Планета Х - Кудрицький Валентин Олександрович (читать книги бесплатно полностью txt) 📗
Бо давно осипалось насіння,
А тебе і досі ще нема.
Я ходжу і думаю про тебе,
І не знаю: будеш ти чи ні?
А над полем вже холодне небо,
Де гуляють зіроньки ясні.
Ой, щоб знала, як же тебе хочу,
Як тебе чекаю я всі дні,
А десь в лісі пугачі регочуть,
І чомусь невесело мені.
5.6.1963 р.
ЛЕБЕДИНА ВІРНІСТЬ
Над моїм коханням лебеді літають
Й лебедину вірність в ньому зберігають.
Над моїм коханням зіроньки шепочуть,
Бо мого кохання і вони теж хочуть.
За моїм коханням між хмарин на сході,
Місяць із-за тину вискочив, як злодій.
Від мого кохання солов’ї й зозулі,
І щасливі дітки на земній півкулі.
Із мого кохання на другі планети
Полетіли в Космос вчені і поети.
Дякувать коханню – жайвори співають
Й безкінечну ніжність людям посилають.
28.11.1979 р.
МОЛОДА ТА МОДНА
Ех, ти Валя, Валя, молода та модна,
Як вогонь гаряча, і як лід холодна.
Світиш та не грієш, а на жаль, звичайно,
Може обіцяти це і актуально,
Та з твоїм підходом, взять тебе б за попу,
Закотить спідничку б і як слід відшльопать.
Щоб завжди ти знала, що то обіцяти,
Якщо в серці й трішечки вірності не мати.
10.10.1962 р.
НЕ ТА ДІРА
Чомусь не жду я вже удачі,
І не чекаю вже добра,
До тридцяти дотягнуть клячі,
А там прикінчать, як тхора.
І хоч тобою я гордився,
Й весь час тобі кричав «УРА!»,
Та як до тебе придивився,
То в вас у всіх – така ж діра.
7.9.1962 р.
З НОВИМ РОКОМ
З Новим роком, любі друзі,
Я вас всіх вітаю,
Щастя, грошей і здоров’я
Вам я всім бажаю.
Ну і ще я вам бажаю
Щоб жінки кохали,
І ніколи, і нікому –
З вас не відмовляли.
Ну, а ті, що не жонаті,
То запам’ятайте:
Жодну жінку, яка стріне –
Ви не обминайте.
Й не соромтесь їх кохати,
Вони того варті
І нехай вас не лякає
Оті їхні жарти.
І не вірте ви нікому,
Що жінки не хочуть,
То вони лиш для годиться
Відвертають очі.
Всім вам радощів і сміху,
Доброго достатку,
Щоб дівки смоктали втіху,
Ніби – шоколадку.
Щоб всі мали гарний настрій,
І веселу втому,
І щоб жінка не гонила,
Як хто вип’є – з дому.
Ну, а ще я вам бажаю
Мовчки зняти боти,
Як прийде і ваша жінка
З «тяжкої роботи».
Хай вас радість не обходить,
А ні вдень, ні вранці,
І за це бажаю випить
Всім по гарній чарці.
31.12.1968 р.
УНІВЕРСИТЕТ
Присвячую Т.Г.Шевченку
Червоний колір стін твоїх –
Навіки в пам’яті моїй.
Як в ВУЗ зайшов я перший раз,
І тільки глянув, йде – Тарас.
І запитав мене сердито:
– Ти теж ідеш шукать корито?
– Так! – відповів я без вагань, –
Іду шукать корито знань.
– А що ж тоді робити будеш,
Як гарну грамоту здобудеш?
Чи хоч подбаєш про народ,
Який вам всім щось пхає в рот?
Чи хоч про когось з них згадаєш,
Хто вчить тебе і доглядає?
Та кожен з вас на їх всіх чхав,
Як тільки цілі достигав,
Бо він ще й трону не досяг,
Як тут же вивісив свій стяг.
І з чортом за винагороду,
Підпише хоч яку угоду,
А ще, як пряник чорт покаже,
То ще і сам під чорта ляже.
Ось він який людський той гном,
Якщо отримає диплом.
Чи може думаєш, козаче,
Якщо одержиш ти диплом,
То ти уже і – агроном?
Отож, як хочеш вчитись в ВУЗі,
Кому служить? – подумай, друже,
А потім вже іди й навчайсь,
Та за людей не забувайсь.
Служи не тим, що світ грабують,
А тим, які людей годують.
27.2.1968 р.
Я НЕ ЗАБУДУ ПРО ТІ ДНІ
Я не забуду про ті дні,
Як ти стояла під бараком,
Де паслись гуси на стерні,
Й на всіх дивилась з переляком.
9.9.1979 р.
АБИ В КИЇВ
Я ніколи в житті не повірю нікому,
Що батьки можуть вигнать дитину із дому.
Того б батька побив і побив би ту маму,
Що дитя відпускають в не знать яку яму,
Аби хтось її там – вашу дівчинку кволу –
Міг по полю гонять, ніби вредну корову.
В що ви вірите, і на що ви надієтесь?
Як вас змогли обдурить?
Що там, десь у Києві, в стольному городі
Буде їй краще, ніж з мамкою жить?
Рученьки ті, що до татка просилися,
Силу даючи життю,
Ви відпустили по білому світу їх
За невелику платню.
Аби в Київ.
А в Києві – булки. А в Києві – з медом.
Й що правда, то правда, і хтось же їх їсть,
А ваша дитина обіцянки смокче,
І так кожен день, як непроханий гість.
А дяді мордаті дають їм роботу,
Дають їм вагончики, тільки живіть!
І хай на роботу не вийде з них котра,
Як їй заболить голова чи живіт,
То так бідолашну її залякають,
Що та вже забуде про дім і обід.
Й чи їла вона, у її не спитають,
Аби дала норму, бо треба їм звіт.
А дяді, немов, жеребці, поглядають,
Й очима готові з них кожну роздіть,
А бідні дівчата й покинути б раді,
Так соромно в батька на шиї сидіть.
А дяді сміються, бо добре те знають,
Чому ті дівчата додому не йдуть…
Коли кавунцята в їх перезрівають,
І нікому дівку торкнуть.
28.8.1968 р.
НІЖНІСТЬ ДАЛА НАМ ВСІМ МАТИ
Ніжність дала нам всім мати
В тихім зеленім краю,
Як Місяць гуляв біля хати,
Даруючи вічну красу.
Нас посміхатися вчила,
Коли ми були ще малі,
Щоб ми чарувати уміли,
Як справжні царі й королі.
І ніжність дала мені мати,
Щоб в час, коли прийде любов,
То вмів я дівчат цілувати,
Як вітер листочки дібров.
Медами мене напоїла,
І запахом трав, що кричать,
Щоб серце моє не старіло,
Як стріну веселих дівчат.
9.10.1968 р.
ТИ ГОВОРИШ…
Ти говориш, що надто красива,
Я ж не вірю у щирість цих слів,
Бо пекуча, неначе кропива,
І холодна, як тінь від гаїв.
Ти говориш, що надто вже щедра,
Та я того не бачу, мадам,
Бо всі люди кохають щоночі,
Ну, а ти – ні собі, ні людям.
Ти говориш, що, мов справедлива,
А тому і не можеш мовчать,
То ж навіщо така справедливість,
Від якої аж вуха тріщать.
Ти говориш, що надто вже мирна,
Ну, а це вже, серденько, проснись,
Бо я знав у знайомих собачку,
Так піди ти у неї повчись.
Цілий місяць не гавкнула й разу,
От місцями б вас взять помінять,
То б господар мав гарну собаку,
Ну, а я вже дружину на п’ять.
13.5.1968 р.
КОЛИ ВТРАЧАЮТЬ РОЗУМ
Я й досі ще собі не вірю,
Що в світі є такі щурі,
Які вважають, що від бомби
Можна сховатись десь в норі.
Адже вже вік не Херосіми,
І це пора уже всім знать,
Що й бомби вже не ті у світі
Які назначені вбивать.
Людина прагне в небо, в гори,
І дихать киснем на землі,
Туди, де світяться простори,
Де ходять «кізки» чарівні.
Невже наш світ животворящий
Людям настільки вже набрид,
Що його вирішили знищить
І перейти під землю жить?
Щоб жить, як кріт у підземеллі,
Де, а ні Сонця, ні зірок?
Щоб нас махали Президенти,
І кожен з нас був, як сурок.
А ми – народ, об’ївшись блуду,
Їм кричимо усім УРА!
Бо він, як бачите, з Донецька,
