Замогильні записки - де Шатобріан Франсуа Рене (читать книги онлайн регистрации TXT) 📗
Вранці 30 липня молодь вже зовсім була наважилася проголосити республіку. Знайшлися сміливці, які заявили, що заріжуть членів муніципальної комісії, якщо ті віддадуть владу. Чи не загрожувала подібна небезпека і палаті перів? Її відвага викликала ненависть. Відвага палати перів! Безумовно, то була остання образа й остання несправедливість суспільної думки, якої пери могли сподіватися.
Було складено план: два десятки найбезстрашніших юнаків влаштовують засідку у вуличці, що виходить на Залізну набережну, якою пролягає шлях Луї-Філіпа з Пале-Руаяля до Ратуші, і стріляють у нього. Завзятих хлопців зупинили, пояснивши їм: «Ви вб’єте заразом Лаффіта, Пажоля і Бенжамена Констана». Нарешті, існував іще один план: викрасти герцога Орлеанського й посадити його на корабель у Шербурі: забавна вийшла б картина, якби Карл X і Філіп дісталися до одного й того самого порту і вирушили у вигнання на борту одного й того самого судна, перший – волею буржуа, другий – волею республіканців!
15
Пан герцог Орлеанський прямує до Ратуші
Захотівши, щоб його нове звання затвердили трибуни з Ратуші, герцог Орлеанський спустився у двір Пале-Руаяля в оточенні вісімдесяти дев’яти депутатів у кашкетах і капелюхах, у фраках і рединготах. Кандидат королівської крові осідлав білого коня; слідом два савояри несли в портшезі Бенжамена Констана. Пани Мешен і В’єнне, спітнілі й запорошені, метушилися між білим конем майбутнього монарха і візком подагрика-депутата, раз у раз осаджуючи носіїв, які не дотримували належної дистанції. Очолював ходу напівп’яний барабанщик. Роль лікторів виконували чотири судові пристави. Найзавзятіші депутати ревли: «Хай живе герцог Орлеанський!» Поблизу Пале-Руаяля вигуки ці зустрічали деяку підтримку, але чим ближче до Ратуші, тим мовчазнішим ставав натовп: якщо хто і відкривав рота, то лише для того, щоб узяти намісника на сміх. Тріумфатору Філіпу було вочевидь ніяково, він раз у раз шукав очима пана Лаффіта, який підбадьорював його дружніми словами. Новоявлений намісник посилав дружні усмішки генералові Жерару, кивав панові В’єнне і панові Мешену; об’їжджаючи натовп і простягуючи руку направо й наліво, він, прикрасивши капелюх цілим ліктем трибарвної стрічки, виканючував у зустрічних рукостискання, а у народу корону. Так бродяча монархія дісталася до Гревської площі, де була зустрінута вигуками: «Хай живе республіка!»
Коли виборна королівська процесія пройшла всередину Ратуші, до слуху претендента долинув гомін куди загрозливіший; на кількох вірних слуг, що вигукнули його ім’я, посипалися стусани. Герцог увійшов до Тронної зали; тут зібралися люди, що провели три революційні дні зі зброєю в руках; серед них були і поранені; склепіння зали струсонув одностайний клич: «Геть Бурбонів! Хай живе Лафаєт!» Герцог, як видно, збентежився. Пан В’єнне, замінивши пана Лаффіта, прочитав уголос заяву депутатів; її було вислухано в цілковитому мовчанні. Герцог Орлеанський кількома словами висловив свою згоду з прочитаним. Тоді пан Дюбур сказав йому суворо: «Ви взяли на себе великі зобов’язання. Якщо ви порушите їх, ми вам це нагадаємо». На що майбутній король схвильовано відповів: «Добродію, я порядна людина!» Пан де Лафаєт, бачачи, що збори вагаються, раптом надумав зректися посади президента: він вручив герцогу Орлеанському триколірний прапор, вийшов на балкон Ратуші і на очах приголомшеного натовпу розцілувався з герцогом, який тим часом розмахував національним прапором. Республіканський поцілунок Лафаєта дав Франції короля. Дивний підсумок життя для героя Старого і Нового Світу!
І ось уже – туп-туп! – ноші Бенжамена Констана і білий кінь Луї-Філіпа, напівобшикані, напівпрославлені, плентаються з Гревської політичної фабрики назад у Палац торгашів. «Того самого дня, – говорить пан Луї Блан про 31 липня, – неподалік від Ратуші на борт корабля, на щоглі якого майорів чорний прапор, вантажили трупи. Народ, що з’юрмився на березі Сени, мовчки дивився, як їх укладають штабелями і прикривають соломою».
Розповідаючи про те, як штати, скликані Лігою, вимислювали собі короля, Пальма-Кає вигукує: «Уявіть собі, прошу вас, яку могли б дати відповідь метр Матьє Делоне, пан Бюше, кюре з церкви Святого Бенуа та інші людці того ж штибу, коли б дізналися, що в їхній владі посадити на французький престол будь-якого короля, якого їм забагнеться!.. Справжні французи споконвіку зневажали цей спосіб обирати королів, що робить їх панами і слугами заразом».
16
Республіканці в Пале-Руаялі
Філіп ще не випив чашу випробувань до дна; ще не одну руку він мав потиснути, не одні обійми знести, не один поцілунок здаля послати перехожим, не один низький уклін віддати і не один раз на догоду натовпу проспівати «Марсельєзу» з балкона Тюїльрійського палацу.
Вранці 31 липня багато республіканців зібралися в редакції «Насьйональ»: дізнавшись про призначення герцога Орлеанського королівським намісником, вони захотіли з’ясувати, які погляди цього принца, котрий має намір стати французьким монархом проти волі народу. Пан Тьєр провів республіканців у Пале-Руаяль; до депутації входили пани Бастід, Тома, Жубер, Кавеньяк, Маршеї, Дегузе, Гінар. Спочатку герцог наговорив їм купу гарних слів про свободу. «Поки ви ще не король, – відповів йому Бастід, – вислухайте правду; незабаром біля вас залишаться самі лестивці». «Ваш батько, – додав Кавеньяк, – царевбивця, як і мій; це кладе на вас особливий відбиток». Обмін люб’язностями щодо царевбивства завершився реплікою Філіпа, який зауважив, – утім, цілком справедливо, – що є речі, про які треба пам’ятати, щоб їх не повторювати.
У розмову зайшли новоприбулі республіканці, які не встигли вранці до редакції «Насьйональ». Пан Трела мовив Філіпу: «Все вирішує народ; ваша влада – тимчасова; народ повинен висловити свою волю: запитаєте ви його думку чи ні?»
Аби припинити ці небезпечні розмови, пан Тьєр поплескує по плечу пана Тома зі словами: «Чи не правда, монсеньйор, з нього вийде чудовий полковник?» – «Цілком правильно», – відповідає Луї-Філіп. «Що він таке говорить? – обурюються республіканці. – Невже він має нас за стадо продажних тварюк?» З усіх боків лунають розгублені і плутані вигуки: «Це якесь вавилонське стовпотворіння! І цю людину називають королем-громадянином! Республіка? То правте з допомогою республіканців!» А пан Тьєр вигукує: «Гарненьку зустріч я влаштував!»
Потім у Пале-Руаялі з’явився новий гість: громадянин де Лафаєт мало не задихнувся в обіймах свого короля. Всі друзі дому умлівали від захоплення.
Люди в куртках стояли в почесній варті, люди в кашкетах відпочивали у вітальнях, люди в блузах бенкетували за одним столом з принцами і принцесами; королівська рада засідала в залі, де стояли лише стільці і жодного крісла; слово надавали всім охочим; Луї-Філіп, сидячи між паном де Лафаєтом і паном Лаффітом і обіймаючи їх обох за плечі, світився рівністю і щастям.
Я хотів би з більшою серйозністю малювати усі ці сцени, що привели до великої революції, або, кажучи точніше, прискорили велике перетворення світу; але я був їх очевидцем; а депутати, що брали в них безпосередню участь, не могли позбутися деякої ніяковості, розповідаючи мені про те, як 31 липня вони змайстрували для Франції… короля.
Гугеноту Генріху IV висунули вимоги, що не зменшували його величі і законні, якщо йдеться про королівський престол; йому нагадували, що «святий Людовік був приєднаний до лику святих не в Женеві, а в Римі, що коли король не сповідує католицької віри, він не має права бути першим серед християнських королів, що не личить королю молитися інакше, ніж молиться його народ, що король, який не є католиком, не може бути коронований у Реймсі і похований в абатстві Сен-Дені».
Чого вимагали від Філіпа перед останнім туром голосування? Більшого патріотизму.
Нині, коли революція вже відбулася, нагадування про те, з чого вона почалася, здаються багатьом людям образливими; люди ці дорожать своїм новим становищем і бачать наклепника в кожному, хто відмовляє початкам у наслідках фіналу.
