Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг TXT) 📗
Посли се розвідали чи зміркували ще перше ніж їх допущено до переговорів. Вони ще в середині березня вступили на московську територію, але тільки місяць пізніше їх допущено до Москви і 19 н. с. квітня їм тут зроблено урочисту зустріч, з участю самого царя, як дорогим союзникам. Але вже перед тим вони повідомили варшавський двір, що з їх місії нічого не буде: Москва взяла сторону Хмеля 6).
Дійсно, експозе — пропозиція спільної акції против Криму і козаків в нинішній кампанії, кримські грамоти з закликами до спільного походу на Москву, і пояснення що вже торік Польща тільки своїм війском, зібраним під Львовом і Камінцем відвернула похід Кримців на московські україни, не зробили на московських дипльоматів ніякого вражіння. На пропозицію діверсії від Астрахани (на Ногайську Орду) вони влучно завважали, що Астрахань занадто далеке місто, аби могло служити базою операцій; про Донців промовчали, а на проєкт походу від Путивля на Крим завважали, що так на-спіх такої експедиції зробитя не можна: треба розробити плян, обміркувати потрібний військовий контінґент — контінґент великий, такий щоб можна було вигнати Татар з Криму: треба розложити його по половині на Москву і Польщу, щоб нікому не було кривди.
Коли ж посли поясняли, що се справа пильна: війна з козаками вже почалась, король сам рушив в похід, з 50-тисячами війська, вже були щасливі для Поляків бої, і треба щоб цар зараз зробив діверсію від Путивля: тоді Кримці відстануть від козаків, король упорається з своїми зрадниками і можна буде свобідно обміркувати плян походу на Крим, — бояре пояснили, що якраз супротив козаків і Б. Хмельницького у них нема casus foederis. Покликування на заприсяжений союз і поклики до акції “не словом, а ділом” против “спільного християнського неприятеля” тут ні при чім: запорозькі козаки підняли повстаннє за православну віру, за святі божі церкви і за свої нестерпні обиди, і се дійсно річ недопустима, що по всім світі віра користується певною толєрантністю, і в самій Польщі король і пани-рада не рухають всяких вір противних християнській вірі: кальвинів, люторів, новохрещещів, Вірмен і навіть "богоубийць Жидів, котрих всі християнські люде повинні ненавидіти", а “християнських правовірних людей”, православних — обижають. Цар з братської приязни і любови до короля сильно радить вдоволити козаків і замиритися з ними без кровопролиття, щоб вони вернулися в підданство королеві, відставши від Татар. Коли король замириться з козаками, тоді цар з королем зможуть порозумітися про спільну акцію против кримського хана, “щоб Орду знищити”. Инакше — коли король воюватиметься з козаками, вони справді піддадуться ханові, або турецькому султанові, і тоді доперва утвориться тяжка і небезпечна ситуація, до котрої Москва ніяк не може встрявати: коли утвориться союз козаків, Татар і Турків,-зачіпитися з ними, значило б стягнути небезпеку на обидві держави. За козаків і Татар встане турецький султан, одні війська підуть на Москву, инші на Польщу, і прийдеться одній і другій себе боронити, а не союзникові помагати. Козацьке повстаннє тоді нічим не можна буде загамувати, його треба гамувати наперед. Коли королеві се буде приємно, цар візьме на себе посередництво: він пішле до гетьмана своїх людей з порадою замиритися з королем і вернутися в підданство йому, — але з тим щоб і король та пани-рада з свого боку віри християнської не гнали і козакам непотрібної тісноти не чинили. Тоді можна буде посварити козаків з Кримцями, а посваривши спільно йти на Крим.
Посли на се відповідали, що ніяких утисків православній вірі нема і не було, се Хмельницький видумує цареві. Він розлакомився на здобичу, хоче вирватися з-під власти короля і бунтує: козаки не пускають шляхти і урядників до їх маєтностей, побивають невинно тих, що стали були повертатись до своїх маєтків, а пускають славу і причину задають, що се вони борються за віру; в дійсности ж Хмельницький звязався з ханом, піддався й присягнув йому. Коли цар хоче посередничити в замиренню козаків, се діло спасенне, але їм, послам, в тім не дано ніякої інструкції, тільки в справі спілки против Криму.
На сім пункті одначе вийшла ріжниця між самими послами. Посол в. кн. Литовського до московської пропозиції поставився прихильніш: подякував. Тоді Вітовский з гнівом перервав переговори, але потім видко дав себе переконати свому товаришеві і на засіданні 20 н. с. травня вони оба однодушно привитали царський замір посередництва, заявляючи, що з польської сторони не буде козакам ніякого утиску ні в вірі ні в вільностях: “нехай буде шляхтич шляхтичом, козак козаком, а хлоп хлопом”. Тільки щоб насамперед цар настояв на розриві козаків з Кримцями. Коли Хмельницький розірве з Ордою, він тим покаже, що не має лихих намірів і що до Москви; тоді нехай цар знайде способи, на чім замирити козаків з королем. Але вони, посли, переконані, що трівкого замирення не може бути: вони знають певно, що гетьман Хмельницький чоловік лукавий, а військо його — люде дурні, які своєї гадки не мають, і ні в чім не устоять. “Та й то треба подумати, що гетьман Б. Хмельницький доступився великого щастя, прославившися по всіх доохрестних державах, він в звичайній мірі тримати себе не схоче, а коли тримати його в великій чести і з великим військом, то будуть часті бунти з-за дрібниць”.
На тім і скінчились майже двомісячні переговори — без якого будь конкретного результату 7).
Примітки
1) Жерела XVI с. 111.
2) Также с. 109.
3) с. 449-450.
4) Отже договор не був підписаний, помиляються ті історики, що маючи передчасно виготовлений текст з датою місяця січня, твердять, що договір тоді ж і підписано.
5) Theiner, Monumenta Poloniae III с. 470.
6) В листі до арцибіскупа, очевидно з Варшави, 23 квітня: Moskwa nad spodziewanie nasze odsetpuie nаs: deklarowali sie przy Chmielu. Owo po prostu nаdzіеjеj w nikim nie mozemy pokladac, tylko w samym Bogu. — Осол. 2286
7) Московське офіціяльне звідомленнє, від 2 березня до 9 червня с. с. в Польських справах московського посольського приказу, кн. 80. Зводка головніших тез переговорів, в формі діяльоґу “послів” і “бояр” у Соловйова т. X, стереотип. виданнє ст. 1615-7. В ркп. Осол. 225 л. 375 єсть небезінтересне звідомленнє польських послів, воно досі не звертало на себе уваги і я його наведу ціле, в перекладі:
“Копія листу від пп. послів післаних до московського царя, з дня 27 мая, з московської столиці, 1651.
“Тільки чотири одвіти (otwiedy) мали ми. На трьох наша місія була трактована: заявивши братську любов його кор. милости, дали ми певні остороги думним боярам з самих автентиків, щоб вони з нами поговорили про способи оружної спілки. Дали нам місце, аби ми виложили ті способи, і ми їм подали певні способи, а вони навзаїм освідчивши братерську любов царя до короля, заявили той спосіб, що цар бажає всяко знищити спільними силами поганство в його гнізді, але вимагає, щоб й. корол. м. чи силою чи ласкою козаків грунтовно заспокоїв і ліґу їх з поганами розтяв. Коли ж би до того не прийшло, і бунтівники зіставались при своїх претензіях, то цар хоче бути посередником, бажаючи перед усім, аби зрадники наші були заспокоєні на пункті реліґії. Ми трохи відійшовши потім відповіли, що ми вдячні за таку добру волю царя й. м., унижено дякуємо, але не маючи дозволу про се трактувати, донесемо й кор. мил. сю охоту царя й. м., а хотіли б дістати позитивну відповідь про спілку на поган, так як про се вже зачали умовлятись. Як всі одвіти (otwiedy) так і той взяли вони на доповідь цареві. Цар же 23 мая від'їхав до монастиря Трійці, 12 миль від столиці, поверне за 10 день і має нас з усім відправити, дасть Бог, по Божім тілі (8 червня н. с.).
“Одвіт (odwied) 17 мая: Цар й. м. хоче мати оружну спілку і йти на Крим з рівносильним (з Поляками) військом; але бажає, щоб наперед заспокоїлося домашнє замішаннє з козаками, і обіцяє сам бути посередником між королем й. м. і козаками.
