Бумеранг не повертається - Михайлов Віктор Семенович (книга бесплатный формат TXT) 📗

Ретельно вивчаючи документи Теплова, особливо трудову книжку, Ржанов звернув увагу на те, що в місцях, де були прізвище, ім’я та по батькові Теплова, папір здавався трохи темнішим і нижче рядка була ледве помітна пляма.

Вилучивши з особистої справи Теплова трудову книжку, що викликала підозру, Ржанов вирішив піддати її спеціальній експертизі. Звичайно, можна було б послати запит до Дніпропетровського заводу імені Г.І.Петровського, але це забрало б чимало часу. До того ж навряд, щоб у період запеклих боїв сорок першого року заводові вдалося вивезти з обложеного міста свої архіви.

Фотознімок трудової книжки Теплова, зроблений за допомогою інфрачервоного проміння, підтвердив підозру Ржанова. Текст, внесений у трудову книжку чорнилом, що містить солі заліза, був непрозорий і на знімку вийшов чітким. Там же, де було вписане прізвище, виднілася пляма, за висновком експерта, — залишок колишнього розмитого чорнила, а вписане прізвище Теплова на фотографії не вийшло, бо під впливом інфрачервоних променів чорнило з органікосинтетичних барвників виявилося зовсім прозорим. Було ясно, що колишнє прізвище власника трудової книжки змито і замість нього вписано прізвище Теплова.

Користуючись тим, що інженер працював цей тиждень на нічній зміні, Ржанов із своїм помічником у присутності голови селищної Ради зробив старанний обшук у будинку Теплова.

Томик Маяковського був єдиною поетичною книгою серед двох десятків старих перекладних романів — Теплов, очевидно, не дуже шанував поезію, а тим більш радянських поетів. У книзі Маяковського ніяких поміток не було, але з її замазаних сторінок було видно — книга читалася не раз.

Після кількагодинного копіткого, але безрезультатного, обшуку Ржанов знайшов у віддаленому кутку склепіння груби петлю з тонкого стального троса. Ржанов потяг за петлю, але трос не піддавався. Коли, перехоплюючи руками, Ржанов зробив спробу витягнути один бік петлі, трос піддався, і він почув рівномірний звук, схожий на скрип колодязного коловороту. Через деякий час трос перестав піддаватись його зусиллям. Тоді, перевіряючи свою думку, Ржанов потяг петлю з протилежного боку, трос знову піддався і, супроводжуваний тим же скрипом, зайняв попереднє положення.

— Скажіть, — запитав Ржанов. — Інженер Теплов не скаржився вам на погану роботу груби?

— Скаржився, — дивуючись, відповів голова селищної Ради. — Ще в минулому році Теплов подавав заяву про те, що груба димить, і просив прислати майстра перекласти її. Ми йому завезли матеріал, але пічника він не діждався і переклав свою грубу сам.

— Очевидно, і сніг з даху Теплов скидає сам?

— Так, він говорить, що це хороша зарядка, — дедалі більше дивуючись, відповів голова.

— Я вас прошу, вийдіть з будинку і постежте за димарем, — сказав Ржанов і, перехопивши трос, потяг його на себе.

Вражений тим, що він побачив, голова селищної Ради повернувся до кімнати.

З димаря на висоту до чотирьох метрів піднялася металева щогла рамочної антени.

Де ж міститься приймально-передавальна апаратура?

Будинок був каркасно-засипний, поштукатурений з обох боків. Отже, провідники від антени і землі проходили десь під штукатуркою.

На стіні, що примикала до груби, Ржанов намацав під обоями нерівність штукатурки завширшки два-три сантиметри. Ця смуга тяглася паралельно підлозі, то виступаючи вперед, то заглиблюючись у стіну, від печі до різьбленої шафи-аптечки.

— Після ремонту груби Теплов, очевидно, переклеїв обої в цій кімнаті? — спитав Ржанов.

— Так, він сказав, що, перекладаючи грубу, забруднив стіни. Раніше тут було клейове пофарбування.

Ржанов ще раз відчинив аптечку. Він уже не раз заглядав у неї і раніше, але аптечка не викликала ніяких підозр. Тепер же було ясно, що апаратуру слід шукати тут. Антенний провід ішов від груби сюди, до аптечки.

Ржанов потягнув за полички з ліками. Вся внутрішня частина аптечки легко подалася вперед, вийшла з паза, і в неглибокій ніші він побачив компактну радіоапаратуру.

О шостій ранку заводський автобус відвозив нічну зміну в Заозерне. Теплов зіскочив на ходу біля свого будинку, увійшов у двір, стукнувши по-хазяйськи хвірткою, і, освітлюючи собі шлях кишеньковим ліхтарем, пішов вузькою, місцями переметеною поземком стежкою до будинку. В його відсутність тут нікого не було, про це свідчили сходи ганку, рівно запорошені снігом.

Теплов вийняв ключа, відчинив двері. У темному коридорі старанно витер ноги об постілку, зайшов у кімнату, увімкнув світло. Три чоловіки підвелися йому назустріч.

Коли Теплов, наміряючись вибігти на подвір’я, швидко повернувся назад, з темного коридора, тримаючи напоготові автомат, вийшов на поріг четвертий. Опір був марним.

15

ДОЛЯ СТУКАЄ

Машенька прокинулася раніше, ніж звичайно. Вона розплющила очі з думкою про те, що сьогодні один з найвизначніших днів її життя.

Дівчина розуміла, що, поєднуючи своє майбутнє з долею Патріка Роггльса, вона обирає нелегкий шлях. Ще не знаючи, звідки їй чекати лиха, Маша відчувала, що воно насувається, і на обрії, який відкрився перед нею, збираються зловісні хмари негоди.

«Так доля стукає у двері», пригадались їй слова Бетховена, і, наче перший гуркіт грому, вона знову почула цю тему в музиці. Чотиризвучна фраза симфонії, тривожна і хвилююча, невідступно переслідувала її, перепліталася з її майбутнім, приходила до неї уві сні, чергуючись то з катуваннями у в’язниці Марсонвіля, то з урочистим ходом по вулицях чужих міст.

До зустрічі з Патріком залишалося небагато часу. Скинувши ковдру, дівчина сіла у ліжку і побачила записку від батька, залишену біля будильника:

Записка викликала тривожне почуття. Чи не довідався батько про Патріка? А що як Люба йому сказала? Учора вдень, коли вони говорили на цю тему, Люба попередила, що вона розповість про все Андрієві Дмитровичу, якщо Машенька не зробить цього сама.

Як була в сорочці, тільки взувши хатні туфлі, Маша поспішила до батькового кабінету. Вона зняла трубку телефону і набрала помер Гараніної.

— Любо, ти? Здрастуй! Ти розмовляла вчора з батьком? — різко спитала Маша і, почувши ствердну відповідь, поклала трубку.

Годинник у кутку кімнати зазвучав так, немов старечі легені набрали повітря, щоб відкашлятися часом, потім пробив половину. До зустрічі з Патріком лишалося тридцять хвилин. Маша пішла було до дверей, потім нерішуче зупинилася на порозі, подумала і повернулась назад.

Їй було соромно свого вчинку. Розмова Люби з батьком була викликана тривогою за її долю; як вона не зрозуміла цього відразу?

Маша набрала помер телефону і, почувши голос подруги, сказала:

— Любонько, вибач мені. Я зранку нервую. Мені хотілося поговорити з батьком тоді, коли самій стане все зрозумілим.

— Ти хотіла поставити батька перед готовим фактом? — здивувалася Люба.

Маша відчула як спалахнули її щоки. Їх взаємини з батьком мали характер хорошої, задушевної дружби.

— Ти мене не так зрозуміла. Батько спитав би мене, що я збираюся робити, а я… Ну, словом, для мене ще не все ясно, я тільки сьогодні знатиму… Вибач мені, Любо, я поспішаю. Ввечері подзвоню тобі, — несподівано закінчила вона і, почувши відбій, — це Люба поклала трубку, — полегшено зітхнула.

Повільно пішла вона з кімнати і знову затрималася на порозі. Дзвонити втретє було б щонайменше нерозумно.

Поставивши чайник на невеликий вогонь, Маша вмилася, потім, одягнувшись з особливою старанністю, розчесавши і виклавши волосся, випила на кухні склянку чаю. В міру того, як стрілка наближалася до одинадцятої, хвилювання дедалі сильніше і сильніше охоплювало дівчину, вона навіть не вимила після себе посуд і, вже одягши шубку, похапцем прибрала ліжко.

Біля Устинського мосту, де він мав її чекати, Патріка не було, але коли Маша підійшла ближче, то побачила його в машині. Він одчинив дверці і, взявши її за руку, притяг до себе.