Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (мир бесплатных книг TXT) 📗

Коли великим постом прийшла до них вість, що Хмельницький хоче цареві присягти, і цар післав йому великі гроші, тоді Білорусці християнської віри, всякого чину люде — духовні і світські, бурмістри й райці — котрі православної віри, дуже тому зраділи і постановили також триматися Москви, в надії, що Москва прийнявши Хмельницького, прийме й їх. Тепер король післав своїх послів: Вітовского й Обуховича, домагатися від царя, щоб він присяг на тім, що не прийме Хмельницького “й инших Білорусців”; а коли цар не присягає, тоді король половину війська пошле на Хмельницького, а половину на Москву. Так от його, Афіногена, післали просити царя, щоб він їх прийняв в свою оборону, а Ляхам не видавав, бо коли тепер Ляхи переможуть Хмельницького і козаків, то їм, православним, всім буде погибель. Нема у них в такім разі иншої надії крім царя. Краще нехай тепер же вишле своє військо. Афіноген знає певно, що в такім разі “Білорусці”, скільки їх єсть, всі стануть на Ляхів, як оден; збереться їх зо сто тисяч чоловіка.

Сили Хмельницького, разом з Татарами, Афіноген рахує на 100 тисяч, литовське військо на 200 тис., польське на 250! Польське військо збирається не далеко Зборова на Поділлю, в шести милях від війська Хмельницького. Друге військо Хмельницького збирається від Стародуба до Любеча, щоб не пустити Литовського війська за Дніпро. “А Хмельницький став на тім: доки король не віддасть їм усіх православних церков і церковних маєтків, що вони забрали на свої костели, і з ними не розмежуються (“с ними в землях рубежа не учинит” — не вилучить православних земель в “удільне князівство” як говорили в Польщі) і не признає за ними вільностей даних попередніми королями, — доти всі Білорусці і Черкаси, Волинці і Подоляни будуть з ними (Поляками) битись, доки їх стане — “бо вони в православній вірі всі тверді і неодмінні” ⁵).

З свого боку московські вістуни теж не раз мали нагоду переконатися, як білоруська людність ставилася до козацького наступу. Стрілець, що в червні відвозив за границю польських послів, чув у Дорогобужі, що всі Поляки, урядники і Євреї повтікали з повіту до Смоленська, щоб там відсижуватися, а міщанам дорогобузький бурмістр казав, що як козаки підійдуть, то їх треба стрінути з іконами і з хлібом, бо битись нема чого і відсижуватися нема де ⁶). Гонець Старий, що того ж місяця переїздив через Білорусь до Варшави, записує, що в Дорогобузькім, Більськім та инших повітах селяне (“пашенные мужики”) між собою говорять, що до них переказують запорозькі козаки, аби вони жили на своїх місцях і не боялися козацького приходу. Бо козаки їм не будуть робити ніякої шкоди: вони тепер під царською рукою і всі городи й міста здобуватимуть під царську державу. Селяне покладаються на те, лишаються на місцях, і козаків ні трохи не бояться. Православні ж міщане і шляхта (посацкие жильцы и уЂздные люди) трівожаться коли Ляхи козаків переможуть, то їм або смерть прийняти або лядську віру; бо на них думають, що вони всі були в порозумінню з козаками. Коли козаки Ляхів подоліють, то всїх пограбують; але нехай уже подоліють козаки: хоч заберуть у них пожитки, але душам не будуть шкодити і не знущатимуться. ⁷) Дорогобужський поміщик Филон Засєцкий оповідаючи про ватагу Окші, що ходить по Литовській землі з козаками і великі шкоди чинить шляхті, поясняв, що шляхта загалом тікає до кріпких міст, а селяне розбивають панські двори й тікають до козаків ⁸). Коли потім козаки з'явилися в Рославськім повіті, місцеві селяне поприставали до них в великій скількости і разом з ними побили польський під'їзд висланий з Смоленська, і т. д.

Хмельницький, поки було можна, старався не зачіпатися з панами в. кн. Литовського. Стараючись утримати їх в нейтральности, а тепер іще носячися з плянами зробити свого сина свояком їх шефа, Януша Радивила, він і з иншими маґнатами, видима річ, старався підтримувати добрі відносини, вигожючи їм чим міг. Між документами, які я маю в своїм розпорядженню, єсть цікавий лист підканцлєра в. кн. Литовського Казимира-Льва Сапіги — маґната дуже бучного і до козаків мало прихильного; він настільки характеристичний для тодішніх відносин, що я вважаю потрібним навести його в цілости (в перекладі):

Мій велико-милостивий пане гетьмане війська й. кор. милости Запорозького! Що мині ваша милость був обіцяв при торішнім договорі під Зборовом, скоро було сповнено: Чорнобильська маєтність і волость моя скоро була звільнена від залоги полку війська й. к. м. Запорозького, і вже в ній давніший порядок господарства відновився, і убогі люде дякуючи Богові заробляють собі спокійно на хліб, як перед тим його заживали. А хоч від сусідніх міст, особливо від Горностайполя траплялися безправства і своєвільства підчас торгів в Чорнобилі, так що поспільство і люде почали були вистерігатися тих чорнобильських торгів, але давши знати полковникові київському, отримав мій староста чорнобильський всяку сатисфакцію, і вже мої піддані мають спокій. Тому я за ласку і добру приязнь в. мсти будучи вдячен дуже дякую за її докази і навзаєм хочу за те відплатити в. мсти моєю прихильністю. Але що згадана моя маєтність лежить на самім шляху, віддана на особливу ласку (діскрецію) військових людей, що тудою переходять, то я бажаючи забезпечити моїм підданих ще ліпший спокій, дуже прошу у в. мсти відкритого листа до реєстрових полків, для котрих убогі люде будуть складатись, відріжняючи докладно своєвільних і непослушних ⁹). Надіємося на Бога, що він як Пан і Отець дозволить нам всім заживати трівкого спокою в нашій спільній вітчині, на пострах неприятелям й. кор. милости і Річипосполитої і на високу славу народів світу християнського. А затим приятельській ласці і приязни в. мсти пана (мого) себе поручаю. Дано в Берестю 26 новембра 1650 р. Вашій милости, мойому мил. панові всього доброго зичливий приятель і слуга Казимир-Лев Сапєга, підканцлєр в. кн. Литовського ¹⁰).

Неправда ж, цікава і повна задоволеність з козаків сього литовського королика, і його більш ніж чемний тон в відносинах до запорізького гетьмана? Відносини істинно добросусідські, і безсумнівно маґнати в. кн. Литовського були заінтересовані такі відносини заховати. Але щож! король і двірські круги конче напирали, щоб в. кн. Литовське в повній мірі прийняли на свої плечі тягар горожанської війни — хоч воно й уважало її, досить справедливо, за річ властиво до нього не належну. Як ми бачили вище, в плянах військових операцій против Козаччини в. кн. Литовському уділялась участь дуже поважна: варшавський сойм ухвалив довести литовське військо до 18 тис. (тим часом як Корона мала поставити 36 тис.) ¹¹).

Відповідно до того Хмельницький — хоч всяко старався дійти до порозуміння з маґнатами в. кн. Литовського, і особливо з Янушом Радивилом, фактичним комендантом його військових сил, — вважав потрібним відповідно забезпечити Україну з тої сторони, і призначив на се північні полки: Чернигівський, Ніжинський і Київський, визначивши їм мобілізацію на заговини, разом з полками мобілізованими на західню границю ¹⁴), а заразом всяко старався подвигнути московське правительство до якої небудь діверсії з своєї сторони. Сі воєнні заходи Хмельницького були в Польщі звісні, оцінювались дуже серіозно; в Варшаві на весну говорили навіть, що Хмельницький сам з головними силами обернеться на Литву ¹²), а коли стало певно відомо, що він пішов на Волинь — що він послав на Литву свого сина Тимоша. Підчас коли “робилася опінія” про великі воєнні успіхи над козаками, в місяці березні й квітні, оповідалося, що литовське військо погромило се Тимошове військо, так що він тільки з горсткою козаків утік, або попав живцем в полон, і се змусило й старого Хмельницького припинити свій наступ, і т. д. ¹³).

Але в дійсности “Литва в тім часі нічого не зробила, і робити не хоче”, як зазначив оден більш критичний дописувач, в відповідь на сю “силу вигадок про литовське військо” ¹⁴). Шляхта в. кн. Литовського ще слабше давала гроші на наєм вояків на війну з козаками, ніж польська, і в розпорядженню Радивила — як оповідає його “Коментарій”, було всього тільки 4000 старих вояків, та й тим іще треба було заплатити за попереднє, перше ніж би вони дали рушити себе в новий похід. Тому що виплата була визначена на 9 травня в Минську, вояки не хотіли віддалятися від сього джерела благодати, і Радивил до того часу не міг нічого почати. Хоч деякі загорільці добивались, щоб зараз же з кінцем зими, паралєльно з наступом коронних військ, рушити й собі за Дніпро, Радивил справедливо відрікався такої авантюри. Так само на жаданнє коронного гетьмана Потоцкого — вивести литовське військо на українську границю, щоб скомбінувати свої операції з наступом коронного війська, він відповів, на початку березня, рішучою відмовою, посилаючися на те, що в сім знищенім краю він не зможе прогодувати ні вояків ні коней, і не може нічого почати, поки відповідно не приготує всього ¹⁵).