Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг TXT) 📗
Але до того часу треба було якось протягнути, так щоб ані не входити в яке небудь порозуміннє з Хмельницьким — чого власне хотів той, але сього не можна було зробити без рішучого розриву з двором і короною, — ані не стягати на в. кн. Литовське козацького наступу. Так дійсно і маневрує некоронований король Литви, доволі неперебірчиво використовуючи бажаннє козацького гетьмана задержати приязні відносини з ним, і за помічю миролюбних жестів протягає сі приязні відносини до того моменту, поки він буде готов. Такий ото характер мало його посольство до Хмельницького, описане вище, в двадцятих числах березня н. ст. В переказаній вище реляції Радивилового післанця не говориться нічого, що він говорив від імени литовського гетьмана, переказується тільки вдоволеннє козацького гетьмана, що зносини відновлюються знов, і його дорученнє: “Скажи пану гетьману свому, нехай на нас не наступає! ми мир з Литвою маємо — нехай нас не зачіпає, бо лихо будеть!” 16). Очевидно, з свого боку сей Радивилів післанець, в виразах можливо незначущих (бо і без того, як ми бачили, на Радивила були підозріння, що він накладає з Хмельницьким та Ракоцієм, і треба було вистерігатися всього, що могло б його патрона компромітувати), постарався підтримати в козацькім гетьмані й старшині сю ілюзію можливости затримати підчас нової війни з Короною сепаратні, добросусідські відносини з Литвою.
В результаті з'явилася поголоска (може й навмисно пускана), що між Литвою і Козаччиною сталося замиреннє, перемирє — і термін його означувано: до Зелених свят (дня Св. Духа) 17). Але більш проникливі політики тоді ж цілком ясно уявляли собі, що підтримуючи добрі відносини з Хмельницьким і дипльоматичною дорогою запобігаючи наступові козаків, Радивил “козаків своїм писаннєм обманює” 18).
Примітки
1) Привівши їx до можливого порядку, я подам їx в додатку до сього тому, коли місце позволить.
2) “А сколько у гетмана у Богдана Хмельницкого полков и что в них людей, и какими ево похвалами, Богдана, славят і печатают в книгах, и то у него, Игнатія, списано” — звідомленнє посольства Пушкиних, Польскі справи 1650 р., ст. 3, під днем 30 червня (ст. ст.).
3) Про нього спеціяльна студія ак. Харламповича, в збірнику на честь проф. Корсакова: Афиногенъ Крыжановскій. Изъ исторіи культурного вліянія Зап. Россіи на Восточную, 1913.
4) Тут сей термін вживається в московськім розумінню: православної людности Білоруси й України, окремо від Черкасів — козаків.
5) Польські справи 1651 р. столбець 6, приїзд до Москви Аф. Крижановського, під днем 10 (20) червня.
6) Польські справи 1651 р. столб. 1 б., л. 43.
7) Польські справи 1651 р. столб. 7.
8) Тамже. Але бувало й инше. Піддячому Куликову оповідали, що коли “панья Синявская” приїхала з України до своєї Шкловської маєтности, то “Жидов всех выбила вон из города, а сказала им, что за них все государство погибло; а подданым своим в городе Шклове приказала, как козаки придут под город под Шклов, и они б де их в город пустили и с ними не противились”. — Столб. 1 б. л. 224.
9) Місце не зовсім ясне: Ktorym sie skladac ludzie ubodzy beda mogli y rozeznac bespiecznie swawolnych z nieposluszenstwem.
10) Дві копії: з королівського архиву і з Несвижського архиву Радивилів в теках Нарушевича 144 с. 1012 і 1015.
11) Див. вище с. 164.
12) Реляція нунція з 18 березня — Жерела XVI с. 110.
13) Шведський посол Маєр, ідучи до Криму, чув в останніх днях лютого ст. ст. в Замостю, що Тиміш, висланий з 50 тис. козацького війська на Литву, цілком погромленний Радивилом: Радивил гонив за ним під Мозир і тут узяв його самого в неволю, а козаків його вирубав (Архив Ю. З. Р. III. VI с. 51). Воєвода Лянцкороньский пише 17 березня, в паралєль польським успіхам на Побужу: “Військо литовське знищило сина Хмельницького, вирубало Київ, а сам Хмельницький втік з кільканадцятьма коней”.
Якась пані Стальска з Мартинова 4 квітня: “Підчас коли Хмельницький готував війну против наших, дано йому знати, що сина його з козацьким військом, що він, Хмельницький, був послав на Литву, литовське військо на голову розбило, самого сина Хмельницького і кількасот старших козаків живцем спіймало. За такою відомістю Хмельницький, боячись литовського війська, замісць на наших наступати, сам відступив між води недалеко Білої Церкви і там міцно заложився” — збірка Русєцких 31 ст. 131 і 137. Сі звістки про Тимошів похід на Литву пішли до заграничної преси (кілька звісток з французьких газет у Смирнова с. 261, Theatrum Europ. 75), і Коховский з пізнішої перспектива уканонізував їx, написавши, що Хмельницький спочатку післав на Сіверщину свого сина, щоб стримати литовське військо від помочи польському, а потім на його місце вирядив Горкушу — с. 280, Pamietniki II с. 200.
14) “Про литовське військо сила вигадок (рlоtек), я більше вірю варшавському листові — мав я потім нові, і пишуть, що Литва нічого не зробила і робити не хоче нічого”. — Русєцьких ркп. 31 ст. 133.
15) Commentarius вид. 1653 р. с. 96-8, Kotlubaj c. 166, Смирнов с. 258.
16) Вище с. 213.
17) Напр. торопецький торговець, побувавши за кордоном, оповідав 25 квітня: Радивил стоїть обозом в Борисові, инші частини в инших його місточках — бо з Хмельницьким взято перемирє до св. Духа” — у Смирнова с. 259-60. Місяць пізніш инший вістун, побувавши в Смоленськім повіті, дав такі звідомлення: “У Поляків був з козаками бій на Николин день (19 н. с. травня), а було умовлено, щоб до Духова дня не ходити в бій. Та Поляки хотячи несподівано побити Черкасів, пішли в бій, і Черкаси побили Поляків. Білгор. віст. столбець 1651 р. с. 389, реляція з 28 травня (н.с.).
18) Так говорили торгові люде з Мени, що приїздили до Сівська 14 травня с. с.: литовський гетман Радивил стоїть з військом, але головну частину післав в поміч Полякам, а до Хмельницького пише, щоб козаки в литовську сторону не ходили, і не зачіпали, — він козаків тим писаннєм обманює — у Смирнова с. 259.
ПРИПЕТСЬКИИ ФРОНТ, ПОВСТАННЯ, ОБЛОГА ГОМЕЛЯ, КОЗАЦЬКЕ ПОСОЛЬСТВО У РАДИВИЛА, ПОЛЬСЬКІ ЗАХОДИ ЗА СУБСИДІЯМИ.
Хмельницький з старшиною, відима річ, теж не робили собі великих ілюзій що до щирости чи льояльности литовських маґнатів, тільки поки можна було утримувати в спокою північну границю, вважали се користнішим, ніж викликати війну. Звісний нам бранець Половко оповідав (правдоподібно в первій половині квітня), що козацькі війська, розложені на литовській границі, мали “виразний наказ” пильнувати границі і не чинити наїздів (“аби тільки Дніпра пильнуючи далі не витикались”).
Але сей наказ, який би він виразний не був, не дотримувався дуже риґористично, і козацькі ватаги часом переходили границю, й навпаки се траплялось, судячи з тих досить припадкових (і не дуже докладних) відомостей, що приносились вістунами, або виринають в сучаснім листуванні 1). Кожна сторона звичайно в такім випадку твердила, що вона була спровокована, і таким чином навіть сі інциденти начебто підчеркували основний принціп охорони границь без переходів граничної лінії, що протримався до середини червня — коли Радивил проголосив кінець такого неписаного перемиря. Полки Чернигівський і Ніжинський тримали границю на Дніпрі і на Лівобережжі, полковники київський з поліським держали границю на Припети; з ними був також відділ Татар, не великий 2). Згаданий Половко, що сам був ніби то сотником в Чорнобилю, називає на Дніпрі граничним пунктом Любеч — там “списалася сотня міщан любецьких, що неустанно стереже міста, а козаки по селах”; на правім боці Чорнобиль — тут якийсь бувший домініканин являється орґанізатором місцевого повстання; в тилу — козацька сотня в Горностайполі, провідники повстання при першій можливости збираються захопити Мозир 3). Се викликає превентивні заходи з боку пограничних литовських сил. Я спинюсь тут на сих операціях — аж до формального проголошення війни Козаччині з литовської сторони.
