Царська охота - Чемерис Валентин Лукич (читать полную версию книги txt) 📗
На наші неодноразові скарги ця братія не реагує — ліфтова кабінка як стояла без руху, так і стоїть. А ми як хекали пішкадьором, так і хекаємо! Хоч ми й грішники, та, як той казав, все ж люди. Покипиш зміну в казані із смолою — ноги геть відмовляють. А треба ще дертися. Кому на другий-третій поверхи, то ще й терпимо, а як мені на верхотуру? Сил більше немає підніматися до себе на п’ятнадцятий — та ще після щоденного кипіння в смолі. Прошу вжити заходів!
Грішник Петренко П. Ф.
Грішнику Петренку П. Ф.
Пекло, зона № 8, сектор 3,
вулиця Польова, будинок № 12
Дякуємо за своєчасну сигналізацію з приводу нетипового і, звичайно ж, тимчасового виходу з ладу ліфта в будинку № 12 по вулиці Польовій.
Ліфт — технічна споруда зі спеціальною кабіною для вертикального переміщення людей (в тім числі й грішників) та вантажів. Прикро, коли ця технічна споруда не піднімає вертикально насельників нашого дружного, нашого прекрасного Пекла. Але — брак деталей. Що вдієш, криза, що охопила Рай, докотилася й до Пекла, зачепивши наше в принципі зразкове ліфтове господарство.
Одночасно у відповідь на вашу скаргу радо Вам повідомляємо, що найближчий від Вас ліфт, який працює, знаходиться по вулиці Польовій у будинку № 13. Це у вашій зоні, на одній вулиці, поруч з вашим будинком.
Просимо Вас тимчасово користуватися ним, поки нарешті мине криза й буде полагоджено ліфт у вашому будинку — треба ж нам дружно виходити з пекельної кризи.
З найкращим побажаннями
Начальник всіх пекельних ліфтів
Заслужений діяч Пекла Чорт Чортенко.
ЗУСТРІЧ З ДИНОЗАВРОМ
І не байка, і не казка
— Біжу якось лісом… Яким?.. Та нашим рідним сосновим бором… Піщані люди. Сосни… Нічого незвичайного. Заклопотаний своїми справами, чеберяю далі. І раптом навстріч… Він!.. Хто?.. Та кажу ж вам: ВІН! ДИНОЗАВР! Живий-живісінький. Справжній-справжнісінький. В натуральну, як кажуть, величину. Остовпів я. Отетерів. Протер баньки… Чи не сниться мені, бува? Дак ні ж. Він, голубчик, вимерлий. І чеше бором живий-живісінький. І в добрій формі. Хто, питаєте?.. Та кажу ж вам: динозавр! Як кажуть, власною тридцятитонною — чи яка там у нього вага? — громадиною. На всяк випадок питаю його:
— Ей, ти… хто?
А він мені: я, каже, динозавр. Протри більма! Хіба не видиш?
— Тю! — вихопилося в мене по-простому, по-народному. — А кажуть, що ви, динозаври, той… вимерли. Мільйони років тому.
— Брешуть, — одказує. — Хворіли ми. Але повидужували. Протри ще краще свої лупаки і подивися скільки нас — то як ми могли вимерти та ще й кілька мільйонів років тому?
Протер я ще свої сліпаки — а їх там! Мезозойських плазунів підкласу архозаврів. Різні там целурозаври, бронтозаври, стегозаври, диплодоки, ігуанодонти — бір аж кишить ними. Та всі такі жахливі й страшні. І велетенські, що й уявити страшно. Недарма ж греки їм і назву придумали: deinos — жахливий, страшний… Я й зустрів такого і переконався, що не гигнули, значить, вони, динозаврики. Бо переді мною був їхній гігант з гігантів — аж мороз по тобі, як на таке громаддя зиркнеш. Добре, думаю, що хоч я виявився таким зірким і загледів живого представника динозаврів. А куди ж наша наука дивиться? Триндять вчені, вимерли динозаври, всі до одного загадково пощезали. А ви зенки свої хоч раз протріть. Не вимерли, а тільки перехворіли. Це й стало моїм найбільшим науковим відкриттям. Епохальним, до речі. А перехворівши, повидужували. Усі гамузом. І знову заселяють землю. І я тому свідок. Засів я за дисертацію… І ось я вже доктор наук. Професор. Академік. лауреат і так далі. Відомий учений-динозаврознавець. Чи не єдиний у світі. Написав ще й науково-популярну книгу «Динозаври, які й не думали вимирати», а в ній на основі своєї зустрічі з гігантською рептилією розповів про плазунів з мезозою, четвертої ери геологічної історії Землі, що настала близько 230 мільйонів років тому, а я ж з ними ледь чи не ручкався… Коли б їх не здибав у бору, то наука й досі б запевняла, що ці гіганти вимерли! — виступаючи на вельми поважному симпозіумі в якомусь дуже вченому муравлиші вигукнув професор, він же академік Мураха під бурхливі оплески.
І все, що він казав, було правдою. Чистісінькою. З тим однак незначним уточненням, що зустрів він колись у сосновому бору звичайну ящірку. Що й справді здалася Мурашці динозавром.
Їй вірять, на неї посилаються у світі вчених мурах. І всі в муравлиську — в який не заглянь, — вірять, що динозаври і справді не вимерли, а й досі живі-живісінькі і академік Мурах їх в живі очі бачив.
Мораль? А ось яка: у мурашнику, бодай і вченому, все можу бути. Але чому це ми й досі віримо мурахам від науки та їхньому науковому ґвалту?
ЯК ПРИДБАТИ ШКУРУ ГІМАЛАЙСЬКОГО ВЕДМЕДЯ
Якось одного пречудового зимового ранку, коли так затишно сидиться біля каміну в холі свого офісу, вам раптом захотілося дістати… Ну таке щось, ну таке щось… М-м-м… Ну, наприклад, шкуру гімалайського ведмедя. Натуральну шкуру із натурального гімалайського ведмедя…
В жодного з ваших знайомих бізнесменів немає особистої шкури гімалайського ведмедя, а у вас — будь ласка! Так мальовничо-екзотично простелена персональна шкура гімалайського ведмедя, що — ах, ох! Можна завжди загадково-інтригуюче сказати гостям: «Да-а… було, як добував я в хащах Гімалаїв аж у чорта на задвірках цю симпатичну шкурочку…»
Та і як можна жити і займатися комерцією без шкури справжнього гімалайського ведмедя, га? (Як самому гімалайському ведмедеві жити без шкури — то вже клопіт самого ведмедя і людей з доларами він не повинен турбувати. Як хоче — так хай і живе!)
Ясно, як божий день: гімалайський ведмідь водиться в Гімалаях. А Гімалаї, в свою чергу, водяться, чи то пак розташовані у… Гімалаях. Це найвища гірська система планети Земля. Розташована в межах Пакистану, Індії, Непалу і Китаю — довжина близько 2400, а ширина — 300 кілометрів. Отам і треба шукати потрібного вам звіра. (Одна знайома авторова кума з Вишгорода запевняла, що їх там!.. Як у нас горобців!)
На ваше безмежне щастя в Україні з АО з обмеженою — по саме далі нікуди — відповідальністю «Екзотичні хутра». Воно якраз не дуже й дорого — для комерсантів-початківців та бізнесменів — і продає шкуру гімалайського ведмедя. Правда, вона тимчасово знаходиться на ведмедеві, але в дуже гарному стані. Принаймні, сам ведмідь нею дуже задоволений і не розлучається з нею ні вдень, ні вночі. Шкура чорна (підборіддя біле, на грудях — блідувато-жовтувата гострокутна пляма), довжина — два метри, а висота в холці близько метра. Екзотика на екзотиці! Це те, що вам треба. В АО «Екзотичні шкури» вам заявлять таке: а) оскільки шкура, що вам сподобалась, терміново знаходиться на гімалайському ведмедеві, то б) уклавши угоду з АО «Екзотичні хутра», ви сплачуєте в касу половину вартості тієї шкури, їдете в Гімалаї, знаходите там відповідні гори, а в них відповідний ліс, а в тому лісі потрібного вам ведмедя.
А знайшовши, чемно так до нього звертаєтесь:
— Здрасті. Ви — такий-то гімалайський ведмідь?
— Ну?!! — не зовсім ввічливо ведмідь. — Що нада? Шляються тут… всякі.
— Вибачте, — ще чемніше одказуєте ви і своєю лагідністю просто обеззброюєте малокультурну і нецивілізовану тварину, — я не всякий, як ви щойно зволили висловитись. Я бізнесмен такий-то і приїхав за шкурою.
— За якою це… — озирається звір, — шкурою?
— За тією, що тимчасово знаходиться на вас, — і тицяєте нещасній тварині під ніс документи. — Ось угода. Я купив вашу шкуру і віднині вона моя.
— А як же я… без шкури? — жалюгідно скімлить ведмідь. — У нас тут, в Гімалаях без шкури… До всього ж я не давав згоди на продаж своєї шкури.
— Головне, — у вашому голосі метал, — що є моя згода на купівлю вашої шкури. Можете скаржитись куди завгодно і кому завгодно. Вашу шкуру я купив і за законами бізнесу — вона тепер моя. Прошу її негайно звільнити і передати мені в задовільному стані, як зазначено в акті продажу-купівлі.
