — Я відмовляюсь од усього, що чекало мене там. Я ніколи не змогла б скористатися цим. Хай їх нема тут унизу, хай загинув мій Гаррі, та я не повернусь на Землю. Мій обов'язок — зберегти результати експедиції. Я бережно залишаю їх на «Просперіті». Його застане наступна експедиція і через кілька років. А я сама підготувала вже запасний планер, щоб опуститися на поверхню Венери, в квадрат «сімдесят»… І, може, знайти Гаррі».

— О-о! — вигукнув Керн. — Мій геніальний брат Томас був здатний відтворити в електронних схемах мозок мужчини, та ніколи він не зміг би програмувати подобу жінки!..

— Мовчіть! — гримнув Гаррі. — «Просперіті» кружляє навколо планети, і… він порожній?

Ніхто не відповів.

Вуд одвернувся і відійшов до вікна. Він дивився на багрове небо.

— Ось таке воно, виявляється, і є, жіноче серце, — сказав Богатирьов. — «Просперіті» вийде з-за горизонту через кілька хвилин.

Олекса кинувся до радіоапаратури, став давати позивні, немовби хтось міг почути його.

Вуд став за його спиною, стиснувши кулаки і нахиливши голову.

Репродуктор було ввімкнуто. Чувся шурхіт і тріск атмосферних розрядів. Часом здавалося, що лунає «морзянка».

І раптом долинув ясний, неймовірно близький голос Мері Стрем:

— Я — «Просперіті». Я — «Просперіті». У мене галюцинація?.. Я — «Просперіті»!

Олекса смикнув Гаррі за рукав.

Той опустився біля Олекси на одно коліно, взяв у руки мікрофон і став говорити… майже пошепки.

Керн обернувся до Богатирьова:

— Я гадаю, що першу доповідь про експедицію ми зробимо загальною.

— Програма дій міняється! — оголосив Ілля Юрійович. — До старту флагманського корабля «Знання» лишилось не більше години. Доброву — уточнити час старту і визначити точку зустрічі з «Просперіті». Аврал!.. Розвантажити «Знання» повністю.

Через півгодини місце поблизу ракети невпізнанно змінилося. На камінні лежали ящики з консервами, кисневі балони, поблискували частини апаратури.