Марсові онуки - Казанцев Александр Петрович (читать книги бесплатно полные версии txt) 📗
Всі зрозуміли, що Ілля Юрійович продовжував розмірковувати.
— Чи вважати людину порівняно слабкою, погано захищеною від знегод, кепсько озброєною для боротьби, але такою, що має чудовий мозок, який перекриває всі недоліки людини як тварини? Чи бачити в будові людського організму найвище з можливого і досяжного, досконалість ліній, красу тіла, ідеальність «конструкції», вершину еволюції, якій далі робити нічого?
Олекса вимкнув радіоприймач і підійшов до багаття. Він любив, коли звичайно небагатослівний Ілля Юрійович наче проривався, коли натхненна і захоплююча його мова починала текти плавною і глибокою рікою або вирувала бурхливим потоком.
Добров теж перестав стукати молотком, прислухався.
— Людину відрізняє од тварин те, що вона не тільки витвір зовнішніх умов, але й власної праці. Людина працею своєю зробила себе мислячою істотою. Труд вирішальним чином впливає і на зовнішність людини. Волосяного покрова вона позбулася, очевидно, тому, що створила собі одяг, який зробив непотрібною шерсть на тілі.
Богатирьов невідривно дивився на скульптуру, яку тримав у витягненій руці, немовби черпаючи в ній свої думки:
— У наступні мільйони років великий труд людини, змінюючи свій характер, коли людина дедалі більше перетворюватиметься з фізичного виконавця в командира машин, неминуче змінить людину, зробить її і зовні несхожою на первісних мисливців, яких ми поки що в усьому нагадуємо.
Вуд мимоволі згадав своє марення в печері, диких нащадків, що прийшли за дзвінкою шкірою Чуда.
— Міняти людину в її зовнішній і внутрішній суті, — вів далі професор Богатирьов, — буде і характер суспільства, яке вона створить і в якому житиме. Мільйони років без насильства і примусу, без страху і вовчих законів неминуче відіб'ються як на зовнішності людей, так і на їхній свідомості.
— Свідомість!.. — відгукнувся Добров. — Звідки ж узялась ця свідомість?
— Безперечно, йдеться про дуже рідкісний і надзвичайно щасливий збіг обставин. Тигр дужчий людини, мавпа спритніша, гепард прудкіший. Людський мозок розвивався саме тому, що людина була слабкіша багатьох хижаків і мала боротися з ними. Вона поступалася спритністю мавпам, але виявлялася пристосованішою за них в тяжких умовах життя, вона не могла змагатися з оленем у швидкості, але вміла спинити його каменем, ямою-пасткою чи стрілою. Вона була менша ведмедя, але не потребувала його шуби, його барлога, не поринала в зимову сплячку, гріючись біля багаття, яке навчилася розпалювати.
Вуд став ворушити вузлуватим корінням вугілля. Посипались іскри, повалив дим.
— Якби людина була занадто дужа, занадто спритна, занадто прудка, вона не потребувала б мислення і винахідливості, вона могла б прожити по-звірячому. Мислення знадобилось і розвивалось у неї тому, що їй важко було жити без нього, вона не вижила б, як, напевно, не вижили її близькі і менш обдаровані родичі.
— Коли б ви знали, командоре, як я молив бога, щоб вижити в печері! — зізнався Керн.
— Людина, що жила в печері, стала людиною тому, що була не занадто дужа, спритна, прудка і не занадто слабка й незграбна, тому що їй потрібна була помірна кількість їжі, висококалорійної і в той же час легко засвоюваної після приготування на вогні. Вогонь полегшував складні функції організму, сприяв його швидкому розвиткові і вдосконаленню. І, що ще особливо важливо, людина стала не весь час витрачати на добування їжі, у неї з'явилася вільна година для роздумів, яких немає у звірів, немає у птахів, немає у риб, година, що стала, коли так можна сказати, батьком пізнання, матір'ю мистецтва і відтворення краси.
— У руках своїх, командоре, ви тримаєте красу, яка доводить, що господь бог створив людей на Землі і на Венері таких, як сам.
— Вольтер казав, що людина відповіла йому тим же, — швидко додав Олекса.
Керн кинув на нього похмурий погляд.
— Ви помиляєтесь, Аллан, — м'яко сказав Богатирьов. — Розумні істоти схожі одна на одну не тому, що створені кимось за певним зразком, а тому, що істоти ці мали відповідати певним умовам, володіти вільними від ходіння кінцівками, придатними для трудових процесів, стереоскопічними органами зору й слуху, вертикальним положенням тіла, що забезпечувало найбільший обзір місцевості, й ощадливо використовувати для пересування мінімальну кількість кінцівок.
— Дві ноги! — встряв Олекса.
— Одне слово, на кілометровій відстані ми, найімовірніше, могли б сприйняти розумну істоту іншого світу за людину, якби побачили її…
— Але ж ось вона, ось! Ми вже бачимо її, командоре! — вигукнув Гаррі Вуд, показуючи на скульптуру.
– І я дуже радий, сер, — поважно додав Керн, — що існування цієї прекрасної леді в світі венеріанських ящерів можна пояснити зовсім не теорією еволюції, а тільки вищим актом творення.
— Якщо під вищим актом творення ви розумієте створення інженерами космічних ракет, то я погоджуюсь з вами, Аллан.
— Що? Космічних ракет? — розгубився Керн.
— Ви вважаєте, вона прилетіла? — жваво спитав Вуд.
— Вона чи її предки, — спокійно відповів Богатирьов.
– Ілля Юрійович!.. — не витримав Олекса, схоплюючись.
Богатирьов заспокійливо підняв руку.
— Звідки прилетіли? — спитав Керн. — На космічних ракетах?
Богатирьов знизав плечима:
— На це можна відповісти, якщо згадати про велетенські штучні космодроми, які колись споруджено в міжпланетному просторі.
— Фобос і Деймос! — вигукнув Олекса.
— Ну, знаєте! — запротестував Добров. — На Марсі нема життя вже мільйони років. Чи не тому ти сам, Ілля, поривався сюди, на Венеру? Ні води там нема, ні атмосфери…
— Це правильно, — погодився Богатирьов. — Марс менший Землі, його сили тяжіння бракувало, щоб утримати часточки атмосфери і водяної пари. Газові часточки одривались від планети і летіли в міжпланетний простір…
Хай так!.. Та раніш на Марсі були щільна атмосфера і умови цілком схожі на земні. Вони стали такі навіть раніше, ніж на Землі, оскільки Марс далі від Сонця і охолоджувався швидше. І життя там повинно було з'явитися раніше і проходити всі фази розвитку швидше. І розумні істоти неминуче повинні були з'явитися мільйони років тому.
– І мільйони років тому загинути без води й кисню, — підказав Добров.
— Не загинути, а тільки опинитися перед перспективою загибелі. Марсіяни розуміли, що їхня планета втрачає воду і атмосферу. Вони мусіли дбати про майбутні свої покоління. І вони мали три виходи. Перший — загинути…
— Ні, ні і ні! — запротестував Олекса. Гаррі Вуд підтримав його, закивав головою.
— Другий вихід — піти углиб планети, вирити печери, створити в них штучну атмосферу, водоймища, підземне сільське господарство, збудувати там міста і жити, ніколи вже більше не бачачи неба, зірок і сонця.
— Сумно, та можливо, — знизав плечима Керн.
– І, нарешті, третій вихід: використати досягнення цивілізації і переселитися на сусідні планети. Наприклад, на Венеру…
— О-о! — вигукнув Керн, високо здіймаючи брови.
— Я гадаю, що висока цивілізація розумних істот, раз появившись і оволодівши вершинами знань, уже не загине! Вона неминуче використає не тільки досягнення знань, але й той факт, що при розвиткові небесних тіл умови, зручні для життя розумних істот, ніби перекочовують з однієї планети на іншу. Коли Марс був квітучим краєм, на Венері ще кипіли первородні океани. Коли Марс почав гинути, висихаючи, на Венері умови життя стали непогані.
– І марсіяни використали це! — вигукнув Олекса.
— Я гадаю, що розумні жителі Марса могли обрати два шляхи. Частина населення планети пішла в її глибини і, можливо, існує й нині, зазнавши біологічних змін, пристосувавшись протягом мільйона років до нових умов…
— … а друга частина побудувала космічні міста, штучні супутники, проміжні станції для масового переселення на сусідні планети! — випалив Олекса.
— Ти маєш рацію, Олексо. Дуже можливо, що це сталося саме так.
– І на морському дні ми бачили місто переселенців. Отож ми знайдемо ще тут чудове місто прибулих на Венеру марсіян, жінки яких так само прекрасні, як ця скульптура, зустрінемо тут колишніх марсіян, розум яких зберігає заповітні таємниці вищої цивілізації найдавнішої планети!
