Планета Х - Кудрицький Валентин Олександрович (читать книги бесплатно полностью txt) 📗
Пролети, пролинь, просурми,
Щоб в людей загрався хміль,
І щоб в кожній їхній хаті
Були вічно – хліб і сіль.
Пролети, де не літала
Жодна пісня на Землі,
Аби люди всі співали
Як в дібровах солов’ї.
11.5.1961 р.
ОЦЕ ТАК ПЕРЕМОГА!
Ти не така була в той вечір,
Коли були ми в Ірпені,
І на мої схилившись плечі,
Весь час шептала щось мені.
В той вечір ти уже палила,
Й мені сказала: я – твоя.
А я ж таке було дурило,
Що й ще сміюсь із себе я.
І хоч душа до тебе рвалась,
І рвався мій до тебе біг,
Але, якщо сказать відверто,
Себе в той вечір – переміг.
27.11.1961 р.
ЩОБ БУТЬ МОЛОДИМ
Я не хочу, щоб дні пролітали
Просто так, якщо можна сказать,
А тому, як у вулику бджоли,
Я старався завжди працювать.
Я хотів молодим буть душею,
А якщо вже старим – в навчанні,
І завжди міг пишатися Тою,
Що вона не старіє в мені.
Хочу я, щоб моя Україна
З кожним днем молоділа завжди,
І щоб нас об’єднала Планета,
І всі люди щоб дружньо жили.
9.5.1961 р.
БАЖАННИЙ ГІСТЬ
Що значить бути інженером?
Це не простим робітником!
А мати справу із папером,
А не з якимсь там молотком.
Це значить – туз козирний в тебе,
А не якась трефова шість,
І ти, де треба, і не треба,
Для всіх людей – шановний гість.
15.5.1961 р.
Я ЛЮБЛЮ
Я люблю й любити буду жінку лише ту,
Що як гляне – серце в’яне, ходить по мосту.
Я люблю, бо лише в неї є отой патент,
Який серце відкриває у любий момент.
Я люблю, бо очі в неї, ніби дві зорі,
Які світять і на Землю, і до зір з Землі.
Я люблю, бо лише в неї є запас вогню,
Той, що може оживляти душу він мою.
Я люблю, бо голос в неї кличе жить і жить,
І не певен, що без неї зможу вже прожить.
Я люблю й любити буду той дівочий стан,
На який, якщо погляну, в серці – ураган.
14.6.1960 р.
ЧОМУ ТАК БОЛЯЧЕ?
Чому так боляче на серці,
Немов попав в якийсь я рів?
Друзів, як зір у небі яснім,
А закадичного не стрів.
Видно, коли родила мати,
Чорти раділи геть усі,
Що зможуть задовго до смерті
З моєї тішитись душі.
Але не вдасться – запевняю! –
Крові живучої попить,
Бо серце те, яке кохає –
Його ніким не покорить.
16.10.1960 р.
БУРЯ УВІРВАЛАСЬ
Засміялась, й ніби в душу буря увірвалась,
Сколихнула моє серце й тут же десь сховалась.
Став до всіх я придивлятись, ніби кіт у просі,
Став чомусь людей лякатись, хоч люблю їх й досі.
Засміялась, повернулась і пішла в ліщину,
Тільки я її проводив поглядом у спину.
І чим більше я дивився на дівочі ноги,
То тим більше відчував я ніжної тривоги.
Трахону, мабуть я грушу, що гіллями гнеться,
Може й вам комусь у душу буря увірветься.
20.5.1961 р.
ТИ НЕ ТАКА, ЯК ІНШІ
Ти ідеш, ти стоїш, ти чекаєш
Де шумить не змовкає комиш,
І на мене з-під брів поглядаєш,
Ніби сіренька мишка, й мовчиш!
Чому очі твої темно-карі,
Ніби зорі на небі горять?
Чи шукають собі іншу пару,
Та не можуть ніяк розшукать.
Бачу ніжності в них ціле море,
Сотні роздумів, тисячі дум,
Хвилювання в них бачу і горе,
І дівочий нестриманий сум.
Пригорталась душа до твоєї,
Пила ніжність з незайманих губ,
А десь хлопці співали своєї,
І кадили, неначе із труб.
Ну, а ти, притулившись, мовчала,
Мов казала, що хочеш – проси…
А зоря над Дніпром догоряла,
Й догоряли гірлянди з роси.
25.11.1961 р.
ЯК ПОВІЄ ВІТЕР З ПОЛЯ
Як повіє вітер з поля
На вишневий цвіт,
Хай тебе боронить доля
Від усяких бід
Хай вона тебе шанує
Й береже, як слід,
Щоб ніколи твоє серце
Не було, як лід.
Щоб ніколи не хворіла,
І не знала зла,
І ніколи не кричала,
Хапунам – УРА!
Щоб тобою я гордився
І тебе любив,
І, крім тебе, ні до кого
Більше не ходив.
13.5.1960 р.
ЧОМУ ПОМИРАЮТЬ ЛЮДИ?
Мабуть тим життя цікаве,
Що його не знаємо,
То ж й не дивно, що сюрпризів
Кожен день чекаємо.
А як взнаємо як треба –
Тільки й смокчем каву.
От чому вмирають люди –
Жити не цікаво!
21.5.1961 р.
ЗАЦВІЛА КАЛИНА
Не для мене в лузі зацвіла калина,
В полі посміхнулась не мені дівчина,
Не для мене тьохкає соловей тихенько,
Не мене гукає він у гай раненько.
О, якби ти знала, як тебе чекаю,
Й що його робити, вже і сам не знаю!
Як би я хотів би, як туман сріблиться
До краси твоєї в полі притулиться.
7.7.1961 р.
ПОЕТАМ
Часто, мабуть, дуже
Думають поети,
Що писати краще,
Оди чи сонети?
Добре, – кажуть треті, –
Добре те і друге,
Якщо мають думку
І чудові звуки.
Рими підшукали
Й добрі резонанси,
Але все ж немає
В їх на успіх шансів.
І, мабуть ці шанси
Самі головніші,
Бо життя людського
Не говорять вірші.
21.5.1961 р.
СЕРЦЕ НЕ КАМІНЬ
Луковській В.П.
Ціль, звичайно, в мене є і не маленька,
Цього не приховую я ні перед ким,
Та, повір дівчино, що не завжди хочеться
Бути всім доступним, і як птах – легким.
Хочу буть щасливим, що й тобі бажаю.
Молоді ми часто ось такі смішні.
Щастя пропускаємо, потім когось лаємо
Й сидимо – чекаємо втрачені ті дні.
Та весна не винна в тім, що ми несмілі,
Бо в житті не знаємо ми собі ціни,
Потім вже шукаємо дні оті омрієні,
Щоб на них нацупити ніжні кайдани.
Ні! Не агітую я тебе, лебідонько,
Просто тобі раджу – розберись в собі,
Бо тебе, я знаю, вмовили ті людоньки,
Про яких аж соромно згадувать мені.
Ти його жалієш. То ж невже ти камінь?
І невже ти зможеш вік себе дурить?
І невже сьогодні твоє добре серце
Зможе не кохаючи, з нелюбом вік жить?
Це ж хіба не вавка? Посивієш, люба,
Без пори, без часу, від думок, від сліз,
І, гляди, що станеш ти без часу груба,
То ж, дивись, дівчино, в ту біду не лізь.
Я ж у те не вірю, що перегоріла,
Й що тобі байдуже, кого цілувать!
То ж, прокинсь, ще поки зовсім не змарніла,
Й поки ти ще можеш справжнє щастя мать.
Хай не я, хай інший, тільки щоб коханий,
Пожалій ти душу, пожалій себе,
Бо мені не байдуже, що з тобою буде,
Якщо нас розлучить небо голубе.
Я такий як бачиш. Та не думай – грубий,
Бо в житті сьорбнути всього довелось,
А тому і раджу я тобі, подумать,
Перше, як «коханого» везти у село.
21.10.1961 р.
ОТАК КОЛИСЬ, ПРОХОЖИЙ...
Я знав, що ти лукава, та чомусь думав я,
Що ти така чарівна, як пісня солов’я.
Твої ласкаві руки, усміхнене лице
Були для мене кращими за хліб і за сальце.
Але часи минали, я виріс і змужнів,
І ось, моя кохана, до тебе прилетів.
Минали дні весняні, прийшов і листопад,
Як в серці вмить з’явився – веселий зорепад.
Летіло листя долі, й здавалося мені,
Що то юначу долю хтось топче на стерні.