Mybrary.info
mybrary.info » Книги » Разное » Пісня Сюзанни. Темна вежа VI - Кінг Стівен (бесплатные онлайн книги читаем полные версии TXT) 📗

Пісня Сюзанни. Темна вежа VI - Кінг Стівен (бесплатные онлайн книги читаем полные версии TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Пісня Сюзанни. Темна вежа VI - Кінг Стівен (бесплатные онлайн книги читаем полные версии TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте mybrary.info (MYBRARY) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Я маю схильність депресувати, озираючись на своє життя: пиятика, наркотики, сигарети. Виглядає так, ніби я намагаюся себе реально вбити. Або не я, а щось…

19 ЖОВТНЯ 1987 РОКУ

Я зараз у Ловеллі, в домі на Черепаховій алеї. Приїхав сюди поміркувати про те, в який спосіб я живу. Щось мусить змінитися, так, бо інакше краще вже стрелити собі в голову і так покласти цьому край.

Щось мусить змінитися.

Цей текст із газети «Гірське вухо», що виходить у Північному Конвеї, було вклеєно до сторінки письменницького щоденника, позначеної 12-м квітня 1988 року.

МІСЦЕВИЙ СОЦІОЛОГ ВІДКИДАЄ КАЗКИ ПРО «НАХОЖИХ»

автор: Логен Меррил

Уже щонайменше років з десять у Білих Горах циркулюють оповідки про «нахожих», котрі нібито є чужинцями з космосу, мандрівниками крізь час або навіть «істотами з інших вимірів». У своїй вельми жвавій лекції, яку він читав минулого вечора в Північноконвейській публічній бібліотеці, місцевий соціолог Генрі К. Вердон, автор книги «Експертні групи і міфотворчість», використав феномен «нахожих» як ілюстрацію того, яким чином створюються і поширюються міфи. Лектор розказав, що, швидше за все, «нахожих» спершу вигадали підлітки у містах, які лежать уздовж кордону між штатами Мен та Нью-Гемпшир. Він також розмірковував про те, що свою роль у народженні цього нині поширеного міфу могли відіграти й випадкові зустрічі з тими людьми, котрі незаконно перетинають наш північний кордон із Канадою і потрапляють до штатів Нової Англії. «Гадаю, всі ми добре знаємо, — сказав професор Вердон, — що, як не існує Санта-Клауса чи зубної феї, так само насправді не існують і істоти, яких називають „нахожими“. Хоча ці казки»

(продовження на стор. 8)

Закінчення статті нема. Як нема й ніякого пояснення, чому Кінг міг додати її до свого щоденника.

19 ЧЕРВНЯ 1989 РОКУ

Щойно повернувся зі «святкування» річниці моєї участі в «Анонімних алкоголіках». Цілий рік абсолютно без пійла й наркотиків! Самому важко в це повірити. І ніякого жалю; тверезість, без сумніву, врятувала мені життя (і, ймовірно, наш шлюб), проте хотілося б мені, щоб писання історій після цього не стало такою важкою справою. Учасники «Програми» кажуть мені: не тисни, все саме піде, але інший голос (я називаю його Голосом Черепахи) намовляє мене поспішати, продовжувати писання, бо часу обмаль, а я мушу гострити свої знаряддя. Для чого? Та звісно ж, для «Темної вежі», і не лише тому, що продовжують надходити листи від людей, котрі прочитали «Видобування трьох» і воліють знати, що відбуватиметься далі. Щось у самому мені бажає повернутися до цієї історії, почати писати продовження, та бодай мені лихо, аби я знав, яким чином за неї взятися.

12 ЛИПНЯ 1989 РОКУ

Тут, у Ловеллі, трапляються справжні скарби на книжкових полицях. Знаєте, що я надибав сьогодні вранці, коли шукав собі щось почитати? «Шардика» Річарда Адамса. [161] Це вже не про кролів історія, а про міфічного гігантського ведмедя. Гадаю, я знов перечитаю цей роман.

Нічого особливо цікавого все ще не пишу…

21 ВЕРЕСНЯ 1989 РОКУ

Гаразд, це трохи ненормально, тож приготуйтесь.

Десь близько десятої ранку, коли я писав (коли я витріщався в екран ворд-процесора і мріяв про те, як було б чудово зараз вицмулити щонайменше кег холоднючого «Бадвайзера»), нам подзвонили у двері. Хлопець із Бенгорського «Салону квітів» доправив дюжину троянд. І що цікаво, не Таббі, а мені. На картці написано: «Вітаємо з Днем народження. Менсфілди: Дейв, Сенді і Меган». [162]

Я зовсім забув, що сьогодні став Великим Сорокадворічним. Авжеж, я витяг з букета одну троянду і буквально поринув у неї. Я розумію, наскільки дивно це звучить, проте, повірте, саме так і було. Мені здавалося, ніби я чую ніжне воркування, занурюючись дедалі глибше у звивини пелюсток троянди, плещуся у великих, як озерця, краплях роси. А те воркування звучало чимраз голосніше, ніжніше, а сама троянда… ну, рожевішала. І раптом я спіймав себе на тому, що думаю про Джейка з першої історії циклу «Темна вежа», про Едді Діна і книжкову крамницю. Я навіть запам’ятав її назву: «Мангеттенський ресторан „Пожива для розуму“».

І раптом — бум! Чиясь рука в мене на плечі, повертаюсь — а це Таббі. Питається, хто прислав троянди. І ще спитала, чи не заснув я, бува. Я відповів, що ні, але таки справді трохи ніби задрімав, прямо там, у кухні.

Знаєте, на що це було схоже? На ту сцену на придорожній станції зі «Стрільця», де Роланд гіпнотизує Джейка кулею. Сам я не підвладний гіпнозу. Мене колись витяг на сцену один дядько на Топшемському ярмарку, тоді я ще був пацаном, і намагався мене загіпнотизувати, але на мене це не подіяло. Пам’ятаю, як розстроївся мій брат Дейв. Йому хотілося, щоб я закудкудакав куркою.

Хоч би там як, а мені здається, я хочу повернутися до роботи над «Темною вежею». Не знаю, чи готовий я до чогось настільки складного — скажімо, після кількох невдач, що спіткали мене за останні кілька років, я тепер маю сумніви, — але все одно хочу спробувати. Я чую, як ті вигадані люди кличуть мене. Хтозна — там може навіть знайтися місце для гігантського ведмедя, такого як Шардик у романі Річарда Адамса!

7 ЖОВТНЯ 1989 РОКУ

Сьогодні розпочав нову книжку «Темної вежі» і — так само як було з «Видобуванням трьох» — перший сеанс письма закінчив, дивуючись сам собі: навіщо, питається, я так довго чекав, щоб за неї взятися? Перебування з Роландом, Едді й Сюзанною для мене — як ковток прохолодної води чи зустріч зі старими друзями після довгої розлуки. І знову те саме відчуття, ніби це не я розповідаю історію, а лише, мов якийсь провідник, забезпечую її надходження. Зранку просидів чотири години перед ворд-процесором і жодного разу не виникло думки про те, щоб випити чи скористатися ще якимсь засобом зміни свідомості. Гадаю, цю частину я назву «Спустошені землі».

9 ЖОВТНЯ 1989 РОКУ

Ні — «Загублена земля». Як поема Т. С. Еліота. [163]

19 СІЧНЯ 1990 РОКУ

Після 5-годинного письменницького марафону сьогодні ввечері закінчив «Загублену землю». Людей біситиме її закінчення, без результатів змагання з розгадування загадок, я й сам думав, що історія триватиме далі, але нічим не можу зарадити. Я ясно почув у себе в голові голос (як завжди, начебто Роландів), який сказав: «Наразі досить — закрий свою книгу, словотворцю».

Якщо не брати до уваги зависле закінчення, ця історія мені здається гарною, хоча й, як завжди, вона не вельми схожа на інші мої книжки. Рукопис — справжня цеглина, понад 800 сторінок, і цю цеглину я створив усього за якихось три місяці.

О-херенно-неймовірно.

І знову ж таки, майже ніяких мимодруків і правок. Є кілька затримок у течії історії, але, зважаючи на розмір книги, мені самому не віриться, що їх лише трішки. І ще не можу зрозуміти, яким чином, коли я очікую на натхнення, час від часу мені до рук стрибає саме потрібна книжка. Як от «П’ятий кут» Чарлза Поллісера [164] з усім отим чудовим сленгом XVII сторіччя: «Воля ваша», «Атож, далебі» та «Друже ти мій милий». Подібний жаргон з вуст Гешера звучить перфектно (принаймні як на мене). А як круто, що вдалося повернути назад до історії Джейка, та ще й таким способом!

вернуться

161

Річард Адамс (1920) — англійський письменник; у його першому фантазійному епосі «Вотершипські пагорби» (1972) ідеться про цивілізацію кролів, «Шардик» (1974) — друга книга автора.

вернуться

162

Девід Менсфілд — приятель Кінга, з яким вони тренували дитячу (до 12 років) бейсбольну команду Бангора перед тим, як вона виграла чемпіонат штату Мен 1989 p.; тоді ж Кінг почав будувати для міста стадіон, який обійшовся йому в 1,2 млн доларів і був названий іменем Шона Менсфілда, померлого 14-річним паралізованого сина Девіда; сьогодні на цьому стадіоні також проходять матчі Вищої ліги.

вернуться

163

Томас Стернз Еліот (1888–1965) — англійський поет і драматург американського походження: його «Загублена земля» (1922) в англомовному світі вважається «одною з найвизначніших поезій XX століття».

вернуться

164

Чарлз Поллісер (1947) — британський письменник (американець за паспортом); «П’ятий кут» — його перший роман-містерія в стилі Діккенса.

Перейти на страницу:

Кінг Стівен читать все книги автора по порядку

Кінг Стівен - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mybrary.info.


Пісня Сюзанни. Темна вежа VI отзывы

Отзывы читателей о книге Пісня Сюзанни. Темна вежа VI, автор: Кінг Стівен. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор mybrary.info.


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*