Дівчинка з Землі - Булычев Кир (читать книги бесплатно .txt) 📗
— Перемогли, та не до кінця. Знаєте, як буває, якщо залишиш одну бур’янину на грядці?
— І все ж не розумію, — розвела руками Елла. — Ну хто в наші дні сидить по чотири роки в полоні?
Елла прилетіла до нас мовби з іншого світу. Із того світу, в якому ми звикли жити, але від якого відірвалися останніми днями. І справді, їй важко було б повірити, якби ми почали розповідати про мордування, підземелля і зраду. І через те ніхто не став із нею сперечатися.
— А що ви зробили з піратами? — спитала Елла.
— Один сидить у клітці. Два — у в’язниці. А найгладкіший і найхитріший щойно був тут, — відповів Другий капітан. — До речі, де він?
Товстун пропав. Щойно сидів на траві, боязко усміхався — і пропав. Ми обнишпорили всі зарості довкола, оглянули кожен кущ — утекти далеко він не встиг. Та й говорун підняв би тривогу.
— От тобі й маєш, — докірливо мовила Елла, — не могли вберегти одного пірата! Хіба це справжнє виполювання?
І тут я помітив, що туманність гойдається сильніше, ніж досі. Я придивився. Кілька вічок сіті були розрізані.
— Я знаю, де він! — крикнула Аліса, яка підбігла за мною до сі ті. — Він у туманність заліз.
— Ти тут, Веселуне У? — спитав Верховцев, нахиляючись.
Туманність заворушилася, ніби копиця сіна, в яку заліз бродячий пес.
— Зараз випустимо туманність і побачимо, — рішуче сказав Перший капітан.
— Ні в якому разі! — обурилася Елла. — Другої такої не знайдемо!
Нерви у товстуна не витримали. З туманності висунулась його голова. Очі були вирячені, і він швидко дихав, — напевно, в туманності було погано з повітрям.
І раптом товстун стрілою вилетів із туманності й кинувся бігти по галявині.
— Куди ти? — гукнув йому навздогін Другий капітан. — Все одно піймаємо. Не поспішай, у тебе ж хворе серце!
Але товстун не чув. Він мчав поміж кущами, перестрибував через ями, спотикався, розмахував руками.
І птах Крок, що ліниво кружляв у високості, побачив його згори і спікірував на нього, як коршун на зайченя.
Ще секунда — і товстун уже теліпався в повітрі, ніби біг далі, а птах підіймався так швидко, що, коли Другий капітан вихопив пістолет, він піднявся на півкілометра.
— Не стріляй, — зупинив його Перший капітан. — З такої висоти він розіб’ється…
І немовби наврочив.
Товстун якось вивернувся у пазурах птаха, забився, і він випустив його.
Наче ганчір’яна лялька, товстун летів до землі. І зник за пагорбом.
Ми мовчали.
Потім Зелений сказав:
— Він сам себе покарав. Краще й не придумати.
І всі з ним погодилися.
А туманність тим часом тихенько виповзала із сіті. Вона витікала як кисіль, розповзалася навсібіч, і коли ми опустили очі, то побачили, що стоїмо по коліна в сірому киселі.
— Держіть її! — крикнула Елла. — Вона ж утече!
І туманність утекла. Вона огорнула нас непрозірною млою, а коли імла розтанула, у нас над головами погойдувалася велика сіра хмара.
— Все одно збиралися стартувати, — сказав Другий капітан, — отож попрошу поквапитися.
Ми швидко загнали на корабель скліса, завели двигуни і злетіли. Слідом за нами піднялися інші три кораблі. І всі ми, вишикувавшись цепом, погналися за живою туманністю.
Наздогнали ми її аж біля планети Шелезяка. На той час туманність розкинулася вже на кілька тисяч кілометрів, і ми три дні зганяли її так, щоб вона вмістилася у наші сіті.
Нарешті туманність закутали у потрійну сіть і міцно прив’язали між двома кораблями. У такому вигляді й відвезли до Сонячної системи, де кожен може помилуватися нею в кратері Архімеда на Місяці. Хоч милуватися нічим — нема нуднішого експоната, аніж жива туманність.
Елла наполягала, щоб туманність помістили в зоопарку на Землі, але земний клімат для неї шкідливий, та й хто прийде в зоопарк дивитися на сірий туман? Куди цікавіше поглянути на індикатора, дістати в подарунок шарф від павука-ткача-троглодита, полити кущик лимонадом або відрізнити скліса від корів, у череді з якими він пасеться.
На центральній місячній базі, в готелі “Луноход”, ми востаннє зібралися усі вкупі.
— Настала пора прощатися, — обвівши всіх поглядом, мовив Другий капітан.
Капітани сиділи рядочком на великій канапі і зовсім не скидалися на свої пам’ятники. Перший капітан був замислений і ледве приховував смуток. Виявилося, що переведення Венери на нову орбіту почалося, поки він знаходився у системі Медузи, і капітан запізнився на врочистий момент.
Третій капітан себе погано почував, його била пропасниця, якою він захворів у підземеллі в піратів, проте, коли Верховцев приніс йому ліки, капітан відмовився:
— Цієї пропасниці поки що не можна вилікувати земними ліками. Здолаю її сам. Не звертайте уваги. Тільки-но я знову вийду в кос мос, усе мине. Для мене найкраща лікарня — місток космічного ко рабля.
Лише Другий капітан був жвавий і веселий. Він щойно передав фізикам, що прилетіли із Землі, формулу галактію. Фізиками була заселена вже половина готелю, і з кожним новим кораблем прилітали їхні колеги з різних університетів та інститутів. Було одержано повідомлення, що на Місяць поспішають учені з Фікса й лінеанці, а на космічній корабельні Плутона почали закладку кораблів, розрахованих на нове пальне.
— Ви весь час усміхаєтесь, — сказала Другому капітанові Елла, яка не любила сидіти на місці й нервово ходила по кімнаті. — Ви задоволені, що зчинили таку метушню серед фізиків?
— Страшенно задоволений, — признався Другий капітан. — Я, чесно кажучи, побоювався, що раптом формула галактію не так уже й потрібна нам. Усі ті роки я думав: можливо, галактій уже винайдено на Землі?
— Але ж ви все одно не віддали б формули галактію піратам? — запитав я.
— Ні, не віддав би. Ну гаразд, які у кого плани? Сподіваюсь, що ми ще не раз зустрінемося. Врешті-решт, космос не такий уже й великий. Мені жаль тільки, що професор Селезньов не зібрав стільки звірів, скільки хотів. Та зате він допоміг нам урятуватися, і ми обіцяємо йому, хоч де ми будемо, звідусіль привеземо птахів і звірів для зоопарку.
— Спасибі, друзі, — подякував я. — Але повинен сказати, що я не журюся. Адже наступного літа ми знову полетимо в експедицію на “Пегасі”. Якщо, звичайно, Полосков і Зелений не відмовляться летіти зі мною.
— Не відмовимося, — підтвердив Полосков.
— Я полетів би, — мовив Зелений, — якщо обставини складуться щасливо.
Ні, все-таки Зелений невиправний! Я знав, що він полетить. Він сам знає, що полетить, але неодмінно повинен висловити хоч якісь сумніви.
— І я полечу, — озвалась Аліса.
— Побачимо, — відповів я. — Тобі ще цілісінький рік у школі вчитися.
— А куди ви тепер збираєтеся? — спитав по хвилі Полосков у капітанів.
— Я поспішаю на Плутон, де будуватимуть кораблі на галактичних двигунах, — відповів Другий капітан. — І сподіваюся, що один із перших довірять мені.
— Я спочатку злітаю додому, на планету Фікс, — подав голос Третій капітан. — Я дуже давно не був дома. А потім теж почну будувати кораблі на новому пальному.
— А я зараз на Венеру, — мовив Перший капітан. — Венера вже рухається на нову орбіту. Ще кілька місяців — і мою роботу буде закінчено. І тоді я теж пристану до моїх друзів.
— І всі ви полетите в далекий космос? — запитала Аліса.
— Так, — відповів Перший капітан.
— Так, — відповів Другий капітан.
— Авжеж, — сказав Третій капітан.
— А я збиралася летіти на живу планету, — похвалилась Елла. — Це навіть цікавіше, аніж жива туманність. Але боюся, що доведеться попросити злітати туди професора Селезньова.
— А чому? — спитав я. — Адже це ви тепер у нас фахівець із надвеликих тварин.
— Я полечу з капітанами.
— Але ми летимо в іншу галактику! Це тривалий і важкий політ.
— Не сперечайтеся зі мною, — сказала рішуче Елла. — Я все обдумала. Не можна нам розлучатися так надовго.
— А як же діти? — спитав Перший капітан.
— Діти залишаться з бабусею. Вона не кожен день танцює у Великому театрі. Забиратиме їх на суботу й неділю з дитсадка.
