День на роздуми - Зима Александр Викторович (полные книги txt) 📗
— Надумали подорожувати? — скептично буркнув Х’ю, бо передчував: Хілда купує яхту не за власні гроші і не для прогулянок. «Треба довідатися, хто за цим стоїть, — подумав Вундстон. — Інакше мені самому доведеться випити гірку цикуту, приготовану для цієї відьми».
— Хочу стати модною нареченою, — пояснила міс Хілда й легко підхопилася з крісла. — Я чекатиму вас у дворі, - нагадала Вундстону й обернулася до Острожного: — З вами я не прощаюся. Ми ще приїдемо на ваші проводи. Дещо прихопимо в Атланті й разом з містером Мальколь-ном влаштуємо уїкенд перед вашою поїздкою на ранчо Доута. Повірте, там у вас не буде такої нагоди. Шкода, що ви не шануєте Бахуса, але особисто мені подобаються такі стоїки, як ви, містер Павел. Колись я саме так уявляла росіянина, який зумів захистити світ від фашизму.
Павло відчував, як холодно й нещиро звучать ці високі слова в устах Хілди Брайнт, тому сприйняв їх як належне й запитав:
— Ви були на ранчо Доута? Вам там щось не до вподоби?
— Мені просто жаль місіс Кет, — відповіла Хілда і вийняла з кишені піджака довгастий, зрізаний на кінцях золотий годинник. — Єдине, що може втримати жінку на Ранчо Доута, — говорила, косуючи на годинник, — це те, що Кет вас безтямно любить. — Хілда усміхнулася до Павла і нагадала Вундстону: — Нам пора, Х’ю.
XIII
Намет напнули на високому березі річки.
Мері не захотіла брати в поміч ні кухаря, ні управителя вілли, котрий однаково майстерно володів сокирою, ножем і вінчестером.
— Хочу робити все сама, своїми руками, — ще у дворі сказала вона Малькольну й весело підморгнула чимось засмученій Каті. — Америка любить гарних і винахідливих, Кет. Зараз ви самі переконаєтесь, на що здатна ваша приспана уява. Сьогодні ми повинні здивувати цих молодих і дуже талановитих джентльменів.
— Боюся, що ви в мені розчаруєтесь, — тихо відповіла Катя й подивилась благально на Павла.
— Катя вміє готувати смачнющі деруни з часником, — сказав Павло й знову заговорив до Малькольна. Той усе ще протестував проти того, що без людини, котра вміє бодай налякати когось з рушниці, їхати в лісові нетрі просто нерозумно. — Заспокойтеся, сер. Охорону вігвама візьму на себе: у молодості я був чемпіоном республіки з стрільби по тарілочках.
Після почутого Мері підбігла до Павла й подала йому руку:
— Ви народилися для Америки, сер! — вигукнула весело.
Покінчивши з наметом і прихопивши спінінги, Павло з Малькольном вибирали зручніше місце для рибальства. Довелося спускатися з стрімкуватого берега й прилаштовуватися на корявому стовбурі напівзамуленого осокора. Хтось спробував погрітися біля цього дерева, але воно намокло й не горіло. Тільки сухуватий корінь пообгорав і стирчав увсебіч короткими ошмалками.
— Тут ловиться на горох, — попередив Малькольн, пробуючи хід котушки. — На горох можна взяти ляща й сазана. Не знаю, чи і впораємося, якщо зачепиться кілограмів на десять. Це вже не риба, а звір, Павле, — пожартував і з легким сюрчанням котушки закинув вудку аж на середину вузького гирла між берегом і довгастим островом у густих шелюгах.
— Давно не пробував закидати, — поскаржився Павло, коли його важок полетів мало не вздовж берега й булькнув у глибоченьку вирву. Хотів вимотати волосінь і кинути б хоча метрів на сорок від берега, але Малькольн застережно підніс руку:
— Нехай постоїть на пробу. Може, тут і під берегом риба ходить.
— Навряд. Берег тут дуже високий, — засумнівався Павло і раптом відчув, що його спінінг рвучко нагнуло й відкинуло вгору.
Павло закляк, чекаючи повторного кльову. Спінінг рвонуло, аж клацнув запобіжник, а з котушки почала стрімко змотуватися волосінь. Павло не знав, що робити, й розгублено озирався на Малькольна, стежачи за тим, як меншає волосіні на котушці.
— Тримай унатяжку! — крикнув Малькольн, і тут із води свічкою виплигнув синюватий здалеку сазан.
Малькольн підбіг до Павла і, перш ніж сазан пірнув у воду, вихопив з рук Острожного спінінг, пересунув важіль запобіжника, вільно пускаючи волосінь за рибиною.
— Змотуйте мій спінінг, сер! — крикнув Малькольн.
Павло мовчки виконував наказ Малькольна, не помічаючи, як дрібно тремтять руки. А погляд прикутий до Малькольна, що вкляк над водою, обіруч тримаючи котушку. Вона то швидко розмотувалася, обпікаючи пальці, то завмирала, і тоді Малькольн пробував вимотувати з води напнуту, як струна, волосінь.
— Аби гак витримав, — дрижакуватими губами прошепотів Малькольн.
Риба пішла на стрімнину річки, й Малькольн з острахом думав, чи вистачить волосіні, яка щезала у скаламученій при березі воді.
Так тривало довго. Павло уже зневірився в перемозі, благаючи, щоб волосінь нарешті урвалася, звільняючи його й Малькольна від дивних, печерних ще мук боротьби із здобиччю.
— Підсаку! Багор! — гукнув нарешті Малькольн. — Забродьте, містер Павел. Будемо брати з води. Підсаку занурте й підводьте з хвоста. Багор покладіть біля мене.
Не роззуваючись, мов загіпнотизований, Павло забрів вище колін і завмер, не зводячи очей з рошколошканого мулу, що димом валував біля ніг, розгортаючись за течією. Навіть не відчув, як задубіли ноги в холодній воді. Щось темне, неприродно велике сунуло просто на нього.
«Він! — єдине, що подумав Павло, готуючись плигнути у воду й обхопити це небачене живе диво. Потім Острожний помітив у своїх руках темну трубку підсаки й швидко опустив її у воду, розпускаючи довгий зелений капшук матули за течією. — Треба побачити обід підсаки, рибину, а тоді — одним махом», — скомандував собі Павло й не зразу зміг ворухнути ногами. Від довгого чекання Павло наче задеревів і тепер ніби по-новому вчився володіти тілом.
Обіруч, наче косар, рвучко повів підсакою, щось ударилося в ній, завирувало, і тоді Павло, втрачаючи рівновагу, підняв тяжкий капшук матули над водою і косо впав головою до берега.
Поруч брьохав ногами Малькольн, рвав з рук Павла підсаку, а той, захлинаючись, намагався стати на коліна.
— Та пустіть же, сер! — крикнув Малькольн, тягнучи до берега підсаку з рибиною і знетямленого Павла.
Острожний звівся на одне коліно й побачив, що Малькольн уже простромив багром підсаку, притис її до землі й вишарпує з кишені білий капроновий кукан.
— Х-хет, ссобака, — дрижакувато, несміливо усміхнувся Павло й зупинився біля Малькольна. — Здоровий ддяддюра, га!
— Вітаю вас, джентльмени! — похвалив обох Малькольн, і виважив за кукан сазана з підсаки.
Сазан несподівано скинувся й з силою хлиснув Павла по руці. Острожний глянув на себе й Малькольна — мокрі, перемазані глеєм, обліплені лускою.
— І все одно жінки нам не повірять, — сказав Павло, збираючи торби і спінінги. — Ніхто не повірить, щоб отакого вивудити.
— У мене фотоапарат з собою, — посміхався Малькольн. — От як нам видертися з рибиною на стрімкуватий берег?
— Головне — що на це скажуть жінки, — повторив Павло, уявляючи Катине здивування, котра напевне ж не знає, що в річці водяться ось такі сазани.
— Будемо нести по черзі, сер, — сказав Малькольн. — Так буде справедливо: кожен відчує вагу своєї удачі.
Біля намету, з-за якого вже змигували віхтики сивого диму, Малькольн і Павло почули чоловічі голоси. Розмовляли по той бік намету.
— Може, хто з рибоохорони? — запитав Павло.
— Це землі Роджерса Оулта.
— Мені це ні про що не говорить.
— А як би поводились ви, коли б прийшли додому й застали у своїй квартирі незнайомих людей, що пригощаються з вашого бара? — запитав Малькольн і додав, усміхаючись: — Правда, про цю поїздку я домовився з розпорядником містера Оулта.
— І більше тут нікому бути?
— У всякому разі, нам є чим відбиватися, — засміявся Малькольн. За його спиною все ще стріпувався метровий сазан.
Павло мовчки здвигнув плечима, обійшов намет. Першою його побачила Катя.
— Що це з тобою? — скрикнула вона.
Катя сиділа навпочіпки перед саморобною кабичкою й підкладала куценько наламаний хмиз у вогонь. Поряд Мері чистила молоду картоплю, куплену в сера Гленда. Просто на землі влаштувалися два молодики з вінчестерами на колінах. Обоє біляві, дуже схожі, як ляльки, що сходять з конвейєра. Вони запам’ятовувалися хіба що одягом і справді різнилися від вояк — одягнуті в темні шкіряні куртки, на ногах — грубі жовтаві черевики. Тільки джинси в одного були дужче потерті на стегнах і колінах. І брови в того, що сидів ближче до кабиці, були ріденькі, забиті мокрим пилом.
