Дорога крізь джунглі (Оповідання індійських письменників) - Гонгопадгай Нарайон (мир книг .txt) 📗
— А більше ти нічого не можеш пригадати про своє село?
— А ще, — зраділа Гіта, — а ще у нас є великий новий білий будинок, який називається «школа»!
І тоді незнайомець одразу зрозумів, де живе Гіта. В Індії багато тисяч сіл, але ще не так багато таких, де є великі нові білі будинки, які називаються школами.
Він узяв Гіту за руку й повів її в село.
— Тобі подобається твоя нова школа? — запитав він.
— А я не ходжу до неї,— відповіла Гіта.
— Чому?
— Просто так…
Незнайомець зупинився, взяв Гіту за обидві руки і повторив запитання:
— Скажи мені, чому? Адже ти знаєш: я твій друг,
Гіта заглянула в його добрі очі й прошепотіла:
— Боюся.
І тут обличчя у незнайомця стало суворим і серйозним:
— Ти боялася сріблястого птаха, бо не знала, що це таке. А нова школа саме для цього й збудована: щоб ти могла там дізнатися про все на світі. Чим більше ти знатимеш, тим менше боятимешся. І школи ти боїшся тому, що не знаєш, що це таке. Ну як? Підеш завтра вранці до школи?
Але Гіта вперто випнула вперед підборіддя й сказала:
— Ні!
Тоді незнайомець промовив лагідно, але твердо:
— Скажи, маленька, коли якась людина зробить тобі що-небудь хороше, добре, хіба ти не захочеш віддячити їй?
Гіта відповіла не задумуючись:
— Захочу.
— Ти заблукала, а я тебе знайшов і веду, як бачиш, додому. Так-от, якщо ти хочеш віддячити мені, то піди завтра в школу. Будь ласка!
Гіта поглянула йому в очі й прошепотіла:
— Гаразд. Завтра я піду до школи.
Тримаючись за руки, вони повернулися до села о тій вечірній годині, коли сонце вже сідало, татусі поверталися з поля, а мами кликали дітей додому.
Наступного ранку Гіта прокинулася раніше від півнів, раніше від ворон і навіть раніше від буйволів. Підбігши до мами, вона заявила:
— Мамо, сьогодні я піду до нової школи!
Очі в мами спалахнули від радості, і вона стала вмивати Гіту — цього разу вона робила це куди старанніше, ніж звичайно.
І ось Гіта вже йде до школи разом з батьком та Баланом. На ній дуже гарна сукня, волосся гладенько-гладенько зачесане, а в ньому жовта квітка…
Цілу дорогу серце в Гіти калатало від хвилювання. Дівчинка пишалася, що тепер і вона нічим не відрізняється від усіх інших дітей. Батько повів її довгим коридором, і вони підійшли до високих дверей. Коли двері відчинилися, Гіта побачила велику кімнату, а в ній кілька дівчаток, між яких була її найкраща подруга Камала. Батько підвів Гіту до Камали і сказав:
— Камало, прошу тебе, наглядай за Гітого так, неначе вона твоя рідна сестра.
Потім він погладив Гіту по голові й пішов. Гіта хотіла кинутися за ним, але Камала взяла її за руку.
— Яка я рада, Гіто, що ти прийшла!
Інші діти також підійшли до Гіти і стали розглядати її гарну рожеву сукенку і жовту квітку у волоссі.
І Гіта заспокоїлася.
Камала показала їй усе, що було в кімнаті: книжки з барвистими картинками, рамку із залізними прутами і яскравими кружальцями, і, нарешті, величезну картину з якимись незрозумілими розводами та лініями.
Камала пояснювала, що це не картина, а карта. Карта всього світу. Синьою фарбою намальовано на ній море, коричневою — гори, а зеленою — долини й поля. Гіта дивилася на карту й думала, що це, напевне, найдивовижніша річ на світі.
Але тут хтось убіг до класу й гукнув:
— Учитель іде!
Від страху Гіта щосили заплющилася — точнісінько, як тоді в полі, коли летів над її головою сріблястий птах.
— Не можна спати в класі, Гіто, — почула вона шепіт Камали.
Гіта поволі розплющила очі й швидко-швидко закліпала: не може бути! За столом стояло ніяке не страховисько, а вчорашній добрий незнайомець. Спочатку вона подумала, що він увійшов просто так, але Камала й усі діти хором промовили:
— Доброго ранку, вчителю!
Гіта відчула, що серце її виповнюється радістю, і вона теж привіталася:
— Доброго ранку, вчителю!
Переклад з англійської Н.Тищенко.
