Ранок дня не визначає - Райнов Богомил Николаев (читать книги без TXT) 📗
Томас. Але я вас не розумію. Навіщо вам потрібні ці байки? Звинувачення в брудних махінаціях, свідчення мерців…
Райєн. Не раджу вам дуже покладатися на те, що Ерліх мертвий. Його свідчення записані.
Томас. Чорним по білому?
Райєн. Можна розуміти й так. У всякому разі, магнітофонна стрічка у мене в сейфі. Можу вам дати копію. Для розваги.
Томас. Віддайте її перевірочній комісії.
Райєн. Не виключено, що так і зроблю. Але те, що я витрачаю на вас час, свідчить, що я віддав би перевагу іншому варіанту. Так, шановний, не заради вашого реноме, а заради реноме фірми я особисто схиляюся до іншого варіанту.
Томас. Ви просто начинені варіантами. Гадаю, ви вже запропонували мені один, знову ж таки заради реноме фірми, і я прийняв його. Адже я дав свідчення згідно з вашими інструкціями.
Райєн. Я не диктував вам, що говорити, й не вигадував вашої брехні. Крім того, зазначу в дужках, мені не подобається ваш тон. Не знаю, чи вистачить у мене терпіння вислухати вас до кінця!
Томас. Дуже шкодую. Я людина військова й кажу відверто. Коли ваша ласка, я теж зауважу в дужках, що не дозволю нікому тиснути на мене, навіть якщо це робиться тільки словами!
Райєн. Тільки словами? Ви гадаєте, що це будуть тільки слова? Я вас знищу в повному розумінні цього слова, не забруднивши рук!
Томас. Не будемо поспішати із знищенням. Бо що стосується мене, то я вже зараз міг би розрахуватися з вами. І не побоюся забруднити руки. Я вже казав: я людина військова й звик до всього.
Райєн. Спробуйте!
Томас. Я не з тих, хто пробує, Райєне! Я з тих, хто діє
(В дуеті западає пауза, заповнена через відсутність оркестру дзвоном чарок — красномовне свідчення того, що розмова відбувається не всухом'ятку).
Томас (уже спокійніше). Не треба нервувати. Якщо хочете щось запропонувати — пропонуйте.
Райєн. Тепер ваша черга пропонувати, Томасе. Єдине, що ви могли б зробити, це повернути мені всі гроші, які нажили своїми брудними махінаціями.
Томас. І на кого виписати чек? На фірму чи на вас особисто?
Райєн. Я вже сказав: мені не подобається ваш тон.
Томас. І все-таки ще одна деталь. Я хотів би знати, що ви конкретно розумієте під «усіма грошима»?
Райєн. Я певен, що сума набагато перевищує мільйон, бо ви тільки з Ерліхом поділили триста тисяч. Та щоб не торгуватися, давайте зупинимося на мільйоні.
Томас. Маєте на увазі долари чи марки?
Райєн. Що може матися на увазі, коли розмовляють двоє американців!
Томас. І все ж ви не сказали: як ви хочете одержати ці долари — чеком чи готівкою?
Райєн. У такому ж вигляді, як їх одержували ви.
Томас. О, тепер дещо прояснилося, принаймні для мене. А щодо вас, то, здається, у вашій голові й досі не розвіялася темрява.
Райєн. Я вже казав: ваш тон…
Томас. Зрозумів: вам не подобається мій тон. Боюсь, що факти сподобаються вам ще менше. А вони такі: по-перше, ніякий суд не визнає прямим доказом магнітофонний запис. По-друге, прямий доказ все-таки є, тільки він — проти вас. Це попередня фактура, яку ви дали тому бельгійцеві. Копія її у мене. Ви ж знаєте, що Ерліх був лише хлопчиком на побігеньках у того бельгійця, і, всупереч розробленій нами версії, Ерліх прийшов на склад не перевіряти наявність товару, а одержати товар за вашим розпорядженням.
Райєн. За яким розпорядженням?
Томас. Хіба напередодні увечері ви особисто не повідомили мене, яку кількість зброї передати Ерліху? Це у мене записано.
Райєн. Залиште цей запис собі на згадку. Я не пам'ятаю такої розмови.
Томас. Авжеж. Та коли з'явиться на світ фактура, вам доведеться пригадати.
Райєн. Коли не помиляюсь, ідеться про фактуру для форми, документ, який не має ніякої вартості.
Томас. Як фактура — це справді не документ, але як доказ — матеріал першорядної ваги, надрукований вашою машинкою на вашому бланку й виданий на ім'я Альбера Каре.
Райєн. А де той Каре, щоб підтвердити?
Томас. Сподіваюсь, найближчим часом буде в наявності й він. Мої люди вже натрапили на його слід.
Райєн. Дивіться тільки, щоб ваших людей не випередили мої люди. Я також хочу, щоб той бельгієць з'явився на світ. Його рекомендували мені ви, Томасе!
Томас. Не пам'ятаю такого.
Райєн. Ваша часткова втрата пам'яті в даному разі не має значення. Каре пригадає.
Томас. Облиште прогнози. І не забувайте про найважливіше: фактура. Я не запитую вас про гроші…
Райєн. Про які ще гроші? За фактуру для форми ніхто не платить.
Томас. Після фактури для форми була й справжня фактура.
Райєн. Дозвольте глянути на неї.
Томас. Навіщо вам дивитися на неї, адже ви самі виписували її! Не забувайте, що я не новачок у цій справі. Ви б ніколи не дали розпорядження, не поклавши спершу гроші собі в кишеню. А це немалі гроші, Райєне. Якщо мене не зраджує пам'ять, це щось…
Магнітофончик, легенько свиснувши, замовкає. Сеймур гасить сигарету, третю підряд, і зауважує:
— Коли б ті двоє дурнів не були такі п'яні й такі балакучі, розмова, мабуть, вийшла б набагато коротшою, й тоді б ми мали її цілком. А так вона не вмістилася на плівці, тому доводиться лише здогадуватись. Отже, беручи до уваги те, що вони водночас і дурні й хитрі, як ви гадаєте, до чого вони доторгувалися?
— До того, що їм диктує інстинкт самозбереження.
— Гадаєте, вони порозумілися… — задумливо каже американець. — Можливо. Але то удаване, порозуміння. Боюсь, що удаване.
— Боїтеся чи сподіваєтесь?
Він дивиться на мене так само задумливо, потім машинально закурює нову сигарету.
— Звичайно, сподіваюсь. Але й боюсь. Боюсь за вас, Майкле. Кожному з них потрібні ваші свідчення. Однак зверніть увагу: кожний розраховує тільки на частину ваших свідчень. Томас хотів би, щоб ви мовчали про те, що він запропонував вас як клієнта, й розповіли головним чином про свою угоду з Райєном. А Райєн хотів би, щоб ви мовчали про угоду й докладніше розповіли про свої зв'язки з Томасом.
— Це цілком логічно.
— Тоді вам, певно, зрозуміло й інше: кожен з них спробує прибрати вас до своїх рук, витягти потрібні свідчення, а після цього знищити. Не хочу повторюватись, Майкле, але останнім часом вам страшенно не щастить.
— Чому ж? Адже ви взялися забезпечити мені канал.
— Я вже забезпечив його. Тільки поки що ми не можемо скористатися ним.
— Мабуть, щось загальмувалось…
— Невже ви не розумієте — ми не можемо скористатися ним, поки ці двоє стоять у нас на шляху!
— І цим, звичайно, знову доведеться зайнятися мені. Я зрозумів це ще тоді, як ви почали забивати мені баки своїми балачками. Ми з вами знову на вихідній позиції: повертаю тобі волю, але спершу дещо зроби!
— Ви вже на волі, друже. І не моя вина, що ви не можете скористатися нею.
— Не викручуйтесь, Уїльяме. Ви поклали собі розправитися з Райєном, та, діставши наказ вийти з гри, знову відчули потребу в мені, щоб закінчити гру на вашу користь.
— Так сталося, — визнає Сеймур. — Тільки можу вас запевнити, що коли в мене є надійний канал…
— Не запевняйте мене. Краще скажіть, що треба зробити, аби відкупитися, звичайно, якщо потім я не знадоблюся навіщось вам знову…
— Такої небезпеки немає. І не спекулюйте моїм незручним становищем. Ви мені справді потрібні для зовсім дрібної послуги, й це вже буде востаннє.
— Так, так. Слухаю вас.
— Томас і Райєн легко не домовляться, Майкле. Ви звернули увагу на інстинкт самозбереження, а я нагадую вам про жадібність. Райєн будь-що намагатиметься одержати від Томаса кругленьку суму, а Томас уперто опиратиметься. Але ж в цьому двобої сили нерівні. Визнання Ерліха — не другорядний доказ, його смерть і вибух на складі надають цьому доказові ще більшої ваги. Томас буде притиснутий обставинами й не виключено, що зрештою відступить. Цього не повинно статися. Якщо вже двобій, то хай він буде не на життя, а на смерть.
