У пастці - Френсис Дик (книга бесплатный формат TXT) 📗
Джік засміявся.
— Він не початківець, його зі спортшколи вигнали за букмекерство.
Вони порвали свої квитки, поміркували над другим заїздом і пішли владнати оплату ставок. Я поставив чотири долари на номер перший.
— Чому?
— Цим разом подвоєна ставка на половину цифри 11.
— О боже, — сказала Сера. — Ох і розумаха.
Почав сіяти дощ, і менш витривалі вболівальники взялися шукати прихистку.
— Ходімо, — сказав я. — Сядемо там, де сухо.
— Ви йдіть, — сказала Сера. — А я не можу.
— Чому?
— Бо ті місця тільки для чоловіків.
Я засміявся. Я думав, вона жартує, але виявилося, це не жарти. Атож, нічого смішного. Близько двох третин найкращих місць на трибунах для членів призначались для чоловіків, і тільки.
— А як же бути з дружинами й подругами? — запитав я, не вірячи.
— Вони можуть піти на дах.
Сера, австралійка, нічого дивного у цьому не вбачала.
Для мене і, безперечно, для Джіка, це було дивовижно.
Він промовив, анітрохи не змінюючи виразу обличчя:
— На багатьох великих іподромах чоловіки, які рядять перегонами в Австралії, розставляють для себе шкіряні фотелі на засклених трибунах, влаштовують ресторани й бари з глибокими килимами, де вони можуть їсти й пити, як королі, а їхні дружини тим часом їдять у кафетеріях і сидять на твердих пластикових стільцях на відкритих трибунах разом з рештою натовпу. Вони вважають таке поводження цілком нормальним. Усі антропологічні групи вважають власні найдивовижніші племінні звичаї цілком нормальними.
— Мені здавалося, що ти любиш усе австралійське.
Джік важко зітхнув.
— Ідеально ніде не буває.
— Я вже промокла, — сказала Сера.
Ми піднялись на дах, де на одного чоловіка припадало дві жінки; тут було вітряно, волого, а замість стільців — лавки.
— Не турбуйся. — Серу тішило, що я настільки вражений таким ставленням до жінок. — Я вже звикла до цього.
— Мені здавалося, Австралія дуже пишається, що забезпечила всім однакові права.
— Всім, крім половини населення, — сказав Джік.
З нашої неприступної фортеці ми чудово бачили весь іподром. Сера й Джік криками підбадьорювали своїх обранців, але номер перший фінішував з відривом на два крупи при вісьмох проти одного.
— Це обурливо, — сказала Сера, рвучи нову серію квитків. — Який номер ти обираєш на третій заїзд?
— Мене під час третього заїзду не буде. Я маю зустрітися й випити з одним чоловіком, який знає Дональда.
Вона прийняла удар, і рухи її стали не такі невимушені.
— Знову… розслідування?
— Мушу.
— Авжеж. — Вона проковтнула слину й через силу промовила:
— Ну… Щасливо.
— Ти чудова дівчина.
Вона не сподівалася, що я так подумаю, і підозрювала кпини, але якоюсь мірою це було їй приємно. Я спустився Додолу, тішачись подумки розгубленим виразом її обличчя.
З одного боку майданчик для членів обмежувався трибунами, а з другого — проходом для коней від загорожі, де їх сідлають, до оглядового кільця. Один короткий бік майданчика прилягав до цього оглядового кільця: отже, з Гадсоном Тейлором я мав зустрітись у тому кутку майданчика, де прохід для коней переходив у оглядове кільце.
Дощ майже вщух, що благодатно вплинуло на мій костюм. Я дійшов до, умовленого місця й чекав там, милуючись яскраво-шарлатовим квітником-газоном, що оздоблював огорожу поміж проходом для коней та майданчиком. Червоний кадмій у суміші з яскравим оранжевим і білим, і ще може трішечки насиченого багрецю…
— Чарлз Тодд?
— Так… Містер Тейлор?
— Гадсон. Приємно познайомитись. — Ми поручкалися, потиск у нього сухий і міцний. Років під п'ятдесят, середнього зросту, нормальна статура, привітні, трохи сумні й розкосі очі. На ньому — і, може, ще на кількох чоловіках на іподромі — була візитка, і він носив її з такою ж невимушеністю, як і светр.
— Ходімо знайдемо сухіше місце, — сказав він. — Сюди, будь ласка.
Він повів мене вгору на один прогін східців, через вхідні двері, по широкому внутрішньому коридору, розташованому попід трибунами, повз швейцара, в уніформі та табличку з написом «Тільки для членів комітету» — до просторої прямокутної вигідної кімнати, що правила за невеличкий бар. Ідучи сюди, нам весь час доводилось перепрошувати, прослизаючи поміж групами пишно вбраних людей, але в самому барі було порівняно тихо й малолюдно. Групка з чотирьох осіб — двоє чоловіків і дві жінки — теревенили навстоячки, тримаючи біля грудей напівпорожні склянки, а дві жінки в хутрі уголос нарікали на холоднечу.
— Їм подобається повеличатись у соболиному манто, — захихикав Гадсон Тейлор, беручи дві склянки шотландського віскі й запрошуючи мене до маленького столика. — У роки, коли тепло, їм перемішуються всі карти.
— А що, в цю пору звичайно тепло?
— Температура в Мельбурні за годину може підніматись або падати на двадцять градусів. — Здавалося, він цим пишається. — Так, тепер щодо вашої справи. — Він поліз до внутрішньої нагрудної кишені й дістав згорнутий папірець. — Ось, прошу, тут усе для Дональда надруковано. Галерея називалась «Ярра Рівер Файн Артс».
— Я був би щиро вражений, якби було інакше.
— А чоловік, з яким ми мали справу, був такий собі Айвор Уексфорд.
— Який він з себе? — запитав я.
— Достеменно не пригадую. Адже це було ще десь у квітні.
Я хвильку подумав і витяг з кишені маленький нотатник для шкіців.
— Ви впізнаєте його, якщо я його намалюю?
Він розвеселився на цю пропозицію:
— Хтозна.
Я швидко накреслив м'яким олівцем пристойну подобу, Гріна, але без вусів.
Гадсон Тейлор вагався. Я домалював вуса. Він рішуче похитав головою.
— Ні, це не він.
— А оцей?
Я перегорнув аркуш і взявся до нового портрета. Гадсон Тейлор замислено мовчав, доки я старанно малював чоловіка з підвальної контори.
— Можливо, — сказав він.
Я зробив нижню губу трохи повнішою, додав окуляри в масивній оправі та зозулясту краватку-метелик.
— Це він, — здивовано промовив Гадсон. — У кожному разі я пригадую краватку-метелик. Вони сьогодні не часто трапляються. Звідки ви знаєте? Ви, либонь, зустрічалися з ним.
— Учора по обіді я обійшов кілька галерей.
— У вас справжній талант, — сказав він з цікавістю, дивлячись, як я ховаю нотатник.
— Практика, і нічого більше.
Роки бачення людських облич у вигляді різних форм, пропорцій і площин та запам'ятовування, в який бік усі ці лінії хиляться. Я вже міг би по пам'яті намалювати очі Гадсона. У мене ця схильність змалечку.
— Малювання — ваше хобі? — запитав Гадсон.
— І моя робота. Я здебільшого малюю коней.
— Справді? — Він подивився на портретні зображення коней, що прикрашали стінку. — На зразок оцих?
Я кивнув, і ми поговорили про малювання як засіб заробляти на життя.
— Може, я замовлю вам картину, якщо мій кінь добре пробіжить на Кубку. — Він усміхнувся, зовнішні куточки його очей гарно зморщилися. — Якщо він пастиме задніх, то краще я його пристрелю.
Він підвівся й запросив мене жестом іти за ним.
— Час наступного заїзду. Може, подивимося разом? Ми вийшли на денне світло посередині трибун, — під нами було велике квадратове обгороджене місце, куди виводилися на огляд учасники заїзду, там-таки розсідлувалися потім переможці. Мене розважало, що передні лави призначались тільки для чоловіків: дві пари, що йшли поперед нас, розділились, як амеби, і чоловіки пішли вниз ліворуч, а жінки — вгору праворуч.
— Підемо вниз, — показав Гадсон рукою.
— А вгору ми можемо піти лише у супроводі дами? — запитав я.
Він скоса подивився на мене й усміхнувся.
— Вас дивують наші звичаї? Ми й так можемо піти нагору.
Він пішов уперед і зручно вмостився серед переважно жіночого оточення, вітаючись з кількома людьми і по-приятельскому відрекомендовуючи мене як свого друга Чарлза з Англії. Відразу по імені, відразу приймають між себе, австралійський стиль.
— Бідна дівчина Регіна, вона теж не любила цього поділу за статтю, — сказав він. — Але це має цікаве історичне коріння. — Він захихотів. — Протягом майже всього минулого сторіччя управління в Австралії здійснювалося за допомогою британської армії. Офіцери й джентльмени залишали своїх дружин в Англії, але — така вже природа — всі вони зав'язували тут знайомства з жінками кепської репутації. Вони не хотіли, щоб їхні колеги офіцери бачили, наскільки вульгарний у них смак, і тому вигадали правило, за яким місця для офіцерів призначались лише для чоловіків, внаслідок чого їхні пупсики не могли претендувати на місця поруч з ними.
