Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Старинная литература » Прочая старинная литература » Долина Єдиної Дороги - Микітчак Тарас Ігорович (книги регистрация онлайн txt) 📗

Долина Єдиної Дороги - Микітчак Тарас Ігорович (книги регистрация онлайн txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Долина Єдиної Дороги - Микітчак Тарас Ігорович (книги регистрация онлайн txt) 📗. Жанр: Прочая старинная литература. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

* * *

— Мої слова не мають нічого спільного з голою вірою у вигадки прибульців, — Ліводверник відвів руку старійшини. — І зараз ви почуєте доказ того, що я не вигадую й не видаю свої сни за правду.

Троє, на перший погляд, доріжан вийшли на поміст і стали поряд із Вересковим. Двох чимало долинян відразу ж упізнали — це були Хвиль Болітник з Малого Доріжнього й Солевій Моряний із Бездоріжнього, недавні втікачі. А третій… Коли Рудий Лис скинув з голови капюшон, усі на площі ахнули від здивування. Вони ніколи не бачили такого… такого… навіть слів не було, щоб описати, ким був для них лісовій. Мабуть, іще одним заземельцем, який відрізнявся і від самих доріжан, і від знайомих уже котів з каракотами.

— Я зустрів Хвиля, коли збирав сьогодні рано-ранесенько трави в лісі. Вони троє підійшли до мене, ми поговорили, тепер нехай вони розкажуть і вам те, що повідали мені, — старий малодоріжанин відійшов назад.

— Радий усіх вас бачити, бо вже сумнівався, що колись повернуся в долину, — почав Хвиль. — Ви розумієте, що якби ми не втекли звідси, то усі, хто став на захист Рибохвостика, були б уже мертві. Заземельці не прощають гордості й самоповаги.

— Вони б вам пробачили! — крикнув Праводверник, пробравшись до краю помосту й спершись на нього руками. — Якби ви попросили у них вибачення і нормально працювали далі!

— Ми не мали за що просити пробачення, — різко відповів Болітник, зневажливо дивлячись на односельчанина. — І ніхто не збирався залишати нас у спокої. Коли ми вийшли на галявину в лісі, загін на чолі зі Стертом наздогнав нас і напав. Ми прийняли бій, бо йшлося вже про наше життя і життя наших жінок і дітей! Вони нікого не пощадили б. З допомогою лісового народу, який також вистежив нас на своїх землях, ми перемогли заземельців. Майже ніхто з них не вижив. Загинуло багато і наших доріжан, і лісовіїв, які захищали нас. Гадаю, цей випадок чудово показав, хто такі коти й каракоти. Вони вже зробили з нас рабів, які не мають права на свою думку, на своє життя, на свою вітчизну!

Розгублений натовп мовчав, не зводячи очей із помосту. Сталося те, чого боялися всі, — заземельці пролили кров долинян!

— Лісовії багато цікавого розповіли про тих, кого ми довгий час уважали своїми спасителями й покровителями, — виступив уперед Солевій. — Я не буду цього переповідати, нехай скаже один із лісовиків, старійшина Лисячого роду, Рудий Лис. Я додам лише, що цей невідомий досі народ дуже добре прийняв нас, і ми їм щиро вдячні. Якби не вони, нікого з утікачів уже не було б, — Моряний поклав руку на плече Лиса, запрошуючи його до слова.

Рудий Лис кілька секунд збирався з думками. На нього сильно вплинуло довге перебування на відкритих рівнинах, а тут ще цей натовп, який невідомо як поставиться до нього. Але ніхто з доріжан не виявляв ворожості, й лісовій почав розказувати те, що знав від дібровників, що бачив сам, про що здогадувався. Його розповідь вразила зібрання. Це була та війна, про яку говорили коти. Ніякого ворога на півдні немає, ворог уже тут. Ніхто не прийде їх поневолювати, вони вже раби. І немає жодного просвітку в тій темряві, яка наповзла на їхню рідну долину зі всіх сторін, — лише страх і безвихідь. Ось-ось із лісу вийде величезна армія заземельців, і життя волинян, як вільного народу, припиниться. Далі — або рабами й прислугою, або зі зброєю проти інших безневинних. Жахливий вибір.

— Здається, у нас є два варіанти: рабство або життя солдат, які воюють за своїх ворогів. Але насправді є й третій — ми виступимо проти цих зайд, спробуємо їх здолати, — замість Лиса закінчив старий Вересковий.

Після цих слів запанувала мертва тиша. Ліводверник пропонував не бути приниженими, не бути безликою масою, з якої вороги ліпитимуть свій світ. Він пропонував бути… мертвими. Зараз доріжани могли думати тільки так — відчувши владу й силу заземельців, одного заземельця, жменьки заземельців, сотні заземельців, яким вони дозволили керувати собою й використовувати себе. А цей старий доріжанин пропонує виступити проти армії, в якій буде не одна сотня і не одна тисяча вмілих, жорстоких, досвідчених воїнів. Що проти неї зможуть зробити беззбройні й миролюбні землероби і ремісники? Це самогубство. Хоча цього слова досі не знали в долині Єдиної Дороги, але його зміст підказував розум. Навіть десять зайців не переможуть одного вовка, а один заєць, який кинеться на десяток вовків, просто гарно загине.

— Ти пропонуєш нам померти! — Праводверник видерся на поміст і став навпроти брата. — Померти, щоправда, з почестями, безрозсудними героями. Ми не подолаємо навіть ту сотню, яка зараз є в долині, а ти говориш про тисячі заземельців!

— Хвиль і Солевій билися з ними й перемогли. Вони не такі вже й всесильні. Ми не будемо беззбройними, ми забудемо про миролюбність. Вони хочуть навчити нас майстерності війни? Ми будемо вчитися. Ми не виступимо проти них зараз, а спочатку спробуємо навчитися володіти зброєю. Зрозумійте, в будь-якому іншому випадку наше життя перетвориться на пекло. Наші чоловіки вбиватимуть чоловіків інших народів, а якщо відмовляться, то заземельці вб’ють їх. А що буде з нашими жінками й дочками? — Ліводверник окинув поглядом бліді обличчя своїх земляків. — У заземельців немає такого розуміння шлюбу і подружньої вірності, як у нас. Насилля й ґвалт, розпуста і вседозволеність — нормальні речі їхнього світу. Якщо не вірите, запитайте у своїх дочок-красунь, які не розказують вам нічого, бо соромляться. Скільком дівчатам Морфід обіцяв любов до смерті? Скількох хотів збезчестити Ро? А інші? А що буде, коли вони матимуть повну владу над нами? Ви хочете так жити?

— Якби у нас був хоч один шанс їх перемогти! — з розпачем крикнув хтось із натовпу.

— Є! — знову заговорив Солевій Моряний, і його голос пролунав наче грім над принишклим степом. Згадка про ставлення заземельців до дівчат зробила його обличчя кам’яним і гнівним. Він ніколи не забуде, як його дочка лежала на землі, а Ро збирався перед усіма зробити з нею щось жахливе, щось гірше за смерть. — Але тільки в тому випадку, коли ми всі будемо разом. Усі чоловіки повинні стати до лав нашого війська. Лісовії обіцяли забезпечити нас зброєю й тренувати у стрільбі. На час війни наші сім’ї покинуть долину. Лісовії приймуть їх і захищатимуть від ворогів. Якщо нас спіткає поразка, доріжани відродяться в наших дітях. Народ не має права вимирати під батогами поневолювачів, він має право вибирати свою долю. Цей вибір ми повинні зробити зараз!

Густобрів, який слухав ці слова з перекошеним обличчям, ураз скипів і закричав на Соловія.

— Ви бездумні дурні! Вам очі сліпить гординя. Ви готові пожертвувати своїм краєм заради безглуздої ідеї. Доріжани, рідні мої, народе, який завжди був мудрим і врівноваженим, не слухайте цих зухвалих речей, не вірте у свою всесильність, не йдіть за тими, хто веде вас на чужі мечі, — мечі, які можуть захищати вас, а не вбивати! А Ліводверника за такі слова потрібно скинути з війта Малого Доріжнього і вигнати з Мудрої Ради. Він завжди хотів для заспокоєння своєї цікавості й гордині погубити всіх нас! Нехай кожен війт, який не хоче бачити цього старого божевільного поряд із собою, стане ліворуч від мене, а решта хай ідуть направо.

Ніхто з війтів не відреагував на його слова. Хтось зробив крок ліворуч, хтось праворуч, але врешті всі зупинились.

— Прошу слова, — до Травника Густоброва підійшов Чистослів Тинявка. — Я хочу сказати, що не тільки жителі Малого Доріжнього можуть змістити свого війта, а й уся долина може позбутися старійшини, який бажає їм долі найманців, жінок без честі й рабів. Хто не хоче прислужувати заземельцям і називати їхню зневагу дружбою, хто не хоче, щоб його долю вирішував Густобрів, підніміть з майдану камінь і покладіть його праворуч від Травника. Хто ж хоче залишити все як є і визнати верховенство теперішнього війта — кладіть зліва. Такі речі повинні вирішувати не війти, а всі доріжани. Тут присутні представники усіх поселень, майже з кожної долинянської родини хтось прийшов на майдан Міждоріжнього, тому таке голосування буде справедливим. Чи всі присутні пристають на мою пропозицію?

Перейти на страницу:

Микітчак Тарас Ігорович читать все книги автора по порядку

Микітчак Тарас Ігорович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Долина Єдиної Дороги отзывы

Отзывы читателей о книге Долина Єдиної Дороги, автор: Микітчак Тарас Ігорович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*