Intermezzo - Коцюбинський Михайло (читать книги онлайн полностью txt) 📗
Жалоба
Напишите нам, и мы в срочном порядке примем меры.
Intermezzo - Коцюбинський Михайло (читать книги онлайн полностью txt) 📗 краткое содержание
Повість Михайла Коцюбинського «Intermezzo» – класика українського імпресіонізму. У творі все символічне – від героїв до поетики. Перед читачем постають головні дійові особи – Залізна рука городу, Ниви у червні, Сонце, Три білих вівчарки, Зозуля, Людське горе. Головний герой твору прагне відпочити від людей і лише серед зелених степів і бездонної небесної блакиті він нарешті чує тишу. Однак хіба можна втекти від Залізної руки городу? Хіба Людське горе не зустріне його і там, не нагадає про себе? Світ душі, світ природи і світ людей зливаються воєдино в непорозуміннях і швидкоплинних моментах гармонії. Повість зацікавлює глибиною ідей та метафоричним багатством.
Intermezzo читать онлайн бесплатно
Михайло Коцюбинський
INTERMEZZO
Присвячую Кононiвським полям
Дiйовi особи:
Моя утома.
Ниви у червнi.
Сонце.
Три бiлих вiвчарки.
Зозуля.
Жайворонки.
Залiзна рука города.
Людське горе.
Лишилось тiльки ще спакуватись… Се було одно з тих незчисленних «треба», якi мене так утомили i не давали спати. Дарма, чи те «треба» мале, чи велике, – вагу те має, що кожен раз воно вимагає уваги, що не я їм, а воно мною уже керує. Фактично стаєш невiльником сього многоголового звiра. Хоч на час увiльнитись вiд нього, забути, спочити. Я утомився.
Бо життя безупинно i невблаганно iде на мене, як хвиля на берег. Не тiльки власне, а i чуже. А врештi – хiба я знаю, де кiнчається власне життя, а чуже починається? Я чую, як чуже iснування входить в моє, мов повiтря крiзь вiкна i дверi, як води притокiв у рiчку. Я не можу розминутись з людиною. Я не можу бути, самотнiм. Признаюсь – заздрю планетам: вони мають свої орбiти, i нiщо не стає їм на їхнiй дорозi. Тодi як на своїй я скрiзь i завжди стрiчаю людину.
Так, ти стаєш менi на дорозi i уважаєш, що маєш на мене право. Ти скрiзь. Се ти одягла землю в камiнь й залiзо, се ти через вiкна будинкiв – тисячi чорних ротiв – вiчно дихаєш смородом. Ти бичуєш святу тишу землi скреготом фабрик, громом колiс, брудниш повiтря пилом та димом, ревеш вiд болю, з радостi, злостi. Як звiрина. Скрiзь я стрiчаю твiй погляд; твої очi, цiкавi, жаднi, влазять у мене, i сама ти, в твоїй розмаїтостi кольорiв й форм, застрягаєш в моїй зiницi. Я не можу розминутись з тобою… я не можу бути самотнiм… Ти на тiльки йдеш поруч зо мною, ти влазиш всередину в мене. Ти кидаєш у моє серце, як до власного сховку, свої страждання i свої болi, розбитi надiї i свою розпач. Свою жорстокiсть i звiрячi iнстинкти. Весь жах, весь бруд свого iснування. Яке тобi дiло, що ти мене мучиш? Ти хочеш буть моїм паном, хочеш взяти мене… мої руки, мiй розум, мою волю i моє серце… Ти хочеш виссать мене, всю мою кров, як той вампiр. I ти се робиш. Я живу не так, як хочу, а як ти менi кажеш в твоїх незлiченних «треба», у безконечних «мусиш».
Я утомився.
Мене втомили люди. Менi докучило бути заїздом, де вiчно товчуться отi створiння, кричать, метушаться i смiтять. Повiдчиняти вiкна! Провiтрить оселю! Викинуть разом iз смiттям i тих, що смiтять. Нехай увiйдуть у хату чистота й спокiй.
Хто дасть менi втiху бути самотнiм? Смерть?
Сон?
Як я чекав їх часом!
А коли приходив той прекрасний брат смертi i брав мене до себе – люди i там чигали на мене. Вони сплiтали своє iснування з моїм в химерну сiтку, намагались налити мої вуха та моє серце тим, чим самi були повнi… Слухай-но, слухай! Ти й тут несеш до мене свої страждання? Своє мерзенство? Моє серце не може бiльше вмiстити. Воно повне ущерть. Дай менi спокiй…
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.
