Десятий учень. Книга 2 (СИ) - Мазоха Наталья Ивановна (электронные книги без регистрации txt) 📗

-- Не важливо. --- став на захист горянина, Карол. --- Не відшукавши печери, ми не зможемо продовжувати мандрівку.

Сперечатись далі, було марно. Мандрівники рушили вперед, повільно обходячи величезну гору. Полуденне сонце розігріло каміння так, що від нього пашило жаром, наче від печі. Навіть тінь не давала жаданої прохолоди. Швидко закінчувалась вода.

-- Ні, це не вихід. --- зупинився Карол. --- Ми, всі добряче стомилися, а результату ніякого. Чекайте на мене тут.

-- Ти куди? --- поцікавився у чарівника, Плато.

-- Не далеко. Он за ті камені.

-- Навіщо?

-- Мені потрібно спитати поради у мудрої людини. Для цього потрібно зосередитись.

-- Ти хочеш поспілкуватися з Орнагулом?

-- Ти правильно зрозумів. Це не надовго.

Карол пройшов трохи вперед, і сховавшись за великим валуном від пекучого сонця, сів на землю. Глибоко вдихнув гірське повітря, і повільно видихаючи, затримав свій погляд на кінчиках своїх пальців, що тримав перед обличчям. Він зробив це кілька разів, щоб відігнати зайві думки, і зосередитись. Поволі, все зайве відійшло на другий план. Чарівник чітко побачив обличчя, але не свого учителя, а зовсім незнайомого старця.

-- Не дивуйся, мій юний друже. --- промовив до Карола старий. --- Ця гора моє творіння. Тут не діє сила інших чаклунів. Тому, вона надійний сховок для моїх таємниць.

-- Ти Вартохар?

-- Здогадливий юнак! Орнагул виховав достойного учня. Тебе вважають обраним, для володіння скіпетром, а ти сам як гадаєш? Достойний ти цього права?

-- Мені важко відповісти на це запитання. Моя душа розривається надвоє. Я розумію, що повинен перешкодити Бахтару, заволодіти цією чарівною річчю…

-- Що тебе непокоїть?

-- Я боюся сам себе. Чи зможу я встояти від спокуси володіти всім світом?

-- Те, що ти ставиш собі, це запитання, вже добре. Ти розумієш відповідальність, що покладено на тебе, а значить докладеш всіх зусиль для його виконання. Не хвилюйся за те, що буде потім. Доля все вирішить сама.

-- Те саме сказав мені і Пулат.

-- От бачиш. Чого хвилюватися наперіть!

-- А, як бути з горою?

-- Приклади свій медальйон, будь в якому місті, до схилу гори, вона і відкриється. Вони речі одного творця, і є єдиним цілим. Так само, як перстень на твоїй руці, і Скіпетр безмежної влади служитимуть тобі доти, доки ти служитимеш добру.

-- Що мені робити в середині гори?

-- Там е невелика печера, перстень вкаже до неї шлях. Там ти повинен усамітнитись, і сподіваюсь ти знайдеш відповіді на всі свої запитання.

-- Дякую за допомогу.

Карол хотів було вже повертатись до друзів. Обриси Вартохара стали майже невидимими, та на останок молодий чарівник почув:

-- В твоєму серці, ще одне невирішене питання. Хоч воно здається не важливим, на тлі порятунку людства, та все ж, не вирішивши його, ти не зможеш на повну силу боротися зі злом. Відшукай свою кохану, де б вона не була. Її любов додасть тобі сили, а шлях, що ти пройдеш шукаючи її, додасть впевненості!

Старий розтанув як міраж. Карол ще деяку мить постояв, потім повернувся до товаришів.

-- Орнагул підказав що робити? --- запитав Івер, не давши Каролові і рота відкрити.

-- Якщо трохи помовчиш, почуєш відповідь. --- сердито прикрикнув, на нього, Плато.

Карол посміхнувся, і нічого не кажучи зняв з шиї свого оберега, приклав його до схилу гори. Матарам здригнулась. Злякані мандрівники позадкували, боячись, що гора обрушить на них лавину каміння. Та цього не сталося. В місці, де Карол доторкнувся до скелі утворився невеликий прохід у глиб гори. Чарівник першим рушив по ньому, очікуючи на швидкі відповіді на всі свої запитання. Друзі пройшли лише кілька метрів і опинилися в підземній кімнаті. Тут було досить затишно. У комині горів вогонь. Великий стіл уставлений розкішними наїдками, манив до себе очікуваних гостей.

-- Щойно з царського бенкету, і знову за стіл! --- знизав плечима Готар. --- Я, так скоро, і по скелях лазити не зможу!

Горянин похлопав себе по животу, і скривив кумедну рожу.

-- Шутім з тобою був би не згодний. --- згадавши старого друга, посміхнувся Карол. --- Він завжди радий набити собі живіт чимось добреньким.

-- Хто такий, Шутім? — поцікавився, Готар.

-- Це маленький чоловік, що мешкає в Сулерії. — пояснив горянину, Теймур.

-- Карлик?

-- Він не любить коли його так називають. — посміхнувся Плато. — Та хоч він і маленький на зріст, в нього велике серце, і він наш найбільший друг!

-- Мені теж хотілось би, стати вашим другом. Ніхто і ніколи, до мене так не ставився, як ви. — трохи соромлячись своїх слів, промовив молодий розбійник.

-- Дружба не з’являється з нічого. Вона народжується в спільних переживаннях, в пригодах, злиднях, негараздах, а також в спільній радості, і спільній перемозі. Якщо двоє, або кілька людей через все це пройшли підтримуючи і допомагаючи одне одному, то їхня дружба не могла не народитись. — сказав горянину, Капер. — Ти непоганий хлопчина, та час покаже, чи станемо ми друзями.

-- Я розумію. — хитнув головою Готар. —Я, не підведу вас.

-- Не переймайся хлопче. — плеснув його по плечу, Плато. — Нетреба ні під кого підстроюватись, просто будь собою.

– Що ж, друзі, відпочивайте. В мене, тут, свої справи. --- перервав розмову чарівник. Він подивився на свого персня. Прикраса тьмяно світилась. Карол підняв руку, і повів у сторону. Дійшовши потрібного напрямку, перстень яскраво спалахнув, вказуючи своєму господарю шлях. Карол запалив смолоскипа, що знайшов біля входу у тунель, і сміливо рушив у невідоме. Невдовзі коридор скінчився невеличкою, печерою. На її стінах, по всьому периметру, були намальовані примітивні фігурки і знаки. Карол з цікавістю роздивлявся ті петрогліфи.

-- Всі потрібні відповіді, ти, отримаєш тут. — прошепотів він сам до себе.

Карол кілька разів обійшов вздовж стіни печеру. Печера була круглою, і тому малюнки зливались в одну безперервну лінію, наче бігли один за одним. Одна була схожа на жінку в триверхій шапці, а може в короні. « Мабуть це цариця.»--- вирішив для себе, Карол. Біля неї фігура чоловіка, менша на половину, наче дитина. Хлопець перейшов трохи далі: «Ось знову дитина, але верхи на крилатому ящері. Та це ж, Бахтар! Поряд з царицею Бахтар!» Карол зрадів своєму здогадові, і вже далі, почав розмірковувати впевненіше. « Тоді десь тут, повинен бути зображений і я»-- вирішив молодий чарівник. Та фігурок було дуже багато, вони зображались зі списами, біжучі з мечами, лежали мертвими, висіли на мотузках та жердинах, і розібратись у всьому цьому було не легко. Посередині всього цього хаосу, Карол розгледів яму з язиками полум’я, а над нею квадрат в якому був зображений скіпетр. Кілька фігурок тягли до нього свої руки. Та ніяка більше думка, що до малюнків, не приходила йому в голову. Розчарований, він сів посеред печери, підібгавши під себе ноги. Смолоскип догорів, і печеру огорнула пітьма, він більше не бачив малюнків, тому закрив очі, і спробував зібрати до купи всі думки. Він пригадав все, що відбулись з ним і його друзями, з того часу, коли був покинутий замок Орнагула. Подія одна за іншою пропливали у нього перед очима: палаючі будинки, повінь, страшні чудовиська, все перетворилось на примітивні, дитячі малюнки, що повільно обертались перед його очима. Нарешті, Карол бачить свою власну фігурку, що бореться з монстрами, а потім лізе в гору, попередь нього, дві інші, фігурка цариці і Бахтара. Вони, з усієї сили, намагаються випередити одне одного, потім починають битися між собою, вириваючи з рук скіпетра. Карол не може втрутитися, лише спостерігає за подіями. Несподівано. Скіпетр падає до його ніг, та він такий розпечений, наче з горна коваля, і взяти його немає ніякої змоги. Та коли, молодий чарівник все ж насмілився його підняти, хтось штовхнув його в плече, він впав, і прокинувся. Перед ним стояв Теймур зі смолоскипом в руках:

-- Гадаю, ти тут не даремно провів цілу ніч?

-- А, хіба вже ранок?— здивувався, Карол.