Бумеранг не повертається - Михайлов Віктор Семенович (книга бесплатный формат TXT) 📗

Концерт закінчився об одинадцятій годині. З вулиці Герцена вони пішли пішки і більше години мовчки гуляли по набережній. Концерт, особливо заключна його частина, п’ята симфонія, справив на обох таке враження, що говорити не хотілося. Здавалось, усе було сказано, і краще, сильніше, не скажеш. Доля владно стукала на порозі її життя.

Машенька довго лежала з розплющеними очима, слухаючи приглушений голос батька за стіною. Непомітно підкрадався до неї сон…

Низький грудний голос батька переходить у гуркіт літавр. Тривожні звуки літавр усе наростають, попереджаючи про небезпеку, що насувається, про удари неминучої грізної долі. Вона і Патрік повільно сходять трапом на берег Марсонвіля. Зліва від них бронзові Марс і Меркурій, такі, якими їх змалював Патрік у своїх яскравих розповідях про батьківщину.

Порожньо і безлюдно у гавані. Тільки цеп поліцейських з наручниками в руках, а за ними мовчазні і потворні громаддя Марсонвіля.

Тривожно звучать літаври, мов глухі удари крові у скронях… Та ось скрипки, спочатку ледве чутно, потім все гучніше і виразніше пронизують звуки літавр… Патрік сидить біля стола поруч неї. Їх руки у стальних наручниках. Сліпучі прожектори спрямовані на їхні очі… З темряви вони чують голос сухий, ніби то скрипить дерево од вітру: «Скажіть, що це неправда!» Прожектори присуваються ближче, Машенька відчуває їх спопеляючий жар… Дедалі схвильованіше і тривожніше пронизують скрипки рокіт літавр, у їх звуках дедалі ясніше вчувається радість перемоги… І знову тема долі тривожно звучить в оркестрі, і знову вони в кімнаті і блакитний квадрат вікна закований важкими гратами. Скуті разом одним ланцюгом, вони стоять довго, можливо, кілька днів, їх ноги заклякли, і важка дрімота склепляє їх повіки, мов налиті свинцем… Перед ними у кріслі товстий чоловік без піджака, у підтяжках. Він шумно наливає содову воду з сифона в бокал і п’є… Ой, як хочеться пити!.. Ще більше — впасти на коліна, на підлогу і спати, спати… «Стенд ап!» [7] без інтонацій, смертельно стомлений сам від цього катування, говорить чоловік у кріслі. Машенька не стане на коліна! «Росіяни ніколи і ні перед ким не ставали на коліна!» думає дівчина і непомітно потискує руку Патріка. Гримлять їх кайдани лунким дзвоном міді… В мідних інструментах вона чує силу і мужність, і ось, підхоплена всім оркестром, героїчно й урочисто звучить тема перемоги…

Машенька прокидається. Дівчину вражає тиша, що оточує її, потім вона чує, як у батьковій кімнаті протяжно і сумно б’є годинник. Три години ночі. Тихо. Зрідка потріскує паркет. Машенька заплющує очі і засинає знову.

14

АГЕНТ «777»

Округлі, м’які обриси Уральських гір, що непомітно переходять у рівнину, кришталева гладінь гірського озера і віковий сосновий бір здавна вабили людське око. В цих чудових місцях виросли будинки для інженерно-технічних працівників заводу. Селище назвали Заозерне; його маленькі одноповерхові будники з шиферними покрівлями простяглися довгою стрічкою між берегом озера і асфальтованим шосе, що зв’язує селище з заводом.

І як це не дивно, саме тут, у Заозерному, розташованому далеко від заводу і від міста, після додаткових вказівок полковника Каширіна вдалося запеленгувати станцію, що передала в ефір криптограму, записану Жбанковим.

Справа «Невідомий передавач 777» була доручена капітанові Ржанову. Одержавши дані пеленга, Ржанов опинився перед складною необхідністю визначити, в якому із ста вісімнадцяти будинків селища Заозерного перебуває кореспондент Ебергарда Ценсера.

Під час радіоприйому і передачі агентурних відомостей у Берлін «777» не міг користуватися кімнатною антеною. Для короткохвильового передавача необхідна зовнішня антена, а щоб виправдати наявність такої антени, агент повинен був мати радіоприймач, — розсудив Ржанов і попрямував у поштове відділення селища, де реєструвалися радіоприймачі.

В Заозерному було п’ятдесят дев’ять радіоприймачів переважно першого класу і сто чотири радіотрансляційні точки з своїм радіовузлом, що містився в одній з кімнат селищної Ради.

Радист трансляційного вузла Вася Фігарін, молодий хлопчина, що тільки минулої осені закінчив технікум, секретар Заозерного комсомольського комітету, був поза підозрою. Ржанов хотів викреслити його прізвище з списку, але, подумавши, поставив проти нього галочку і попрямував до селищної Ради, що містилася тут же, як і всі адміністративні установи Заозерного, в одному двоповерховому будинку.

Василь Фігарін, сидячи на обертовому стільці біля мотального станка, перемотував обмотку перегорілого трансформатора і слухав передачу. Був час прийому і трансляції.

Розмовляючи з радистом, Ржанов поцікавився, чи немає в селищі радіолюбителів-короткохвильовиків, які могли б взяти участь у змаганні радистів-операторів, що організується радіоклубом.

Василь, зсунувши на потилицю навушники, від чого вихор його рудуватого волосся смішно піднявся догори, уважно подивився на Ржанова, посміхнувся і сказав:

— Я це селище знаю, як свої п’ять пальців. Тут не те, що радіолюбителів, радіослухачів справжніх і то немає. Якщо запобіжник згорів у приймачі, викликають Фігаріна, шнур вирвався з вилки, знову ж Фігаріна! Мене тут так і звуть — «Фігаро!», «Фігаро — тут, Фігаро — там!»

Розмова з «Фігаро» не дала бажаних наслідків, але наштовхнула Ржанова на правильну думку: під приводом перевірки радіотрансляційної сітки він вирішив побувати в кожному будиночку Заозерного і познайомитись з його мешканцями. Одержавши для цього необхідні повноваження від дирекції обласного радіомовлення, Ржанов наступного дня знову з’явився у Фігаріна, а ввечері, в години, коли майже всі жителі селища повертаються з заводу додому, він разом з «Фігаро» вже стукав у двері першого будиночка.

«Технічний огляд» радіотрансляційної сітки надходив до кінця і здавався безрезультатним, коли в будиночку Теплова, змінного інженера заводу, одна важлива деталь привернула до себе увагу Ржанова. В повідомленні полковника Каширіна про дані радіопеленга прямо вказувалося на томик Маяковського, як на ключ шифрованого коду, яким користувався агент «777». І ось тут, на письмовому столі, серед великої кількості технічної літератури, Ржанов побачив п’ятий том творів Володимира Маяковського, видання сорокового року.

Спеціаліст по гарячій обробці металу, Олександр Веніамінович Теплов один займав весь будиночок з двох кімнат і кухні. Він жив тут, у Заозерному, близько десяти років, а обстановка його квартири була необжитою, випадковою і створювала враження, що її господар оселився тут ненадовго. Радіоприймача в квартирі Теплова не було, несправний репродуктор «Рекорд» стояв у кутку кімнати на підлозі.

Теплов прийняв Фігаріна і Ржанова ввічливо, але холодно, поспішаючи на вечірню зміну. Від ремонту репродуктора він відмовився, сказавши:

— Знаєте, товариші, так втомлюєшся від гуркоту прокатних станів на заводі, що хоч удома хочеться побути в тиші і спокої. Я передплачую кілька газет і можу обійтися без радіо.

Справді, в квартирі було багато газет. Зв’язані пачками, вони лежали на книжковій шафі з технічною літературою. Звичайно, на даху його будинку антени не було.

Дальший огляд будиночків Заозерного не дав ніяких результатів.

Вранці Ржанов пішов у спецчастину заводу і, взявши у відділі кадрів особисті справи інженерно-технічних працівників цеху термічної обробки металу, заглибився у вивчення справи О.В.Теплова.

Особиста справа інженера не викликала ніяких підозр — Теплов Олександр Веніамінович народився в 1908 році в місті Катеринославі. У тридцять четвертому році закінчив технологічний факультет Дніпропетровського металургійного інституту. До липня сорок першого року працював на металургійному заводі імені Г. І. Петровського. У липні сорок першого року, в зв’язку з наближенням лінії фронту, Теплов за вказівкою з Москви був відкомандирований у розпорядження відділу кадрів міністерства, а з лютого сорок другого року працює тут, на Уральському заводі.