БАРДО online - Поваляева Светлана (книги без регистрации .TXT) 📗
— Сідай, посидимо.
Я підсунув до себе ящик і сів.
Він щось сказав. Я щось відповів. Безглузді кострубаті конструкції зі звуків, літер і складів маслянисто-веселковими бульками полинули вгору і розчинилися в небі.
Ви помічали, як уві сні трансформуються форма і зміст емоцій? Можна говорити про ковбасу або невпинно повторювати газетний заголовок, вимовляти одне-єдине слово, скажімо «шафа», чи сіяти абсолютно безсенсовними словосполученнями, де слова сполучаються цілком довільно, неоковирно, абсурдно. Але це не важливо. Ти й не згадуєш про ту повсякденну звичну напругу, з якою добираєш слова і складаєш їх у речення, щоби передати навіть дуже просту побутову думку. Уві сні це не має значення, розмова може наповнитись такою глибокою чуттєвістю, таким розмаїттям сенсів у найтендітніших відтінках, що ти навіть забудеш соромитися себе, помічати убозтво і умовність оточуючих декорацій. Навіть якщо розмова відбувається прямо посеред загального коридору на подертій розкладачці, яка перегороджує прохід на сходи у під’їзді між ліфтом і дверима на вулицю. Коли ви прокидаєтесь, то майже одразу забуваєте зміст розмови. Можливо, ще мить тримаєте тілом яскравість переживання і окремі фрагменти сенсу.
А тоді одразу ж бачите, наскільки неправдоподібним був інтер’єр, наскільки смішними, жалюгідними і безглуздими були повторювання слова «шафа» і полум’яно-вдумливий діалог про ковбасу. Маячня. Сон зіжмакується і викидається у сміттєвий кошик пам’яті. А тепер припустіть: усі сни тотожні. Хіба ви не спостерігали цієї особливості спілкування у житті, яке називають реальним? У кожному зі снів ти однаково втягнутий і поглинутий переживанням самого контакту, дії. Слова тут нічого не варті, можна було б взагалі обійтися без них. Говоріння мовою — рудиментарна звичка у цьому потоці безпосередньої передачі відчуттів. Не важливо, що ви говорите, — важливо як. Збоку ця невисловлювана гра сенсів виглядає щонайменше кумедно, якщо сприймати лише двох істот, котрі ведуть діалог уголос. Невідомо, яким є насправді сенс кожного слова і скільки сенсів може бути в одній фразі.
Він сказав, що слово «промоутерство» означає промотування чужих бабок. Я сказав, що у нього над головою горить газ. Він сказав, що його з’їли багатороті червоні сутності. Я сказав, що фраза «я тебе вб’ю» може прозвучати з вуст коханої дівчини, а може бути сказана агресивним важковаговиком чи, там, прокурором. Або кимось із батьків. І в кожному випадку вона означатиме інший вид убивства. Він сказав, що пристрасть — один з механізмів, що забезпечує процес розмноження, і виконує він камуфляжну роль. Щоби дві несумісні за жодною ознакою, окрім статевої, істоти все-таки спарувалися, а там хоч потоп.
Ті рідкісні створені одна для одної сутності, якщо зустрічаються, зазвичай ніякої мексиканської пристрасті не переживають, жодних сексуальних зашкалювань — вони просто з першого погляду упізнають одна одну. Але не те щоб вони насправді були створені одна для одної, бо ніякого творця нема.
Так ми і говорили. Принаймні так це виглядало б ззовні для стороннього спостерігача. А мені тоді відкрилася чарунчаста будова світу, просочена і омита невимовним сяйвом, котрим був я сам, чи це воно було мною. Замість висловлювати бажане, я міг підстрибувати і злітати, зависаючи скільки захочу в безмежному просторі, котрий відкривався крізь вузеньку трубку моєї лівої зіниці. Трубка зіниці була чорною і водночас золотою, від неї тяглися тьмяні, ртутно-сріблисті й асфальтово-сірі розколини і тріщини, наче у закрижанілій калюжі, в центр якої я в дитинстві стрибнув. А. А. Аа. Ооооо. х. У. ЩастяаАвсевсюдитут НҐ!
У березні я прокинувся і ще якийсь час думав про свій сон, силкуючись утримати хоч іскру з пережитих одкровень, чиї залишкові вібрації стрімко покидали тіло і свідомість, як вода — ванну. Нічого, окрім чопика безглуздої розмови з якимось нарколигою біля пункту прийому склопосуду, утримати не вдалося. Звичайний сон. Я здійснив усі свої сновидні ритуали і саме закоматозив у передпокої, не знаючи, куди повернути: праворуч до кімнати чи ліворуч до кухні, як раптом почув з кухні радіо. Отже, пошкандибав туди.
— У дні, після десятого березня, я пережив ті ж відчуття, які переживав після десятого березня п’ятдесят дев’ятого року. Ось уже тиждень, як у Лхасі панує страх, — накладався одноманітний голос перекладача на чиїсь урівноважені інтонації. — Ви відчували страх? — співчутливо запитав ведучий програми.
Я зацікавився, присів за стіл і став слухати, чого зі мною, принаймні у свідомому стані, раніше ніколи не траплялося.
— Так. Схожі відчуття я переживав і цього разу. Пополудні я отримав інформацію, що люди в деяких областях Лхаси виступили з протестами. Щойно я почув про це, то подумав: великі страждання чекають на цих людей. Я відчуваю страх, величезне занепокоєння, тугу і безпорадність, я можу лише молитися. — Але Китай не вважає вас безпорадними, — діловито докидає ведучий. — Він звинувачує вас у тому, що відбувається. Він називає вас вовком у чернечій рясі, дияволом з людським обличчям, терористом. Ви — терорист? — Як вони вміють отак інтонаційно ставити запитання, що воно стає риторичним і до такої міри одразу псується вся інтрига, що можна собі навіть уявити зовнішність, з-за якої вихлюпується цей професійний радіоголос, думаю я. — Я простий чернець. Для мене це час серйозної перевірки, чи дійсно я щиро практикую вчення Будди, співчуття і терпіння. Якщо за цих обставин я втрачу самовладання, відчую гнів, це означатиме, що моїй буддийській практиці бракує щирості. Тому для духовного практика — це воістину золотий час.
Я розглядаю свої руки і раптом помічаю довкруж на поверхні столу крихітних напівпрозорих мурашок, які метушаться довкола гігантської — для них — цукрової крупиці. Ваша лінія передачі знаходиться поза зоною досяжності, кажу я їм. Жодних ознак того, що почули мене, мурашки не виказують. Життя комах серед кухонних площин і безладно розкиданих речовин раптом видається мені чимось невимовно жахливим через його остаточну безвихідь. Раніше я вважав, що людське існування мало чим відрізняється поміж безлічі існувань — ну, ніби як ми бачимо довкола себе гори, дерева і озера в такій собі неспростовній концепції божого задуму, а це все може виявитися крихтами їжі неосяжно великих істот, дуже далеких від божественного. А мурахи живуть серед наших ніштяків і навіть не здатні побачити цілком наш палець. І вбиваємо ми їх випадково, а не караємо за їхні мурашині гріхи. Але тут я усвідомив, що їм не просто нема коли сприймати свої діяння чи, скажімо, мій палець, а навіть шансу на таку можливість не існує — вони просто виживають, і все. — Ми можемо висловлювати свої приховані почуття, користуючись свободою самовираження, свободою слова, але ми повинні триматися строго у рамках ненасильницьких заходів. Якщо люди вдадуться до насильства і насильство вийде з-під контролю, тоді у мене залишиться єдиний вихід — зняти із себе повноваження. — Повноваження Далай-лами? — Далай-лами — не знаю. — Тоді які? — Відповідальність за керівництво боротьбою за Тибет. Тибет майже дві тисячі років живе поруч з китайцями, інколи в наших стосунках виникали неприємні епізоди, але в цілому ми жили щасливо. І як буддийський чернець, я завжди вважаю своїх китайських братів і сестер старшими учнями Будди, ми — молодші. Щоразу, коли я даю учення нашим китайським братам і сестрам, я завжди спершу висловлюю їм свою повагу. Я — молодший учень. Правда, інколи я жартую, що рівень знань молодших учнів може перевершити старших. Китай — найгустонаселеніша країна світу. Ми повинні визнати цю реальність. Негативні почуття по відношенню до них абсолютно безглузді. І несправедливі. — Зараз ведучий почне, що називається, ставити питання руба, ліниво волочу я свій здогад услід за пересуваннями мурашки, і точно: — Ви називаєте культурним геноцидом те, що відбувається в Тибеті. Що саме ви маєте на увазі? — Я вже говорив про те, що, чи то навмисно чи ні, здійснюється політика культурного геноциду. «Ненавмисно» означає — через масове переселення китайського населення. У Лхасі, наприклад, дві третини трьохсоттисячного населення — китайці. Продавці, власники ресторанів — усе це китайці ханьського походження. Тибетці в цих районах стають меншістю. У повсякденні вони вимушені спілкуватися китайською, а не тибетською. Потреба у тибетській мові зникає. Деякі батьки, хоча вони і поважають свою рідну мову, але, виходячи з практичних міркувань, починають радити своїм дітям: якщо ви хочете отримати хорошу роботу або більше можливостей, вам краще говорити китайською. Через певні умови і обставини тибетська мова стає маловживаною або не використовується зовсім. Мені довелося зустрічатися з тибетськими студентами, які говорили лише китайською і зовсім не знали тибетської. Вони розповідали мені, що на батьківщині взагалі немає можливостей вивчати тибетську, і вони зверталися до китайських владців, говорили: ми хочемо вивчати тибетську. Але ті, в деяких регіонах, відповідали: немає потреби вчити тибетську. Зовсім не обов’язково в основі цього є погані наміри. Інше питання, коли така політика проводиться навмисне. — Якби не йшлося конкретно про Тибет, я подумав би, що виступає український націоналіст, спадкоємець прапороносців Розстріляного Відродження, але що я знаю про Тибет і Китай, про Україну і Росію? Та нічого, я взагалі у світовій історії, чи, там, у геополітиці, почуваюся отаким-от кухонним мурашкою. — Кілька років тому секретар партії в Лхасі, здається, його ім’я Чжень Гуань… сказав на засіданні компартії, що головна загроза відділення Тибету від Китаю криється в буддийській вірі. Вони вважають буддизм Тибету небезпечним. Мотивація, що змушує їх проводити відповідну політику, ґрунтується на страху. Вони навмисно накладають обмеження на вивчення буддизму і забороняють студентам і службовцям ставити зображення Будди на домашній вівтар. З підручників навмисно вилучено слова релігійного змісту. Це триває вже декілька десятиліть. У монастирях, чоловічих і жіночих, введено курс політичної освіти. — Одне мурашисько покинуло цукор і побігло до хлібної крихти. Замість міркувати над почутим по радіо я намагаюся уявити собі, який звук чують мурашки і чи взагалі вони чують радіо. Як вони сприймають радіохвилі? Мабуть, так само, як і мене — ніяк не сприймають, бо це зовсім інший світ. Але ж вони можуть до цього світу пробратися: залізти мені до вуха і виїсти зсередини. Якщо вони шалено плодитимуться, то зможуть навалитися пошестю й розгризти мене на поживні молекули. Я змітаю зі столу весь бруд разом з мурашками — гаплик їхньому світові. — Історія знає немало прикладів, коли малі народи поглиналися великими. Малі народи інколи вибирали дорогу боротьби і нерідко досягали успіху. Що дав ненасильницький шлях народові Тибету? Метод, який вибрали Магатма Ганді і Мартін Лютер Кінг, який надихнувся ідеями Магатми Ганді і застосував їх у своїй боротьбі, а також Нельсон Мандела, хоча спочатку він дотримувався трохи іншої дороги. Це ненасилля. — Але деякі молоді тибетці говорять, що ця дорога помилкова. Що час прийшов, оскільки світ зараз дивиться на Тибет у зв’язку з майбутніми Олімпійськими іграми. — Ці ідеї продиктовані емоціями, а не розумом. Навіть Сполучені Штати, наддержава, в своїх спробах застосувати надмірне насильство не дуже успішна. Візьміть Ірак і Афганістан, не дуже успішні заходи. Така нова реальність. Або Китай, потужна армія… Рішення, що проводяться в життя силовими методами, застаріли. — Чи є випадки, коли насильство виправдане? — Немає. — Ніколи? — Суто теоретично, можна сказати, що за певних обставин — якщо у вас хороша мотивація, якщо ви піклуєтеся про багатьох людей, про справедливість, — насильницькі дії можуть бути допустимі. Проте, з практичної точки зору, я вважаю, що завжди краще утримуватися від насильства. Деякі молодіжні організації Тибету, які критикують наш підхід, висловлюються на користь насильства. За останніх двадцять-тридцять років у мене було багато суперечок з ними. Вони кричать: «Насильство!» Закликають до жорсткіших методів. Говорять про моджахедів Палестини, моджахедів в Афганістані. Про це легко говорити, але в реальності, навіть якщо ви хочете застосувати насильство, це дуже важко. А для нас, тибетців, насильницькі методи схожі на самогубство.
