Царська охота - Чемерис Валентин Лукич (читать полную версию книги txt) 📗
А втім, давайте згадаємо цінні вказівки наших прадідів: не такий страшний чорт, як його малюють. Не бійтесь Змій, бо кожна змія — по-своєму прекрасна!
Особливо, коли вона — ТВОЯ. Чого й бажаємо кожному — справжньому читачеві «ЛУ». Та й не тільки «ЛУ».
А заодно — щастя й любові в рік Білої Змії. (І не тільки в цей рік). А бажаємо щастя й любові із своєю, хоч і, даруйте, змією.
Хай буде так, як написав поет:
Ну, а далі відомо:
МУРАВЕЛЬ І БАБКА
Жила-була в одному лісі одна Бабка. Все літо вертихвістка тільки те й робила, що нічого… не робила. Це ж треба, га? Танцювала і співала! Співала й танцювала! І це їй, уявіть собі, страшенно подобалось, і в цьому ділі не мала вона рівних!
А по сусідству жив один Муравель. Трудяга невиправний. Все життя він тільки те й робив, що тяжко… робив. Колоди з лісу тяг. Своїм горбом на прожиття заробляв.
Ось якось тягне він чергову дровиняку разів у …надцять більшу за себе — надривається, килу наживаючи. Аж гульк — навстріч Бабка пурхає, якесь там балетне па-де-де витанцьовує. Елегантна, фігуриста, пластична! І пританцьовує, і наспівує, і сексуально пурхає. А яка в неї грація, голосок! Замилуєшся! Зачіска — моднюща! Педикюр! Манікюр! На великих фасеткових її очах — отакезні захисні окуляри — чи не за тисячу доларів придбані. Із вбрання — тільки бікіні, але ж останній крик моди! Буцімто від Кевін Кляйн.
Парасолькою грається, вся така квітуча.
— Ах, ферміка, — озивається співчутливо (фермікою мурашок по латині називають), — який ти, даруй, банальний! Таке чудове літечко, на пляжах — рай, а ти… Коли тебе не зустрінеш, ти все в кухвайці та кирзачах — пхе! — колоди тягнеш. І не набридло тобі? Мені тебе шкода, дурнику трудящий!
— А мені — тебе, одказує стомлено сусід.
— Три ха-ха! А мене — чого?
— А того… Протанцюєш та проспіваєш літо красне, де ти, вертухо, взимку житимеш, що, дзиго, їстимеш?
— А, може, я створюю товариство з обмеженою відповідальністю, — засміялася Бабка і полетіла собі на пляж.
«Позагорай, поки ще маєш час, — думає Муравель, впрягаючись у шлею свою віковічну. — Побачимо, як ти взимку… Загоратимеш. Коли захурделить, прибіжиш до мене за рятунком, дармоїдко. Проситимеш захисту та чого-небудь в ротик покласти…»
Швидко чи ні — прийшла осінь. Замжичило, задощило. Мокре листя летить, голі дерева гіллям сумно торготять. А з-за обрію в степ уже зима суне.
Тягне Муравель колоду, куфайка на ньому — вата з усіх дірок стирчить, облізла заяча шапка, на ногах — валянки-чуні, латані, клеєні. А колода з кожним кроком важчає і важчає…
«Старію, — зітхає Муравель. — В молодості й більші тягав і не здавалися вони такими важкими, як тепер…»
Аж гульк — навстріч Бабка. На ній пальто від Кардена, взуття від Версаче, на голівці моднюще шляпо від Валентино.
— Куди зібралася, сусідко? — зупинився Муравель передихнути.
— Осінь, зима на носі, зайнятись нічим. Нудьга! То я оце зібралася в Париж — на презентацію осінньо-зимової колекції мод. Потусуюся в бомонді. Фуршети там — ого-го! Заодно й норкову шубу замовлю. А з Парижа на Кіпр, або на Мальдиви махну — дюдю там перекантую. А ти все дровиняки тягаєш?
— Тягаю, — зітхнув Муравель. — Послухай, що я тобі хочу сказати. Глібов, виходить, щось переплутав? Коли писав, що ти взимку прибіжиш до мене захисту од холодів шукати і до весни прогодувати мене благатимеш.
— Який… Глібов?
— А той, що про коника-стрибунця байку написав. Котрий, як і ти, все літечко проспівав та протанцював.
А той, себто я, і відповідає йому:
— І ти в байки віриш? — сміється Бабка. — Відстав, голубчику, від життя. Тепер не ті часи. Тепер часи настали не Муравля, а — Бабок та Коників-стрибунців. Бувай! Я в аеропорт спізнюсь… Хоча стривай. Там рахунок тобі прийде. І не один. Не забудь своєчасно оплачувати.
— Ра-ахуно-ок? — ледь не впав на місці Муравель. — За віщо?
— За колоди, що ти їх із лісу тягаєш. Віднині вони мої. Я ж ліс приватизувала. Тепер за кожну колоду маєш моєму представнику, доки я на Кіпрі та Мальдивах загоратиму, платити. А ціни нині такі, що коли б тобі не довелося на морозі танцювати гопака! А Глібову передай три ха-ха!
Замість моралі. Як писав Леонід Глібов: «Панове громадяни! Ся байка вам в пригоді, може, стане…» А раптом?..
САГА ПРО ВЛАДУ
С. В. Васильченко.
Як передає КНА (Космічне агентство новин) на планеті 13-й Епсілон (сузір’я Гончих Псів), власне, в якомусь там глухому закутку того Епсілона, далекого від цивілізації та сучасних технологій і, взагалі, від демократії, за високими горами, за дрімучими лісами та різним бездоріжжям, зовсім випадково виявили одну досить-таки підозрілу Владу.
Щоправда, на перший погляд, Влада була як Влада: мала право керувати державою та здійснювати політичне панування — що з успіхом і робила. І все б нічого, але коли до неї придивилися пильніше, то виявилось, що вона не така проста, як здавалося. Себто не корумпована, якою їй, як і кожній подібній субстанції, годилося б бути, а — повна чеснот та різних там, даруйте, доброчинностей. (Невротиків далі просимо не читати!).
Опозиція, коли це стало відомо, відразу ж забила на сполох, оголосивши в країні тотальну мобілізацію своїх прихильників: щоб Влада була повною чеснот і різних там доброчинностей? Сумлінною і ледь чи не цнотливою? Всі беруть, а Влада не бере? Чи не затіває, бува, чого-небудь проти опозиції?..
Хтось пригадав слушну пораду одного язикатого землянина про те, що в будь-якому випадку треба стежити за Владою, навіть якщо вона — зразок доброчинностей! Спішно створити особливу Депутатську комісію з Надзвичайних ситуацій, наділивши її надзвичайними повноваженнями, яка кілька місяців невтомно проводила найнезалежніше і найретельніше слідство і, врешті-решт, ще більше заплутала справу, підтвердивши: так, у тому глухому краї 13-го Епсілона, далекому від цивілізації та сучасних технологій, за високими горами, за дрімучими лісами та за жахливим бездоріжжям і справді ховається Влада, повна чеснот та різних там, даруйте, доброчинностей.
Ошелешена, приголомшена опозиція зчинила несусвітський рейвах, заявивши на все міжпланетне братерство народів, що такого просто бути не може! Влада тая напускає туману і своїми уявними чеснотами збиває з пантелику народ та передовий його авангард — опозицію. І взагалі… Влада має бути корумпованою, щоб опозиція могла з нею і далі успішно боротися. Тому Влада не може бути доброчинною, бо інакше опозиції, цьому авангарду народу, ні з ким буде боротися.
