Бумеранг не повертається - Михайлов Віктор Семенович (книга бесплатный формат TXT) 📗
День обіцяв бути ясним. На небі — ані хмаринки. Тепло, і з дахів по-весняному капає. Зграйка білосніжних турманів, піднята з голубника, якийсь час летіла попереду їх машини, немов провісниця миру і щастя. Вчорашній сніг ще лежав на парапеті набережної, виблискуючи на сонці, переливаючись веселими, алмазними вогниками.
Патрік обняв дівчину, і вона довірливо пригорнулася до нього, але, побачивши себе в дзеркальці водія, відсунулась, показавши очима на шофера.
Вони їхали мовчки, попереду в них було багато часу, цілий день. Виїхавши на шосе і все набираючи швидкість, машина скоро залишила місто позаду. Після цілої години швидкої їзди, що захоплювала дух, Патрік зупинив машину і розрахувався з водієм. Вони пішли пішки.
Роггльс взимку наймав дачу. Тут він ходив на лижах і, користуючись самітністю й тишею, писав свої нариси. Дача була розташована в старому змішаному лісі, кілометрів за три від шосе.
Легенький вітрець поривами здіймав дрібний сніжний пил. Роггльс і Машенька йшли, взявшись за руки. Машенька відчувала, як дедалі зростаюче хвилювання примушує сильніше битися її серце. Сьогодні був звичайний буденний день, але відчуття свята прийшло зранку і не залишало її ні на мить.
Лісова стежка непомітно вивела їх на широку просіку. Тут пахло житлом і по нових соснових стовпах, що не встигли ще побуріти, мчали рівні лінії проводів.
— Ось, Машенько, мій котедж! — сказав Патрік. — Потягнувши за мотузку, він підняв клямку, відчинив хвіртку і запросив дівчину увійти.
Коли, сухо клацнувши, клямка за ними захлопнулась, Машенька здригнулася і на мить відчула острах.
Але, йдучи розчищеною вузькою стежкою до будиночка, що весело виблискував вікнами на сонці, вона вже забула це пересторожливе відчуття.
У кімнаті було тепло. Біля великої кахельної печі стояло два плетених крісла з строкатими подушками і столик, накритий на двох. Тут був улюблений Машин яблуневий напій, коньяк для Патріка і легка закуска.
Коли Машенька ввійшла в кімнату і роздивилася біля ніг її, немов ручний, улігся яскравим сонячним промінь. «Це добра ознака», подумала вона, скидаючи шубку.
Патрік посадив дівчину в крісло, дбайливо накинув на її ноги строкатий шотландський плед і налив у чарки коньяк.
— Це ти мені? — здивувалася дівчина.
— Тільки одну, першу. Сьогодні, в цей незвичайний для нас день, ми з тобою, Машенько, не можемо пити сидр, — наполягай Роггльс.
— Мені не хотілося б, Пат, хоч трошечки бути напідпитку, навіть от стілечки, — Машенька показала на мізинці нескінченно малу величину і додала. — Мені хочеться бути рівною тобі. Тільки великим зусиллям волі я можу піднятися і стати поруч з тобою. Сьогодні я говорю піднесено, немов віршами. Ось що може зробити велике почуття з маленькою людиною.
Урочистість тону підкреслювало її вбрання. Машенька була одягнена так само, як і в перший день їх знайомства у Великому театрі. Нарядна, перша в її житті така по-жіночому кокетлива сукня в цій обстановці могла бути або недоречно смішною, або особливо значущою.
— Добре, Машенько, ми питимемо сидр — шампанське бідних, — посміхаючись, погодився Роггльс. — Але чому ти називаєш себе «маленькою людиною»?
— Значущість людини визначається тим, що вона зробила…
— Ти тільки-но ступила на поріг життя…
— Це однаково. До чого я себе готую? Ось я мріяла стати літературним перекладачем, а тепер? Яке місце у твоєму житті припаде на мою долю?
— Якщо це питання ти ставиш серйозно, я тобі відповім: боюся, що ні яхти для розваги, ні спортивного автомобіля, ні вілли на березі Атлантики я не зможу тобі дати, моя дорога Мері…
Він вперше назвав її так, і Машенька відчула, що між нею і її домом лягло якесь відчуження. Так між молом і кораблем, що відпливає, з’являється холодна смуга води.
— Я не зумію дати тобі всього того, що хотілося б, але…
— Але, Патрік, вілли, яхти і розкішні автомобілі ніколи не захоплювали моєї уяви!
— Чого ж ти хочеш?
— Рівної долі в тому, що чекає тебе на батьківщині. Ти не віриш у мої сили?
— Не вірю. За океаном мене чекає чорний список, злобні переслідування Моріса Поджа і безробіття…
— Хіба письменник, що віддав своє перо служінню правді, може бути безробітним?
— Ти не дала мені докінчити — І боротьба.
Машенька пожвавішала, на смуглявому її обличчі спалахнув рум’янець, вона схопилася з словами:
Вона читала ці рядки, і в збудженій її свідомості сміливий парус одиноко боровся в смертельній сутичці з бурею. Відчутий більше, ніж усвідомлений, цей образ в уявленні дівчини зливався в один романтичний образ її героя.
Роггльс вийняв з кишені коробочку, обклеєну сап’яном, і дістав з неї перстень. Це був великий ізумруд у віночку дрібних, але чистої води брильянтів. Патрік надів Машеньці на палець перстень і, повернувши його камінцем вниз, додав:
— У Росії заведено в таких випадках дарувати обручку, вона ніби кільце одного подружнього ланцюга. Якщо захочеш, ти зможеш носити її так.
— Патрік, це дуже дорогий перстень, — сказала вона і посміхнулася власній дурості.
Патрік передав Машеньці бокал. Ніби підкреслюючи урочистість цієї хвилини, вони підвелися. Сонячний зайчик перебрався ближче до них, на кахельну піч, і заблискотів на гранях бокалів.
— За наше маленьке щастя в цьому великому і незатишному світі! — промовив Роггльс.
Вони чокнулися. Випивши великий бокал холодного сидру, Машенька віддихалася і сказала:
— Світ незатишний для нероб, мій дорогий Пат. А для тих, хто хоче працювати над його перебудовою, — світ чудовий!
— Однак ти випила?
— Я випила за наше щастя. Мій дорогий, ти не знаєш, як я тебе люблю!.. — Їй вдалося подолати звичайну для неї соромливість. Машенька завжди слухала і мовчала, сьогодні ж їй хотілося говорити. — Коли я вперше побачила море, я розплакалась. Я здавалася собі піщинкою перед величезним морем, що впиралося просто в обрій. Коли кілька днів тому я заглянула в своє серце, то побачила, що почуття моє таке ж величезне, як море дитячих згадок. Любов — більша за мене, я задихаюся під її тягарем. Я знала, що коли-небудь це прийде, але воно прийшло, і я розгубилася. Пат, що я робитиму з таким почуттям? Мені здається, що світ знову розкривається через тебе! Я читаю і думаю, а щоб сказав Пат, прочитавши цю книгу? Я бачу вродливу жінку і думаю: хотів би Пат, щоб я була такою ж вродливою? Я читаю газету і, спалахуючи гнівом проти лицемірства ваших сенаторів, думаю: мій Пат боротиметься з вами! Все, що я бачу: небо, сніг, дерева, цей сонячний зайчик, я хочу побачити, Пат, твоїми очима і зрозуміти знову! Пат, за що мені, такій маленькій і некрасивій, — таке велике і світле щастя?!
Роггльс не дав їй договорити. Він підняв її на руки і цілував її шию, очі, губи… Вона ще намагалася йому сказати щось головне, важливе, значуще, але, відповівши на його поцілунки, забула все, що хотіла сказати. Вона ще боролася з ним, але в неї не було більше сил для цієї боротьби…
Коли Машенька окинула поглядом стіни кімнати, сонячного проміння не було, зайчик пішов, лише ненадовго затримавшись на підвіконні, і в кімнаті стало без нього похмуро й сумно. Вона облизнула язиком пересохлі губи і попросила:
— Пити…
Патрік палив їй бокал сидру, сів на край дивана і, підтримуючи її, ніби хвору, допоміг напитися. Вона уважно подивилась на нього і вловила в його обличчі якісь нові, раніше невідомі їй риси.
Від холодного сидру Машеньку охопив озноб. Помітивши її стан, Патрік відкрив димар, потім дверці груби, де на колосниках лежали наготовлені соснові поліпа, і чиркнув сірником біля берестяного лубу. Густо почадивши, берест спалахнув, весело затріщав, і полум’я охопило тонко порубані дрова. Стало затишніше. Запахло смоляним димком.
Машенька відчувала слабість, наче після тяжкої, виснажливої хвороби. Хотілося отак лежати, не думаючи ні про що, у приємній знемозі. Але всупереч її бажанню, думки прийшли і все наполегливіше вимагали відповіді. Вона пригадала батькову записку і зрозуміла, що розмова з батьком цього вечора буде важчою, ніж була б учора. Мати померла, коли Машеньці було дев’ять років. Спогади, пов’язані з матір’ю, викликали в неї фізичне відчуття тепла. Ось і зараз, пригадавши матір, вона мовчки кинула пильний погляд на тремтячий вогник груби. Мовчав і Патрік, оберігаючи цю чутку, напружену тишу.
