Сага про Форсайтів - Голсуорси Джон (лучшие книги .TXT) 📗

— Вистави триватимуть іще півгодини. Ходімо в «Пандемоніум».

Вони взяли візника, щоб проїхати сотню ярдів, заплатили по сім з половиною шилінгів за стоячі місця і зайшли в театр. Саме в таких дрібницях, в такій цілковитій зневазі до грошей Крам виявляв незрівнянну витонченість своєї натури. Балет уже закінчувався, до того ж трупа виступала востаннє, і протиснутися наперед було майже неможливо. Чоловіки й жінки скупчилися біля бар'єра в три ряди. Вир і блиск на сцені, напівтемрява, змішаний дух тютюнового диму і жіночих парфумів, дивна вабливість людського гурту, завжди різношерстого на таких виставах, — все це розвіяло ідеалістичні поривання юного Вела. Він захоплено глянув у обличчя молодій жінці, побачив, що вона не дуже молода, і зразу відвів погляд. О де ти, Цінтіє Дарк! Рука молодої жінки ненароком торкнулася його руки; на нього війнуло пахощами мускусу й резеди. Вел позирнув на неї скоса крізь свої довгі вії. Може, вона все-таки молода. Вона наступила йому на ногу і вибачилась. Він відповів:

— Прошу. Правда ж, гарний балет?

— О, я вже досхочу на нього надивилася. А ви?

Юний Вел усміхнувся своєю широкою чарівною усмішкою. Далі він не пішов — усе це здавалось йому ще не досить переконливим. Форсайт у ньому вимагав певніших доказів. А на сцені балет сплітався в калейдоскопі сніжно-білих, червонясто-рожевих, смарагдово-зелених і фіолетових узорів, а потім раптом застиг непорушною мерехтливою пірамідою. Вибухли оплески, вистава скінчилася. Коричнева завіса опустилась. Півколо чоловіків і жінок перед бар'єром розпалося, рука молодої жінки притиснулась до Велової руки. Трохи віддалік веселий натовп збився довкола якогось чоловіка з червоною гвоздикою в петельці. Вел знову позирнув на молоду жінку; вона дивилася в той бік. Троє чоловіків, узявшись під руки, пробиралися крізь натовп хисткою ходою. Середній, у білій жилетці, з червоною гвоздикою в петельці і з чорними вусами, трохи похитувався. Голос Крама промовив повільно й спокійно:

— Подивися на того шалапута. Добряче він набрався!

Вел повернувся; «шалапут» вивільнив руку і показував просто на них. Крамів голос промовив, як завжди, спокійно:

— Здається, він тебе знає.

— Гей! — озвався «шалапут». — Дивіться, хлопці! Ось мій синочок-гультяй!

Вел упізнав: це був його батько. Хлопець ладен був провалитися крізь червоний килим. Не тому, що зустрів батька в такому місці, навіть не тому, що той «набрався», а почувши Крамове слово «шалапут», яке вразило його, наче прозріння, і тієї ж миті виявило перед ним усю правду. Атож, його батько таки шалапут, досить тільки глянути на його вродливе смагляве обличчя, на червону гвоздику в петельці, на його розгонисту, самовпевнену ходу. І, не кажучи ані слова, він сховався за молоду жінку й кинувся до виходу. Ззаду його гукнули: «Веле!», — але він збіг застеленими товстим килимом сходами повз капельдинерів і вискочив надвір.

Соромитися рідного батька — для юнака це, мабуть, найтяжче з усіх переживань. Коли Вел чимдуж біг від театру, йому здавалося, що його кар'єра скінчилася, перш ніж встигла розпочатись. Хіба він тепер зможе поткнутися в Оксфорд, зустрітися з тими хлопцями, блискучим Крамовим товариством, яке, звичайно, знатиме, що його батько «шалапут»! За одну мить він зненавидів Крама. Хто такий, у біса, цей Крам? Яке він мав право обізвати так його батька? Якби цієї миті Крам опинився поруч, він би його збив із ніг Його батько, рідний батько! До горла йому підступив клубок, і він застромив руки глибоко в кишені пальта. До біса Крама! У нього з'явилася шалена ідея побігти назад. Знайти батька, взяти його під руку і пройти з ним перед Крамом; проте він одразу відкинув її і попрямував далі по Пікаділлі. Дорогу йому заступила якась молода жінка.

— Чого ти такий сердитий, красунчику?

Він відсахнувся, обминув її і раптом заспокоївся. Якщо Крам посміє сказати хоч одне слово, він дасть йому такого чосу, що той навіки замовкне. Він пройшов ярдів сто, тішачись цією думкою, а потім його охопив болісний неспокій. Ні, все це не таке просте! Він пригадав, як у школі, коли під час відвідин виявлялося, що батьки якогось учня стоять нижче певного рівня, то учневі цього ніколи не забували. Такої плями нічим не змиєш. Чому його мати вийшла заміж за батька, якщо він «шалапут»? Це дуже несправедливо — навіть нечесно — нав'язати йому батька «шалапута». Але найгірше те, що коли Крам вимовив це слово, Вел збагнув: у глибині душі він давно відчував, що його батька не можна вважати добропорядною людиною. Гіршого лиха не може бути, гіршого не може статися ні з ким! Пригнічений, як ніколи, він дійшов до Грін-стріт і відімкнув двері ключем, якого він колись поцупив. У їдальні його чекали куликові яєчка, а також нарізаний хліб, масло і трохи віскі на денці графина — якраз стільки, на думку Вініфред, щоб він відчув себе мужчиною. Його занудило від самого вигляду їжі, і він зійшов нагору.

Вініфред почула його ходу й подумала: «Слава богу, хлопчик вернувся! Якщо він удався в батька, то просто не знаю, що мені робити! Але ні — у нього моя вдача. Любий Вел!»

III. СОМС ЗБИРАЄТЬСЯ ДІЯТИ

Коли Сомс зайшов у маленьку сестрину вітальню в стилі Людовіка XV, з невеличким балконом, де влітку завжди цвіла висяча герань, а тепер стояли горщики з lilium auratum, його вразила сталість людського життя. Кімната виглядала точнісінько так, як і двадцять один рік тому, коли він прийшов до молодого подружжя Дарті з першим візитом. Він сам дібрав усі меблі для цієї кімнати і зробив це так грунтовно, що ніякі пізніші доповнення не могли змінити її атмосфери. Так, він подбав про сестрин добробут і зробив їй велику послугу Атож, для Вініфред дуже багато важило те, що хоч вона прожила з Дарті стільки років, її добробут зберігся і досі. Після першого знайомства з Дарті Сомс розпізнав його справжню натуру, сховану під удаваною статечністю, savoir faire [18] і гарною зовнішністю, які до такої міри засліпили Вініфред, її матір і навіть Джеймса, що він допустився фатальної помилки — дозволив цьому жевжикові одружитися з його дочкою, хоч той не мав нічого за душею.

Вініфред, яку Сомс помітив, оглянувши меблі, сиділа за своїм бюрком у стилі буль із листом у руці. Вона встала і пішла йому назустріч, висока, як і він, з широкими вилицями, елегантно вбрана. Проте щось у її обличчі стурбувало Сомса. Вона зібгала листа в руці, але потім, очевидно, передумала і простягла його Сомсові. Брат був також її повіреним у справах.

Сомс узяв аркуш поштового паперу клубу «Айсіум» і прочитав таке:

«Ти більше не зможеш ображати мене в моєму власному домі. Завтра я виїжджаю за кордон. Кінь з'їздився. Мені несила терпіти твої образи. Нарікай сама на себе. Жодна людина, маючи хоч крихту самоповаги, не зможе знести такого знущання. Більше я до тебе не звернуся ні з чим. Прощай. Я забрав фотографію дівчат. Передай їм мій привіт. Мені байдуже, що скажуть твої родичі. Це вони все наробили. Я хочу розпочати нове життя.

М. Д.»

На цьому листі, що його за всіма ознаками написано в післяобідньому настрої, видніла ще не зовсім висохла пляма. Сомс глянув на Вініфред — пляма, очевидно, від сліз — і прикусив язика, щоб не сказати: «Скатертю дорога!» Потім йому спало на думку, що, одержавши цього листа, вона опинилася в тому самому становищі, з якого йому так хочеться вирватись, — становищі нерозлученого Форсайта.

Вініфред відвернулася і піднесла до носа золотий флакончик. В Сомсовому серці прокинувся глухий жаль разом із невиразним почуттям образи. Він прийшов до сестри поговорити про своє становище, сподівався знайти у неї співчуття, а застав її в такому самому становищі, й, звичайно, вона хоче поговорити про це й сподівається знайти співчуття у нього. Отак воно завжди буває! Нікому, очевидно, й на думку не спадає, що у нього є свої власні турботи й клопоти. Він склав листа так, що пляма опинилася всередині, й спитав: