Десятий учень. Книга 2 (СИ) - Мазоха Наталья Ивановна (электронные книги без регистрации txt) 📗

-- Що привело, вас, до мого причалу? Сюди рідко приходять подорожуючі.

-- Я, вам, скажу лише одне слово, Далмарія.

-- Зрозуміло! Ніхто не схотів туди пливти?

-- Так. Ви вгадали. То що, на те, відповісте?

-- Я, теж, задам лише одне питання. Скільки?

Капітан Пек стояв навпроти Карола, і насмішкувато примружуючи червоні, від випитого вина, очі, дивився на дивака, який не побоявся найняти його посудину. Та ще й, намірився пливти на ній, у лігво піратів. Цікаво, скільки він, за цю подорож, запропонує? Пекові кортіло трохи по насміхатися з цього, як йому здалося, дурника і його товаришів. Та коли чарівник простяг йому важкого кошелика з золотом, лукава посмішка зникла з обличчя.

-- Ви, я бачу, не скупі люди. І якщо, ви дійсно вирішили пливти зі мною, то я, повинен знати, що спонукало вас на цю подорож.

-- Великої таємниці в цьому немає. Треба наздогнати «Золоту Фану». На її борту моя наречена.

-- Дівчина, справді, потрапила в халепу. Допоможу чим зможу.

Хоч зовні капітан виглядав не дуже привабливо, навіть трохи відштовхуючи, в душі він був чуйною і романтичною людиною. Якби Карол просто попрохав у нього допомоги, не обіцяючи за те, ніякої винагороди, то Пек, однаково б погодився допомогти. Та все ж, він забрав запропоновану плату. Гроші йому були потрібні, хоча б, на ремонт судна. Та по своїй натурі, він не був до них жадібним, тому і не жив в достатку, як власники інших кораблів.

-- Коли зможемо вирушити в дорогу?— спитав у капітана, Карол.

Молодому чарівнику нестерпна була лише думка, що його кохана страждає в неволі. Він дуже нервував. Пек це бачив, і не випробовував його нерви.

-- Вирушимо одразу, як завантажимо харчі і воду. Шлях не близький, а в цю пору року, часті шторми. Негода може нас затримати. Треба бути готовим до всього.

-- Ми не стоятимемо осторонь. Якщо потрібна допомога, наші руки, до ваших послуг.

Карол озирнувся до друзів, чекаючи підтримки. Вони, всі як один, закивали в знак згоди, головами. Навіть Тума, яка ще недавно заливалась слізьми, сіяла від щастя. Вона плескала в долоні , і аж підстрибувала від радості, що знайшлась хоч одна добра людина, яка згодилась прийти їм на допомогу, в пошуках бідолашній Мілені. Теймур потай спостерігав за нею. Він ще ніколи не бачив такої відвертої радості. Здавалося в серці цієї маленької горянки міг поміститись весь світ, і весь до останку, він, буде зігрітий її турботою і любов’ю. Цікаво, чи вистачить тієї любові і на нього? Чи можливо, те місце, вже кимось, зайняте?

-- Ну, що ж, тоді до роботи. — перервав Теймурові роздуми, хриплий голос капітана.

Пек піднявся по хиткому трапу на палубу. Мандрівники теж рушили слідом. Та не вспів перший з них поставити ногу на протрухлі дошки, як пролунав страшний, як рик дикого звіра, крик. Це капітан гукав свою команду!

-- Гей, п’яниці і ледарі, негайно вилазьте на світ білий, є гарна робота!

У відповідь могильна тиша. Пек вхопив палицю, що валялась під ногами, і став що сили гатити по палубі, не перестаючи лаятись:

-- Ах ви ж трюмові пацюки! Виходьте негайно, бо якщо я спущусь в низ, ви вже з відти самостійно не вийдете!

-- Добрий початок!— трохи злякано, прошепотів Івер на вухо Плато.

Чолов’яга лише посміхнувся у відповідь. Він був добре знайомий з таким типом людей, як капітан. Вони намагаються поводити себе брутально, щоб співпадати, по характеру, зі своїм виглядом. Та насправді, більшість з них, добряки. Він і сам був, в цьому, схожий, з «морським вовком». Крик і погрози капітана подіяли на його «відпочиваючу» команду. І поки друзі піднімалися на борт, з трюму вилізло п’ятеро моряків. Вони видавались братами близнюками, всі в однаковому, брудному одязі, неголені з підпухлими, від постійної п’янки обличчями. Моряки похитувались на непевних ногах, мружачись від яскравого полуденного сонця.

-- Пробач, капітане. — ледве повертаючи язика, промимрив один з моряків. — Ти ж казав, що можна відпочивати…

Не доказавши фрази, чоловік гикнув, від того поточився, і якби не поручні, то впав би за борт. Пек, не тямлячись від злості і сорому, за свою команду, вхопив бідолаху на бирки і добряче струснув. Та це мало помогло, моряк знову гикнув, і промимрив:

-- Не треба мене трусити, бо я зараз виблюю.

На підтвердження своїх слів, він перехилився через поручні, і почав векати. Капітан сплюнув, з пересердя, і відійшов. Карол, як і решта його друзів спостерігав за цією сценою, ледь втримуючись від сміху. Нарешті, переборовши бажання розреготатись, він підійшов до розлюченого капітана:

-- Не треба, так, хвилюватись. Я маю чим, їх, по хмелити. За кілька хвилин, будуть тверезі як скельця.

-- Тоді, чого чекаєш, мого низького уклону?— буркнув, на те, Пек.

Молодий чарівник дістав пляшечку з рожевою рідиною. Це була та сама протиотрута, що пробудила від чарівного сну Юку. Алкоголь теж був отрутою, що поступово руйнував людський організм, тому зілля повинно було подіяти. Почувши про можливість похмелитися, команда збадьорилась, вони ж і гадки не мали, що їм хоче запропонувати хлопець. Карол підійшов до першого з моряків, і наказав відкрити рота. Чоловік з недовірою зиркнув на крихітну посудину:

-- Вважаєш цього вистачить на нас всіх?

-- Ще й, залишиться. — запевнив його, Карол.

-- Що, таке кріпуче?

-- Угу.

Моряк був довготелесим і тому трохи присів, щоб бува, хлопець, не хлюпнув по за ротом. Від очікування жаданої насолоди, він навіть очі заплющив, і виставив назовні язик. Чарівник, обережно, капнув, на той язик кілька крапель. Решта моряків з цікавістю спостерігали за тим, що відбувається. Вони навіть, мимо волі, повторювали рухи свого приятеля. І, з боку, це виглядало ще смішнішим, ніж недавня сцена з капітаном. Моряк, що отримав порцію зілля, швидко сховав язик до рота, і поплямкав. Всі чекали, що станеться. Несподівано, чоловік присів, і затрусив головою. Потім підскочив, і знову присів. Пройшовся по палубі в зад, вперед, і крякнув.

-- Ну що?— не терплячи почути про дію пійла, смикнув його за рукав товариш по пляшці.

-- Оце, так!— лише і зумів вимовити моряк.

Та цього було досить. Решта команди кинулась до Карола з виставленими на зовні язиками. Вони мало не збили з ніг, розгубленого хлопця.

-- Ану, шикуйсь в чергу!— прийшов на допомогу чарівнику, громовий оклик Пека.

Команда миттю вистроїлась в ряд, потилиця в потилицю, не насмілюючись перечити своєму капітанові. По черзі, вони отримали свою порцію зілля. І майже кожен, з подивом подивився, на свого товариша, а той від сміху, аж за живіт хапався.

-- Ну, як, я, вас… А. — та бачачи гнівний вираз, на обличчях своїх товаришів, позадкував, і сховався за спиною у капітана.

-- Все, годі дуріти. Немає часу.

Швидко протверезівши, команда уважно вислухала наказ.

-- Піднімайте вітрила, направляємось до великого причалу. Потрібно запастись провізією і водою. Шлях у нас далекий і небезпечний.

-- Куди йдемо?

-- До Далмарії.

-- Ух ти!— майже в один голос, вигукнула вся команда.

-- Отож бо. — посміхнувся куточками губ, капітан Пек.

Робота закипіла. Моряки працювали дуже злагоджено, і невдовзі невеличке, старе суденце, під назвою «Зірка трьох морів», увійшло до порту. Карол і Капітан пішли на тамтешній ринок, де можна було закупити все необхідне для подорожі. Члени команди Пека наводили лад на палубі. Вони терли старі палубні дошки, ремонтували і підтягували снасті. Мандрівники допомагали, чим могли, аби прискорити час відпливу. Тума спустилася до гостьової каюти, і почала прибирання. Тут, з усього видно, давно ніхто не брався за ганчірку, і дівчині довелось прикласти не мало зусиль, щоб навести в каюті лад. Вона вже майже закінчила свою роботу, коли до приміщення зайшов Карол. Він щойно повернувся з провізією, і судну вже було потрібно вирушати в дорогу, поки погодні умови дозволяли це зробити.

-- Ну що, красуне, дякую тобі за допомогу, та вже прийшов час прощатися.