Мина Мазайло - Кулиш Николай Гуриевич (читать полностью книгу без регистрации txt) 📗
Знову задзвонив дзвоник. Тепер уже мати вискочила в коридор. Повернулась бліда, ще більш схвильована:
Папа прийшов…
7
Ускочив Мазайло. Подивився гарячими, натхненними очима:
Дайте води! (Випив води. Помацав серце). Думав, не переживе…
Мазайлиха і Рина
Ну? Не міняють?
Мазайло
По радіо читають, в анатоміях пишуть: серце - орган, що гонить кров, орган кровогону. Нічого подібного! Серце - це перш за все орган, що передчува і вгадує. Однині вірю йому, а більш нікому в світі. Серйозно кажу!
Мазайлиха та дочка й собі за серце:
Поміняли? Не міняють?
Мазайло
Ще як я підходив до загсу - думалось: а що, як там сидить не службовець, а українець? Почує, що міняю, так би мовити, його українське - і заноровиться. На зло тобі заноровиться. І навпаки думалось: а що, як сидить такий, що не тільки прізвище, всю Україну змінив би? А що, як і такий, що що йому, до твого прізвища - до себе він байдужий під час служби, себто сидить, нічого не бачить і себе не поміча? А що, як такий, думалось, що почне з діда-прадіда? А що, як не той, і не другий, і не третій?… А що, як і той, і другий, і третій?… І серце, серце вже тоді передчуло. Там сидів… (Випив води). Од усіх вищезгаданих середній.
Мазайлиха
Которий же?
Середній од усіх, кажу! Арихметично середній, по-моєму. Увійшов…
Рина
Хто?
Мазайло
Я! Він сидів. Спитав сухо, якимсь арихметичним голосом: "Вам чого?" Я до нього - і раптом відчув, що вся кров мені збігла в ноги і стала. А серце, як дзвін на пожар, бев-бев-бев… і десь, немов як справді пожар, зайнялося. Палахкотить… Питаю і не чую свого голосу: чи можна, кажу, змінити прізвище? Він подивився і знов: "Вам чого?" - арихметичним голосом. Як чого? Як чого? - заскакало огненно в голові. Двадцять три роки, кажу, носю я це прізвище, і воно, як віспа на житті - Мазайло!… Ще малим, як оддав батько в город до школи, першого ж дня на регіт взяли: Мазайло! Жодна гімназистка не хотіла гуляти - Мазайло! За репетитора не брали - Мазайло! На службу не приймали - Мазайло! Од кохання відмовлялися - Мазайло! А він знову: "Вам чого? - питаю".
Мазайлиха
Мене обдурив: я покохала не Мазайла, а Мазалова, чом не сказав?
Рина
І тепер сміються, регочуть - Мокрина Мазайло, не сказав?
Мазайло
Я нічого не сказав. То мені лише здавалось, що питаю, кажу. А вийшло так, що я став перед ним і мовчав. Мені заціпило…
Мазайлиха
Було б голкою вколотися.
Мазайло
Хтось одвів мене до дверей. Все - як у тумані. Не знаю, де я, чого прийшов. Серця вже не чую. І раптом воно тьох! - перед очима якесь писане оповіщення… Немов не я, немов хтось інший за мене чита - (серце!). Список осіб, що міняють своє прізвище. Минько Панас на Мінервина Павла. Читаю, не розумію. Вайнштейн Шмуель-Калман-Беркович на Вершиних Самійла Миколайовича - читаю; Засядь-Вовк на Волкова, читаю, Ісидір Срайба на Алмазова, і тут все прояснилось. Я зрозумів, де я і чого прийшов, повернувся назад, питаю і чую свій голос: скажіть, чи можна змінити своє прізвище і як? І чую арихметичний, щодалі симпатичніший: "Можна!" Отак і отак… Ура! - крикнуло серце.
Рина радісно і разом погрозливо:
Цс-с-с. (Показала на двері, де Мокій).
Мазайло натхненно, але тихіш:
Вра! Вдарило, задзвонило, як на Великдень… (Поцілував жінку). Отак! (Дочку). Отак (знов жінку) і отак!
Мазайлиха, мало не плачучи з радості:
Яке ж тобі прізвище дадуть, Минасю?… Яке?
Рина
Було б попросити і нам Алмазова…
Мазайло, немов диригуючи над якимсь невидимим хором:
Отак і отак! Виберіть прізвище, яке до вподоби. Жінка і дочка руками, мов крилами птиці, наввипередки:
Сіренєв! Сіренський!
Розов! Де Розе!
Тюльпанов!
Фон Лілієн!
Мазайло, диригуючи:
Подайте заяву. На два рублі марок. На публікацію тиждень чи два. Все! (По паузі, погладивши серце). Думав, не переживе.
Мазайлиха
З Мокієм що робити, Минасю? Він же і слухати не захоче…
Мазайло раптом перестає диригувати. Потемнів:
Він ще не знає?
Мазайлиха
Ні!
Мазайло з радісним гнівом:
Заставлю! Виб'ю з голови дур український! А як ні - то через труп переступлю. Через труп!… До речі, де він? Покличте його! Покличте негайно! (Гукнув). Мокію! Чуєш? Гей, ти!
Дочка спинила:
Папо, поки що йому про це ні слова! До публікації, розумієш?
Мазайло
Тепер не боюсь! Не боюсь! Бо тричі звертавсь я до загсу, тричі, тричі допитував… Аж нічого він не може вдіяти. Маю повне, необмежене право змінити не то що своє прізвище - по батькові й дідове ім'я й прізвище. Чула?… Та після цього… Мокію!
Дочка
Ти, здається, маєш знайти собі вчительку?
Мазайло
Правильних проізношеній?… Вже знайшов! Найняв! В понеділок прийде на лекцію… Прекрасна вчителька. Рафінадна руська вимова… Прізвище Баронова-Козино.
Мазайлиха
Яка краса!
Дочка до батька:
І ти думаєш, що Мока, знаючи про зміну прізвища, не вчинить під час лекції демонстрації, скандалу?
Мазайло
Уб'ю!
Мазайлиха
Минасю, яка грубість!
Мазайло
Ну, вигоню з дому!
Дочка
Ой, папо, ой, тільки, папо! Який ти… Та краще до публікації помовчати. З'яви собі: ти вибираєш прізвище - Мокій нічого про це не зна, розумієш? Ти береш лекції "правильних проізношеній" - Мокій не зна, розумієш? Тим часом я і мама скликаємо родичів на сімейну раду - Мокій не зна…
Мазайлиха
Сестру мою Мотю з Курська.
Дочка
Можна буде ще дядька Тараса з Києва.
Мазайлиха жахнулася:
Тараса Мазайла? Господь з тобою!… Та чи не в нього наш Мокій і вдався? Там такий, що в нього кури по-українському говорять.
Дочка
Без дядька Тараса! Тьотя і ми натиснемо на Мокія, розумієш, папо?
Мати
Та Мотя одна на нього подіє!… Хіба ти, Минасю, не знаєш, як вона вміє взагалі?
Дочка
Крім того, ще один план є на Мокія вплинути… Не віриш? А хочеш, папо, і він за тиждень-два кине свої українські мрії? От давай! Тільки ти мовчок. Розумієш?
Жінка нервово:
Мино!
Дочка
Абсолютний мовчок на два тижні. Не віриш? Ну, на тиждень, папочко!
Жінка погрозливо:
Мин-но!
Дочка, поцілувавши батька:
Пане Сіренський! Розов! Де Розе! Тюльпанов! Ну?
Мазайло
Ну, гаразд. На тиждень… (В люстро). Все одно я скоро скажу… Прощай, Мазайло! Здрастуй…
8
В цей момент підвищений, радісний голос Мокіїв:
…Мазайло-Квач, наприклад.
Вирвався з рипом дверей. Мокій вийшов з Улею. Не помітивши навіть батька, переконував далі, агітував Улю:
Мазайло-Квач, Улю! Це ж таке оригінальне, демократичне, живе прізвище. Це ж зовсім не те, як якесь заяложене, солодко-міщанське: Аренський, Ленський, Юрій Милославський… Взагалі українські прізвища оригінальні, змістовні, колоритні… Рубенсівські - от! Убийвовк, наприклад, Стокоз, Семиволос, Загнибога. Загнибога! Прекрасне прізвище, Улю! Антирелігійне! Це ж не те, що Богоявленський, Архангельський, Спасов. А німецькі хіба не такі, як українські: Вассерман - вода-чоловік, Вольф - вовк. А французькі: Лекок - півень.
Уля обернулася до Рини:
Ми йдемо в кіно!
Друга дія
1
Два дні згодом Рина допитувала в Улі (перед люстром):
Ну, як же ти не знаєш, ой, Улю. Ти ж з ним в кіно ходила?
Вчора і завчора.
Зельтерську воду пила з ним, ти кажеш?
Навіть із сиропом…
Печення він тобі купував?
Аж п'ять, Рино!
До самого дому провів?
