Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг TXT) 📗
“Ми на се відповіли подякою на пропозицію посередництва, але що час іде, і до того часу настане спокій — або судом божим, або замиреннєм з Хмелем через визначену соймом комісію, то ми той афект царського величества можемо тільки донести до відому й. кор. мил. Бо до сього способу не маєм інструкції від й кор. мил., а просимо докінчення зачатої справи — про змову на Татар, бо до сього ми приїхали з повним уповаженнєм і про се хочемо як найскорше самі повідомити його кор. мил., і просимо скорої відправи”. В Theatrum Europaeum p. 76 небезінтересна кореспондентська качка: перед виїздом короля з Варшави (в квітні) цар пообіцяв йому, через своє посольство, рушити на козацьку границю з 80 тис. війська в інтересах Польщі. Але царгородський патріярх спеціяльним писаннєм відмовив його від сього, вказуючи на реліґійний характер війни.
КОРОЛЬ ВИЇЗЖАЄ ДО ВІЙСЬКА, ОСТАННІ ЗУСИЛЛЯ ВЕНЕЦІЇ ВІДВЕСТИ ВІЙНУ, МАРШ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, ПОГОЛОСКИ ПРО ВЕЛИКІ УСПІХИ КОЗАЦЬКІ.
Надії на заграничну поміч таким чином розвіялися, і Польща в війні з Козаччиною, що її на себе накликала, мусіла сама собі помагати. На гроші, що збиралися з ухваленого податку, формувалися потроху нові хоругви і полки, але поволі і в не великій скількости. Тому де далі - головним ресурсом ставав загальний шляхетський похід. Першу повістку (“перші віці на посполите рушеннє”) видав король зараз же по соймі, 5 січня, “одну за дві”, так що за наступним покликом, виданим королем, шляхта мала ставитись 1). Але з ним не спішили, і з тим як розвівався плян превентивної, зимової кампанії, сі “треті віці” відсувалися все далі. Намірялись їx видати за два тижні перед Великоднем, себто на благовіщеннє, 26 березня н. ст. 2), з терміном збору на перше травня: проєктувалося, що зараз по великодні король виїде до Люблина, і в звязку з тим буде визначене збірне місце. Потім сю повістку відложено, з невідомих причин, і визначено тільки збір війська під Володимиром на день 16 квітня. Маємо оден з таких обіжників адресований до королівського дворянина і полковника нового війська з дня 21 березня. Король повідомляючи його, що 13 квітня він виїде до Люблина, і відти поїде на збірний пункт до Володимира, наказує йому не чекати на скомплєктуваннє своїх компаній, а прибувати пунктуально на згаданий день 16 квітня під Володимир з тим що у нього буде готове 3).
13 квітня, в четвер по великодні, король разом з королевою дійсно виїхав до Люблина, з тим щоб там відбути сесію королівського суду і звідти королева мала провести короля до Сокаля, щоб там благати у чудовної ікони успіху війську; на кінець місяця він хотів бути в таборі під Володимиром, аби там зібрати військо 4). Перед виїздом були визначені по всій Польщі богослуження за успіх походу. Нунцій з великою парадою передав йому в церкві той посвячений папою меч, підперезав ним короля як оборонця віри на страх безбожним і в славу божу 5), і з сим благословенством король виладив другу і останню повістку — призначаючи на день 9 травня наради в справі походу, а на день 5 червня збір всьому війську під Константиновим. Похід мотивувався тим, що надії на комісію розвіялись, перспектив на мирне полагодженнє справи нема: “віроломця” покладає всі надії на Орду та на поміч Порти, що наказала князю семигородському, баші сілістрійському, воєводам мунтянському і молдавському, аби вислали до нього сильні війська. Випущено сю повістку одначе вже в Люблині, з датою 20 квітня 6).
Для чого таке протяганнє вийшло з збором посполитою рушення — коли вже від початків квітня з часу на час сподівалися наступу козаків і приходу Орди, зістається неясним. Крім того загального пояснення, що король взагалі явно затягав кампанію 7).
Не бракувало навіть підозрінь, що він продовжує політику свого брата і за помічю козаків і Татар хоче здобути абсолютну владу в Польщі, через те навіть видав Хмельницькому політичні секрети 8). Се, розуміється, байки, але кунктаторство було явне, і ним мабуть треба пояснити, що знову відновлено переговори з Хмельницьким про комісію і мирне полагодженнє справи. В цитованій уже реляції арцибіскупові з двірських кругів з 23 квітня знаходимо принагідно кинену таку згадку: “До того зрадника Хмеля ніхто не хотів їхати, хоч дорого платилося; одначе оден — котрого вже засуджено було на горло (на смерть) помандрував, присягнувши, що віддасть листи від комісарів, котрим його кличуть на переговори; але що справить? дуже слабі надії” 9). Пізніше, в травні побачимо в козацькім таборі стоянівського війта Герича післаного з королівськими листами в тій же справі 10).
До пояснення може служити оповіданнє шведського посла Майєра, що до королівської кватири під Берестечко їздив Кавацца намовляти короля, щоб він зібране військо звернув на Турка, замість воювати з козаками: “замирився б з ними і сполучивши з своїм військом, післав разом на Турків”, обіцяв в такім разі від Венеції гроші 11). Подібні надії, що Венеція впливатиме на короля, щоб він замирився з козаками, для спільної війни з Туречиною, висловляли й Ракоцієві кореспонденти 12). Майєрові оповідали, що в Кракові вже лежать в депозиті 6 міл. червоних венецьких грошей на війну з Турками, і посилка від сілістрійського баші помочи Хмельницькому являється достатнім приводом для війни. Вповні можливо, що під таким венецьким натиском король робив проби — або принаймні удавав, що пробує замиритися з Хмельницьким і якийсь час вичікував результатів своїх листів і посольств.
Хмельницький теж не дуже шпарко наступав на Поляків; досить довго стояв в Животові, потім в другій половині квітня поступив на Погребище і далі на Гончариху 13) — можливо зчаста міняючи місце своєї штаб-кватири, судячи з разноголосих відомостей.
Полк. Ясноґурский висланий на звіди від Каліновского під козацький табор, подавав йому такі відомости, з 23 квітня:
В тих днях дістав я язика з полку паволоцького війта і від Кривоносенка, що на місці того війта тепер у Чуднові, а приїхав з універсалом від Хмеля до того полку: обидва вони на тім сходилися з моїм шпигом, що Хмель напевно в Животові. Полки: Криса з Пушка(рем) в Прилуці, Джеджалій з Гладким у Біланівці; Филипця (Philipca) з своїм полком у Котельні білоцерківській. Полк у Вільську, котрому велів іти на Корсунь. Ніженський полк з Переяславським у Ясногородці і в Білогородці. Під Макаровим Черкаський з самим Хмелем. Київський полк буде стерегти Київа, Небаба буде стерегти переправ від Литви; гострий заказ — щоб ніякий Татарин не заїздив лінії з тої сторони. Полк війта паволоцького. Тим всім полкам Хміль наказав, аби всі сили стягнули під Камінець Подільський, сподіваючися застати (там) наше військо, і обложивши щоб чекали дальшого наказу від нього — бо він що години, що хвилі виглядає ще більшої сили від хана 14).
Судячи з відомостей, головні козацькі сили в другій половині квітня і початках мая пересувались на їх улюбленім пляцдармі на пограниччу Київщини, Волини і Поділля, окремі ж відділи, чати і повстанські купи заходили досить далеко на північний і полудневий захід. Ми бачили вже окремі козацькі відділи під Баром, Хмельником, Літичевим. В середині квітня чуємо бійку під Новоконстантиновим 15). З кінця квітня чи з початків травня н. с. звістки про якусь потичку під Дубном 16). Потім, перед 10 травня наступив козацький рейд під Камінець і його облога, що наробили досить розголосу в українських і поза-українських кругах. Пішли навіть чутки про новий козацький похід на Волощину, нове здобуттє Яс, марш турецького війська в поміч козакам, будову мосту через Дунай, воєнний союз козаків з Волощиною і Валахією проти Польщі, і т. и. 17). Майєр записує в 20-х днях травня, в переїзді через Молдавію, оповідання Татар і Турків, що Хмельницький за помічю Татар погромив Поляків і загнав на Вислу, а польське королівство передає Ракоцієві; полишаючи собі край від Камінця до Львова; все инше нехай бере собі Ракоцій, аби тільки поміг йому винищити Поляків 18).
