Пісня Сюзанни. Темна вежа VI - Кінг Стівен (бесплатные онлайн книги читаем полные версии TXT) 📗
Гадство, мені так смутно.
Відчуття даремності. Навіщо все це, до речі? (Навіщо все це, Елфі, [168] ха-ха.) Що це — усього лише тривале переповзання з колиски до могили? «Галявини наприкінці шляху»? Господи Ісусе, як моторошно.
Тим часом після полудня ми збираємося їхати до Ловелла, в дім на Черепаховій алеї — на день чи два до нас там приєднається Овен, він нам пообіцяв. Таббі знає, я хочу писати біля озера, авжеж, вона така чутлива, що мене це аж лякає. Коли ми поверталися з випускних урочистостей, вона мене спитала, чи не повіяв вітер знову.
Ще б пак, і цього разу він віє, як скажений. Мені вже несила терпіти, так хочеться вже почати наступний том серії «ТВ». Настав час з’ясувати, що трапилося у змаганні загадками (про те, що Едді розтерзає комп’ютерний розум Блейна своїми «дурними питаннями», тобто «загадками», я знав уже кілька місяців), але не думаю, що історія, яку я мушу розповісти цього разу, буде мажорною. Я хочу написати про Сюзен, перше кохання Роланда, і їхній «ковбойський роман» я хочу розгорнути у вигадану частину Серединного світу під назвою Меджис (тобто Мексика).
Час сідлати і вирушати в черговий рейд з цією Дикою Ватагою.
Тим часом з іншими дітьми все в порядку, хоча в Наомі з’явилася якась алергія, можливо, на устриць…
19 ЛИПНЯ 1995 РОКУ (ЧЕРЕПАХОВА АЛЕЯ, ЛОВЕЛЛ)
Як і після моєї першої експедиції до Серединного світу, я почуваюся, як той, що цілий місяць не злізав з монорейкової дрезини на реактивній тязі. І при цьому дихав галюциногенним звеселяючим газом. Думав, у цю книгу ввійти мені буде важче, набагато важче, але фактично це відбулося знову легко, як взутися в старі зручні черевики або у ті ковбойські чобітки з короткими халявками, які я роки три-чотири тому придбав у Нью-Йорку в крамниці фірми «Баллі» [169] і все ніяк не можу їх зректися.
Я вже зробив понад 200 сторінок і був радий дізнатися, що Роланд зі своїми друзями опрацьовують наслідки супергрипу і знайшли докази щодо Ределла Флеґа та Матінки Абагайл.
Гадаю, Флег може обернутися Волтером, Роландовим старим прокляттям. Справжнє ім’я в нього Волтер О’Дім, і був він спочатку простим сільським хлопцем. У цьому є своєрідний, вельми значущий сенс. Тепер мені видно, яким чином кожна написана мною річ тією чи іншою мірою дотична до цієї історії. І знаєте що — я не вбачаю тут жодної проблеми. Писати цю історію для мене — це ніби повертатися додому.
Але чому ж від неї також віє якоюсь небезпекою? Чому в мені живе переконання, що, якщо колись мене знайдуть за письмовим столом померлим від інфаркту (або збитим з мого «Гарлея», швидше за все, на трасі № 7), то виявиться, що на той час я працював над якимсь з цих дивацьких вестернів? Гадаю, тому, що я знаю, як багато людей покладають на мене надії, сподіваються, що я закінчу цей цикл. І я таки хочу його закінчити! Господи, так! Не треба мені в портфоліо, якщо я здатен цьому зарадити, ані «Кентерберійських оповідань», [170] ані «Таємниці Едвіна Друда», [171] красно дякую. А проте я завжди відчував, ніби якась супротивна творчості сила розшукує мене, і найкраще мене видно саме тоді, коли я працюю над цими історіями.
Та годі вже цього мандражного депресняка. Вирушаю на прогулянку.
2 ВЕРЕСНЯ 1995 РОКУ
Гадаю, книжку буде завершено протягом наступних п’яти тижнів. Ця виявилася важчою у створенні, та все одно історія з мене народжувалася на диво багатою на деталі. Минулого вечора дивився «Сім самураїв» [172] Куросави і задумався — чи не такий напрямок був би правильним для 6-го тому «Вовкулаки Прикінцевого світу» (чи якось так). Либонь, варто пошукати, чи не можна взяти напрокат у якомусь із тутешніх придорожніх відеосалонів «Чудової сімки», американізованої версії цього фільму Куросави.
До речі, про дорогу: сьогодні мені ледь не довелося пірнати у кювет, щоб вберегтися від фургона — його кидало з боку в бік, хлопець за кермом, напевне, був п’яний — на останньому відтинку траси № 7; я на той момент був лише трохи не дійшов до порівняно безпечної Черепахової алеї. Думаю, не варто казати про це Таббі, бо вона розжариться, як той атомний реактор. Отак і я отримав свою порцію «пішохідного переляку» і просто радію, що це трапилося не на пагорбі Слеб-Сіті.
19 ЖОВТНЯ 1995 РОКУ
Часу забрало трохи більше, ніж я розраховував, але сьогодні ввечері я закінчив роман «Чаклун та сфера»…
19 СЕРПНЯ 1997 РОКУ
Ми з Таббі щойно попрощалися з Джо і його гарною жіночкою; вони поїхали до себе в Нью-Йорк. Я з радістю подарував їм примірник «Чаклуна та сфери». Якраз сьогодні мені надіслали першу партію готових книжок. Що може виглядати й пахнути краще за новеньку книжку, особливо за ту, на обкладинці котрої стоїть твоє ім’я? У мене найкраща в світі робота; реальні люди платять мені реальні гроші за те, щоб їм можна було поогинатися в моїй уяві, де, мушу визнати, єдині, хто для самого мене є реальними, — це Роланд і його ка-тет.
Гадаю, ця книга сподобається моїм Постійним Читачам, і не лише тому, що в ній завершується історія Блейна Моно. Цікаво, чи ще жива та бабця з Вермонта, що мала пухлину в мозку? Мабуть, уже ні, але якби вона була ще жива, я був би щасливий надіслати їй примірник…
6 ЧЕРВНЯ 1998 РОКУ
Таббі, Овен, Джо і я поїхали ввечері до Оксфорда подивитися фільм «Армагеддон». [173] Мені він сподобався більше, ніж я очікував, частково тому, що зі мною була моя сім’я. Це науково-фантастичний фільм про можливий варіант кінця світу. Зловив себе на думці про Темну вежу і Багряного Короля. Мабуть, нічого дивного.
Зранку трохи писав свою в’єтнамську історію — то вручну, то на «ПаверБуку», [174] тож, гадаю, для мене це всерйоз. Мені сподобалося, яким способом знову з’явився Саллі Джон. Питання: чи зустрінуться коли-небудь Роланд Дескейн і його друзі з Тедом Бротігеном, приятелем Боббі Гарфілда? [175] І хто ж такі, зрештою, ті ниці люди, що стежать за стариганом Тедом? Моя робота дедалі дужче нагадує мені похилий риштак, по якому все врешті-решт спливає до Серединного й Прикінцевого світів.
«Темна вежа» — це моя юбер-історія, [176] тут нема питань. По її завершенню я збираюся попуститися, можливо, взагалі покинути працювати.
7 СЕРПНЯ 1998 РОКУ
Удень, як зазвичай, був на прогулянці, а ввечері взяв з собою Фреда Хаузера на зустріч «Анонімних алкоголіків» у Фрайбурзі. Коли ми поверталися додому, він попрохав мене стати його патроном і я погодився; мені здається, він вже серйозно бажає тверезого життя. От і молодчага. До речі, він говорив про так званих «нахожих». Казав, що їх дедалі більшає в районі семи міст і зовсім різні люди перешіптуються про них.
— А чому це тоді я нічого про них не чув? — спитав я його. На що не отримав відповіді, а лише якийсь вельми дивний погляд. Я наполягав, і врешті Фред піддався.
— Люди не люблять балакати про них при тобі, Стіве, бо за останні вісім місяців близько пари дюжин їх було помічено саме на Черепаховій алеї, а ти запевняєш, ніби не бачив жодного.
Для мене це прозвучало алогічно, і я не сказав нічого. І тільки після цієї поїздки, після того, як я висадив мого нового підопічного, я зрозумів, що він мав на увазі: люди не говорять про «нахожих» біля мене, бо гадають, що якимсь чином це саме я несу за них ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ. Мені здавалося, я вже давно звик до ролі «панамериканського лякайла», але це вже трохи занадто…
168
«Навіщо все це, Елфі» — пісня Берта Бакараха і Хела Девіда, написана для фільму «Елфі» (1966) і вперше виконана Шер, увійшла до постійного репертуару багатьох джазових і поп-артистів.
169
«Баллі» — заснована 1855 р. у Швейцарії взуттєва фірма, яка тепер має бутики по всьому світу.
170
«Кентерберійські оповідання» — незакінчений цикл віршованих і прозових оповідань, написаних середньоанглійською мовою Джефрі Чосером наприкінці XIV століття; уважається одним з наріжних каменів, на яких було вибудувано сучасну англійську мову.
171
«Таємниця Едвіна Друда» — останній, незакінчений, роман Чарлза Діккенса (1812–1870).
172
«Сім самураїв» — японський фільм 1954 р. режисера Акіро Куросави.
173
«Армагеддон» — фільм 1998 р. з Брюсом Віллісом у головній ролі.
174
«PowerBook» — марка комп’ютерів компанії «Макінтош», яка випускалася у 1991–2006 pp.
175
Джон «Саллі» Салліван, Боб Гарфілд, Тед Бротіген — персонажі книги Кінга «Серця в Атлантиді».
176
Кінг використовує німецьке слово «uber» (понад-, над-, супер-) для підкреслення свої цілковитої відданості цьому твору.