Мина Мазайло - Кулиш Николай Гуриевич (читать полностью книгу без регистрации txt) 📗
4
Увійшов Мазайло. Кинувся до Кoзино:
Жду вас, жду!
Баронова-Козино
Вибачте, вийшло таке непорозуміння. Сказали - вас нема, що ви вмерли…
Мазайло показав на двері. Не зводячи очей з Мокія, вклонився ще раз Бароновій:
Так, так… Заходьте. Мокію! Я матиму з мадам Бароновою-Козино ділову розмову. Мені потрібна ця кімната…
Баронова-Козино
І я вже була повірила, що ви вмерли…
Мазайло до Баронової, але вся його увага на Мокієві:
Дуже приємно… (До Мокія). Розумієш?… (До Баронової, ще раз вклонившись). Вибачте. Заходьте…
Баронова-Козино заспокоєно і задоволено:
Мерсі!
Вийшли. Мокій, ввесь час свердливши батька очима, зірвався з місця. Заходив:
Ні! Ні!… Не дам! Не дозволю! І жодної лекції правильних проізношеній! (Помітив Улю біля люстра і раптом увесь засвітився, сповнився якоюсь ідеєю). Так… Бачите тепер, Улю, який я самотній?
Уля
Серйозно?
Серйозно, Улю. Рідня - а нема до кого слова промовити, тим паче українського. Слухати не хочуть. (До дверей). Так ні! Буду на зло, на досаду декламувати українське слово. (До Улі). Не розуміють його краси, а з моєї самотності сміються. Отак і живу, самотію, як місяць над глухим степом, як верства в хуртовину.
(До дверей). Буду співати, кричати під дверима отут, буду танцювати, свистіти!…
(До Улі). Як одлюдник в пустелі, як копійка у старця, як мізинець у каліки, як…
Уля захвилювалась:
Серйозно?
Мокій
Серйозно! Скоро вже і я скажу за словом поетовим: "Сиди один в холодній хаті, нема з ким тихо розмовляти, ані порадитись. Нема, анікогісінько нема…" А як хочеться знайти собі такого друга, теплого, щирого, щоб до нього можно було промовитись словом з Грінченкового словника та й з власного серця…
Уля вже никла жалощами:
А як буде у вас подруга, щира й тепла… Навіть гаряча…
Мокій
Ах, Улю! Мені вже давно хотілося вам сказати…
Уля трепетно:
Що?
Мокій
Ще тоді хотілося сказати, як пили ви зельтерську воду, як дивились на зоряну криницю, на дівку з відрами…
Уля
Що?
Мокій
Хотілося сказати, а тепер ще охотніше скажу: Улю! Давайте я вас українізую!
Уля мало не впала, одскочила:
Он ви що! Не хочу!
Мокій у наступ:
Улю! Ви ж українка!
Воронь Боже! Я не українка!
Українка!
А нізащо! Ні! Ні!
У вас прізвище українське - Розсоха!
Ні!
Та що там прізвище - у вас очі українські, губи, стан!…
Уля, спинившись:
Очі?…
Мокій переконливо:
Так! Очі, кажу, губи, стан, все українське. Не вірите? Не вірите, Улю? Я вам зараз доведу… Не я, а наука, оця книжка, Улю, антропологія вам доведе, що ви справді українка… (Перегорнувши кілька аркушів, почав вичитувати). Ось: українці здебільшого високого зросту, стрункі… (Глянув на Улю). А ви хіба не струнка? Широкі в плечах (ну, це про мужчин), довгоногі…
(До Улі). Нема гірш, як коротконога жінка! (Уля неспокійно подивилася на свої). Ні, у вас українські, Улю… (З книжки). З дуже напігментованою шкірою, себто смугляві, пишноволосі або кучеряві… (Подивився на Улю). А ви не ймете віри. (З книжки). Круглоголові, довгобразі, високо- та широколобі, темноокі, прямоносі, рот помірний, невеликі вуха… (Подивився на Улю). Як про вас писано…
Уля розтанула:
Що ви кажете?
А сама непомітно в люстро.
Мокій
Ще не ймете віри? Так ось! Брахікефальності пересічний індекс, себто короткоголовість, у поляків 82,1, у росіян - 82,3, в українців 83,2, у білорусів -
85,1… (Обміряв Улі голову). У мене, міряв, 83,5, у вас - 83,1 - український
індекс.
Уля серйозно:
Серйозно?
Мокій
Науково-серйозно. (3 книжки). Разом з тим, що стрункі та широкоплечі, вони ще груднисті. Пересічний обсяг в грудях, як на довжину тіла - 55,04, у росіян - 55,18, у білорусів…
Уля
А скільки у мене?
Мокій взявся міряти:
У вас… Гм… (Доторкнувся до грудей). Вибачте… У вас тут теж український індекс…
Уля вдячно заглянула в книжку:
Скажіть, а про родимки тут пишеться! У мене ось родимка на шиї і ще одна є…
Мокій
Не дочитав ще… Прізвище українське, індекси українські, очі, рот, стан, все чисто українське. Тепер ви вірите, Улю?
Уля
Вірю.
Мокій
Отже, дозвольте мені вас українізувати, Улю!
Уля тихо:
Українізуйте, Моко.
Мокій, узявши Улю за руку:
Ой, Улю, вивчивши мову, ви станете… Що там українкою. Ви станете більш культурною, корисною громадянкою, от вам клянусь! Ви станете ближче до робітників, до селян та й до мене, а я до вас, от… (Безпорадно замахав руками). Над мовою нашою бринять тепер такі червоні надії, як прапори, як майові світанки. З чудесної гори СРСР її далеко буде чути. По всіх світах буде чути!… Та от я прочитаю вам зразок народної пісні. Ви ще не чули такої…
Уля
Серйозно?
5
Увійшла Мазайлиха з якоюсь химерною електричною мухобійкою в руках. Почала ляскати на мух. Поляскавши, вийшла.
6
Мазайло увів Баронову-Козино.
Зачинив Мокієві двері. Тоді до Баронової:
Навіть мух я наказав вибити електричною мухобійкою власного винаходу, щоб навіть мухи нам не заважали. Починайте, будь ласка!
Баронова-Козино захвилювалась:
Починати? Ах, Боже мій, - починати… Може, ви почнете?
Мазайло теж захвилювався:
Ні! Ні! Я тепер не можу, ви - моя вчителька. Починайте ви!
Баронова-Козино ще гірш захвилювалась:
За десять років я так одвикла од цього діла, що… Я вся хвилююсь і не можу почати. Не можу! Ах, Боже мій, ну, як його почати, як? Мені, старій гімназіяльній вчительці…
Мазайло захвилювався:
Починайте так, як ви починали колись, молодою… У хлопчачій чи в дівочій гімназії працювали?
Баронова-Козино
В дівочій, відомства імператриці Марії Теодоров-ни. Боже мій! Тоді ми всі починали молитвою. Пам'ятаєте молитву перед навчанням?
Мазайло
Молитву?… Стривайте! Так-так! У нас в городському вчилищі молитву співали… Так-так, всі хором. А хто спізнявся, той після лекції ще дві години в класі сидів - "без обєда" називалось…
Баронова-Козино
І в нас у гімназії співали. Прекрасно співали. Пам'ятаю слова…
Мокій, прочинивши двері, заляскав електричною мухобійкою.
Баронова-Козино
Ах, Боже мій! Невже забула? За десять років. Не може бути… Молитва перед навчанням… Невже забула?
Мазайло
Молитва перед навчанням. Невже забув?… Ах, Господи!… Преблагій Господі!…
Баронова-Козино згадала. Очі засяяли, голос сам заспівав:
Преблагій Господі, нізпошлі нам благодать…
Мазайло, зрадівши, що згадалось, підхопив на весь голос:
…Духа Твоєго Свято-о…
Баронова-Козино крізь сльози, з просміхом у голосі поправила:
Святаго…
Мокій, причинивши двері, засвистів. Проте
Баронова і Мазайло доспівали разом:
…дарствующего і укрепляющего наші душевниє сі-і-ли… даби внімая пре-по-да-ва-є-мо-му уче-е-нію, возрослі ми тєбє, нашому Создателю, во сла-а-ву, родітєлям же нашім на утєшеніє, церкві і отєчеству на по-о-льзу. Баронова-Козино на такий голос, як колись казали в класі після молитви:
Садітєсь!
Мазайло сів.
Баронова-Козино утерла сльози:
Як вам здається, чи не заспівають ще цієї молитви по школах?
Мазайло сумно:
Навряд.
Баронова-Козино, розгорнувши стару читанку:
А я ще пожду. Жду! Жду-у! (На такий голос, як колись учила). Розгорніть, будь ласка, книжку на сторінці сорок сьомій… (Дала Мазайлові книжку і методично ждала, поки він шукав сорок сьому сторінку). Знайшли сторінку сорок сьому?
Мазайло глухуватим, як колись у школі, голосом:
